57. Рівні політичної культури

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи, які виявляються в діяльності суб’єктів політичного життя суспільства. Соціалізація - процес засвоєння індивідом соціальних норм і культурних цінностей, властивих суспільству, в якому він живе. Політична соціалізація є частиною загальної соціалізації, процес введення в політичне життя. Її специфіка полягає в тому, що в процесі політичної соціалізації індивідом засвоюються норми і цінності переважно політичної культури, зразки політичної поведінки, знання і уявлення про політичну сферу суспільства.Процес політичної соціалізації починається в ранньому дитинстві і продовжується протягом всього життя індивіда.

Можна виділити три показники, які визначають відповідні рівні сформованості політичної культури особи.

Показником першого рівня політичної культури особи є політичне пізнання, що включає наступні елементи:

рівень уваги до політичних подій;

володіння інформацією і наявність власної думки;

рівень компетентності у сфері політики.

Наступний, другий, більш високий рівень - це відношення до політики і політичної системи. Тут важливі наступні моменти:

оцінка діяльності властей;

частота обговорення політичних проблем з друзями, родичами, знайомими і др.;

рівень національної гордості за політичну систему країни, за її успіхи в різних областях, за положення країни на міжнародній арені.

Показник третього, найвищого рівня - це ступінь участі в політичному житті суспільства. Даний рівень політичної культури припускає:

рівень політичної активності особи;

форми участі в політичному житті;

участь в державній політиці або в органах місцевого самоврядування;

ступінь віри людей в те, що вони здатні робити вплив на політичні рішення і вибір методів такого впливу.

Для демократичної культури характерна висока політична активність громадян, їх включення в політичну систему. Розрізняються два види демократичної культури: консер¬вативно-ліберальна, при якій визначаються громадянські права і свободи, але забезпечується суспільно-реформістський аспект, та ліберально-демократична. яка передбачає соціальні реформи з боку держави. Тоталітарна культура характери¬зується об'єднуючою роллю культу лідера, сильною владою з активним залученням громадян до політичного життя відповідно до встановлених політичним лідером принципів.

Індивідуальна політична свідомість – це свідомість кожного окремого індивіда як учасника політичного процесу. Групова політична свідомість – це свідомість різних соціальних спільностей людей.

58.Рівні потреб суспільства за шкалою маслоу

Теорія ієрархії потреб Абрахама Маслоу ґрунтується на тезах:

• потреби людини мають ієрархічну структуру (пріоритетність) - див. рис. 7. 2;

• поведінка людини визначається найсильнішою на даний момент потребою;

• найсильніша потреба визначає поведінку людини до моменту її задоволення;

• за одночасного існування кількох сильних потреб домінують потреби нижчого рівня.

Це означає, що потреби задовольняються в певному порядку: потреби нижчого рівня мають бути в прийнятному ступені задоволені, перш ніж для даної людини стануть істотно важливими потреби більш високого рівня.

Потреби першого порядку (фізіологічні, базові) пов’язані із забезпеченням фізичного виживання людини (потреби в їжі, житлі, родині тощо). Такі потреби задовольняються через систему оплати праці. Після прийнятного у певному суспільстві задоволення базових потреб для даного працівника набувають значення потреби наступного рівня – потреби у безпеці. Такі потреби означають, що базові потреби задовольнятимуться і надалі. Способами задоволення таких потреб можуть бути: пенсійна система; страхування; права, що забезпечуються трудовим стажем, членством у профспілках тощо.

Далі потреби задовольняються в такій послідовності:

• потреби в належності - це потреби об’єднуватися з іншими людьми (належність до фірми, робочої групи, спортивної команди тощо);

• потреби в повазі - потреби в задоволенні самолюбства людини (усвідомлення особистих досягнень, компетенції і визнання іншими людьми);

• потреби в самореалізації - потреби в реалізації своїх потенційних можливостей, в зростанні як особистості.

Таким чином, теорія Маслоу стверджує, що в основі прагнення людей до праці лежать їхні численні потреби. Отже, щоб мотивувати підлеглого, керівник має надати йому можливість задовольнити свої потреби шляхом досягнення цілей організації.