4. Об’єкт вікової психології, його специфіка. Предмет вікової психології.

Вікова психологія - галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя.

Об'єктом дослідження вікової психології є людина на всіх етапах її життя. Його специфіка полягає передусім у тому, що протягом життя в психіці людини відбуваються різні якісні перетворення, дослідження яких потребує системного з'ясування загальних закономірностей вікового розвитку. Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування); формування психічних якостей (вікових можливостей засвоєння знань) і властивостей (самосвідомості, спонукальної та емоційної сфер, характеру, здібностей) особистості.

5. Концепція психічного розвитку дитини д. Б. Ельконіна.

Существует множество подходов к периодизации психического развития ребенка, но наиболее приемлема периодизация развития, предложенная выдающимся специалистом в области детской и педагогической психологии Д.Б. Элькониным. Она представляет собой нечто среднее между эмпирической периодизацией, сложившейся на основе реального жизненного опыта, и периодизацией теоретической, потенциально возможной при идеальных условиях обучения и воспитания детей. Рассмотрим концепцию Д.Б. Эльконина более подробно.

Период от рождения до окончания школы Эльконин разделил на семь этапов.

1. Младенчество: от рождения до 1 года жизни.

2. Раннее детство: от 1 года жизни до 3 лет.

3. Младший и средний дошкольный возраст: от 3 до 4–5 лет.

4. Старший дошкольный возраст: от 4–5 до 6–7 лет.

5. Младший школьный возраст: от 6–7 до 10–11 лет.

6. Подростковый возраст: от 10–11 до 14–15 лет.

7. Ранний юношеский возраст: от 14–15 до 16–17 лет.

Весь процесс развития можно разделить на три этапа:

дошкольное детство – от рождения до 6–7 лет; младший школьный возраст – от 6–7 до 10–11 лет; средний и старший школьный возраст – от 10–11 до 16–17 лет.

Каждый период развития имеет свои особенности и границы, которые можно заметить, наблюдая за ребенком. В каждом психологическом возрасте необходимо применять особые приемы и методы обучения и воспитания, строить общение с ребенком, учитывая его возрастные особенности. Возрастные периоды сопровождаются развитием межличностного общения, направленного в основном на личностное и интеллектуальное развитие, характеризующееся формированием знаний, умений и навыков, реализацией операционно-технических возможностей ребенка.

Переход от одного этапа развития к другому происходит в ситуациях, напоминающих возрастной кризис, т. е. при несоответствии между уровнем достигнутого личностного развития и операционно-техническими возможностями ребенка.

Личностное развитие детей осуществляется через воспроизведение и моделирование межличностных отношений взрослых людей и проявляемых в них качеств личности, а также в процессе общения ребенка с другими детьми во время сюжетно-ролевых игр. Здесь он сталкивается с необходимостью овладения новыми предметными действиями, без которых трудно быть понятым сверстниками и выглядеть более взрослым.

Процесс развития начинается в младенческом возрасте с того, что ребенок начинает узнавать родителей и оживляться при их появлении. Таким образом происходит общение ребенка с взрослым.

В начале раннего возраста происходит манипулирование предметами и начинает формироваться практический, сенсомоторный интеллект. Одновременно идет интенсивное развитие вербального (речевого) общения. Ребенок пользуется речью для установления контакта и сотрудничества с окружающими, но не как инструментом мышления. Предметные действия служат способом налаживания межличностных контактов.

В дошкольном возрасте ведущей деятельностью становится ролевая игра, в которой ребенок моделирует отношения между людьми, как бы выполняя их социальные роли, копируя поведение взрослых. В процессе ролевой игры идет личностное развитие ребенка, он овладевает предметной деятельностью и начальными навыками общения.

В младшем школьном возрасте основной деятельностью становится учение, в результате которого формируются интеллектуальные и познавательные способности. Через учение строится вся система отношений ребенка с взрослыми людьми.

В подростковом возрасте возникают и развиваются трудовая деятельность и интимно-личностная форма общения. Трудовая деятельность заключается в появлении совместного увлечения каким-либо делом. Подростки начинают задумываться о будущей профессии. Общение в этом возрасте выходит на первый план и строится на основе так называемого «кодекса товарищества». «Кодекс товарищества» включает в себя деловые и личностные взаимоотношения, похожие на те, которые имеются у взрослых.

В старшем школьном возрасте продолжают развиваться процессы подросткового возраста, но ведущим становится интимно-личностное общение. Старшеклассники начинают размышлять о смысле жизни, своем положении в обществе, профессиональном и личностном самоопределении.

Таковы основные положения концепции развития Д.Б. Эль-конина.

6. Малі та великі вікові кризи.

Вікові кризи - теоретичне поняття, яке позначає перехід у віковому розвитку до нового якісно специфічному етапу. На думку Л.с.виготського, вікові кризи обумовлені перш за все руйнуванням звичайної соціальної ситуації розвитку і виникненням інший, яке більш відповідає новому рівню психологічного розвитку дитини. У зовнішній поведінці вікові кризы виявляються як неслухняність, упертість, негативізм. За часом вони локалізовані на межах стабільних віків і виявляються як криза новонародженості (до 1 міс.), криза першого року, криза 4 років, криза 7 років, підліткова криза (13 років) і криза юнацька (18 л.). Для кризових періодів характерні наступні особливості:

1. Межі, які відокремлюють початок і кінець кризи від суміжних періодів, дуже невиразні. Криза виникає непомітно, дуже важко визначити момент її появи і закінчення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається у середині кризи.

2. Складність виховання дітей в критичні періоди свого часу послужила відправною точкою їх емпіричного вивчення. Спостерігається норовистість, падіння успішності і працездатності, зростання кількості конфліктів з тими, що оточують. Внутрішнє життя дитини в цей час пов'язано з болісними переживаннями.

3. Негативний характер розвитку. Відмічено, що під час криз, на відміну від стабільних періодів, спостерігається швидше руйнівна, чим творча робота. Дитина не стільки набуває, скільки втрачає з придбаного раніше. Проте виникнення нового в розвитку неодмінно означає відмирання старого. Одночасно в кризові періоди спостерігаються і конструктивні процеси розвитку.

4. Новопридбання кризових періодів носять перехідний характер, тобто вони не зберігаються в тому вигляді, в якому виникають, наприклад, автономна мова у однорічних дітей.

Стабільні періоди. Під час стабільних періодів дитина накопичує кількісні зміни, а не якісні, як під час критичних. Ці зміни нагромаджуються поволі і непомітно..

4 Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і кризових періодів.

Ознаки кризи: поява негативних рис, трудновоспитуемость, невиразність меж.

Кризи виникають на кожному віковому етапі і мають в першу чергу позитивне значення. Криза є необхідною умовою подальшого розвитку, підгрунтям для появи новоутворень.

Протиріччя між новими потребами і старими можливостями, описані нами в таблиці, і є причинами кризи.

Основні кризи:

1. Криза новонародженості - відбуваються різкі зміни умов життя. До появи на світ плід знаходиться в досить комфортних умовах: необхідні температура, тиск, харчування. У момент народження всі умови миттєво змінюються: різкі звуки, різкесвітло, дитини сповивають, кладуть на ваги. »З. Фрейд назвав перший крик дитини« криком жаху ».

2. Криза одного року - виникає потреба в нових враженнях, у спілкуванні, а можливості обмежені - навички в ходьбі відсутні, говорити ще не може. Л.С. Виготський пов'язував переживання кризи 1-го року з трьома моментами: ходьба, мова, афект і воля.

3. Криза трьох років - проявляється прагнення до самостійності, дитина вперше говорить "Я сам!'', Перше народження особистості. Виділяють дві лінії протікання кризи - 1) криза незалежності: негативізм, упертість, агресивність, або 2) криза залежності: плаксивість, боязкість, прагнення до тісної емоційної прихильності.

4. Криза шести-семи років - поява власної активності, нестійкість волі і настрою, втрата дитячої безпосередності, виникає осмислена орієнтування у своїх переживаннях. Кризові переживання пов'язані з усвідомленням нової позиції, прагненням стати школярем, але поки зберігається ставлення як до дошкільника.

5. Криза підлітковий - криза характеру і відносин, домагання на дорослість, незалежність, але відсутні можливості їх реалізації. Проміжність положення - «вже не дитина, ще не доросла», психічні і соціальні зміни на тлі бурхливої ​​фізіологічної перебудови.

6. Криза юності 16-18 років - вперше виникають питання самовизначення в професії, постають питання сенсу і мети життя, планування подальшого професійного та життєвого шляху.

Кризи супроводжують і доросле життя людини. Виділяють криза молодості 23-26 років, криза 30-35лет, криза середини життя 40-45, криза похилого віку 55-60 років, криза старості.

Розрізняють малі та великі кризи.

До великих криз відносять: криза новонародженості, криза 3-х років, підліткова криза, криза середини життя 40-45 років.

На жаль, не існує єдиних алгоритмів поведінки в кризі. Можна лише запропонувати загальні рекомендації стратегії поведінки в кризі: бути уважними, вчасно помічати зміни і відповідно перебудовувати свої відносини.