2.3. Однорівневий бібліографічний опис

Схема спрощеного однорівневого бібліографічного опису

Основна назва [Загальне позначення матеріалу] : відомості, що належать до назви / перші відомості про відповідальність. – Відомості про видання. – Місце видання : Назва видавництва, Рік видання. – Кількість сторінок видання. – (Основний заголовок серії або підсерії ; номер випуску серії або підсерії).

2.3.1.Зона назви та відомостей про відповідальність

Основна назва.

Першим елементом опису є основна назва документа. Її наводять у тому вигляді, в якому вона подана в документі, в тій самій послідовності і з тими самими знаками. Вона може складатися із одного або декількох речень. Основну назву, яка складається з декількох речень, в описі наводять у тій послідовності, що й у книзі, зі збереженням розділових знаків. Коли розділових знаків немає, назви відокремлюють крапкою:

Вебер М. История хозяйства. Город / Макс Вебер. – М. : Кучково поле, 2001. – 576 с.

Запис під назвою складають на:

• видання творів 4-х і більше авторів,

• авторські твори, в яких авторів не зазначено і не встановлено;

• збірки творів різних авторів, що мають загальну назву;

• антології, альманахи, збірки статей;

• словники, розмовники, енциклопедії, довідники, путівники, бібліографічні видання;

• збірки задач, практикуми, хрестоматії, навчально-методичні посібники, інструкції, рекомендації, правила (окрім видань, що мають авторське оформлення);

• усі види видань, в яких особи, які відповідають за видання, наведені зі словами, що визначають форму їх участі: автор тексту, упорядник, автор-упорядник, зібрав, уклав, упорядкував, підготував тощо.

Загальне позначення матеріалу

Загальне позначення матеріалу визначає клас матеріалу, до якого належить об’єкт опису. Загальне позначення матеріалу – факультативний елемент, але його треба подавати в списку використаних джерел, що вміщує відомості про документи різних видів (наприклад текстових документів та електронних ресурсів).

Коли один й той же об’єкт належить до різних класів матеріалу, перевагу віддають позначенню фізичної форми, в якій представлено матеріал. Наприклад, якщо рукописний документ представлено у вигляді електронного ресурсу, як загальне позначення матеріалу зазначають [Електронний ресурс].

Для російськомовних видань зазначають еквівалент російською мовою, для англомовних видань зазначають еквівалент англійською мовою тощо.

Елемент «загальне позначення матеріалу» наводять відразу після основної назви з великої літери у квадратних дужках:

Санкина Л. В. Делопроизводство в коммерческой организации (на примере акционерного общества) [Текст] / Л. В. Санкина. – М. : МЦФЭР, 2005. – 432 с.

Діденко А. Н. Сучасне діловодство [Текст] : навч. посіб. / А. Н. Діденко. – К. : Либідь, 2004. – 384 с.

Відомості, що належать до назви

Елемент «відомості, що належать до назви» містить у собі інформацію, що розкриває та пояснює основну назву.

До цієї інформації належать інша назва твору, яку дав автор або видавець; характеристика виду чи жанру видання; зазначення читацької адреси тощо.

При цьому за наявності у виданні кількох груп відомостей, що належать до назви, вони наводяться у вищезазначеній послідовності: спочатку інша назва твору, потім — пояснення змісту книгу, характеристика виду видання і т. д.

Відомості, що належать до назви, наводять після основної назви (та, якщо є, загального позначення матеріалу) з малої літери, перед ними ставлять знак «двокрапка»(:)

Діденко А. Н. Сучасне діловодство : навч. посіб. / А. Н. Діденко. – К. : Либідь, 2004. – 384 с.

Відомості, що належать до назви, можуть бути різнорідними або однорідними.

Між різнорідними відомостями чи групами різнорідних відомостей ставлять знак «двокрапка». (Танки мира [Текст] : описания, характеристики, схемы, фот. : справочник…).

Однорідні відомості, що належать до назви, розділяють між собою тими самими розділовими знаками, які є у джерелі інформації. Але якщо у джерелі інформації однорідні відомості розділено крапками, в описі їх подають через кому з маленької літери, що пов’язано з новими правилами вживання малих і великих літер в бібліографічному описі (Любовь к трем апельсинам : сказки, повести, пародии…). Якщо в джерелі інформації відсутні розділові знаки між однорідними відомостями, то їх наводять через кому.

Якщо у відомостях, що належать до назви, розміщено іншу назву, то її наводять з великої літери, та слова в ній не скорочують (Времена года [Ноты] : Четыре настроения).

Відомості, що належать до назви, можна подавати як у скороченій, так і в повній формі. Але не скорочують одне слово, яке складає відомості, що належать до назви.

Кушнаренко Н. Н. Документоведение : учебник / Н. Н. Кушнаренко – К. : Знання, 2001. – 460 с.

Відомості про відповідальність

Елемент «відомості про відповідальність» уміщує інформацію про осіб та організації, які брали участь у створенні інтелектуального, художнього чи іншого змісту твору, що є об’єктом опису.

Першим відомостям про відповідальність передує знак навскісна риска (/), наступні відомості відокремлюються між собою знаком крапка з комою (;).

Однорідні відомості або відомості про кількох осіб чи організації, що становлять один вид відповідальності, відокремлюються один від одного комами.

Іванова Т. В. Діловодство в органах державного управління та місцевого самоврядування : навч. посіб. / Т. В. Іванова, Л. П. Піддубна. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 360 с.

При описі видань, які мають прізвища авторів, відомості про відповідальність наводять у такій послідовності:

1. відомості про автора (авторів);

2. відомості про інших осіб (укладачі, упорядники, редактори, перекладачі, художники тощо);

3. відомості про організацію, від імені якої друкується видання;

4. відомості про інші організації, за участю яких друкується видання.

Відомості про автора подають у тій формі, в якій вони подані у приписаному джерелі інформації – на титульному аркуші видання: прізвище та ініціали; ініціали та прізвище; повне ім’я та прізвище тощо:

Брофи П. Оценка деятельности библиотек : принципы и методы / Питер Брофи ; научн. ред. перев. Я. Л. Шрайберг. – М. : Омега-Л, 2009. – 357 с.

При описі творів двох або трьох авторів прізвище першого автора пишуть у заголовку, а потім у зоні відповідальності перелічують усіх авторів:

Іванова Т. В. Діловодство в органах державного управління та місцевого самоврядування : навч. посіб. / Т. В. Іванова, Л. П. Піддубна. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 360 с.

Якщо осіб і (чи) організацій чотири та більше, в описі треба навести відомості про перших трьох осіб і (чи) трьох організацій, зазначених у джерелі інформації, та додати у квадратних дужках скорочення [та ін.] або його еквівалентів російською [и др.], англійською [еt аl.] тощо.

Электронные документы в корпоративных сетях: второе пришествие Гутенберга / Клименко С. В., Крохин И. В., Кущ В. М. [и др.]. – М. : Анкей – Экотрендз, 1999. – 272 с. – (Инженерная энциклопедия. Технологии электронных коммуникаций).

N. B. При складанні списків літератури до наукових робіт дозволяється використовувати лише обов’язкові елементи бібліографічного опису. Отже, у списках літератури можна зазначати лише перші відомості про відповідальність. Наприклад, у дисертаціях та авторефератах дисертацій можна зазначати лише прізвище, ім’я та по батькові дисертанта (перші відомості), опускаючи інформацію про установу, в якій виконано дисертацію (другі відомості):

Копистинська І. Тенденції сучасного вітчизняного книговидання: організаційний, тематичний та рекламно-промоційний аспекти (1991-2003 рр.) : дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.01.08 / Копистинська Ірина Михайлівна. – К., 2004. – 223 с.