§ 4. Причинний зв’язок

між суспільно небезпечним діянням і наслідками

лоюофські теорії (меха,істична, діалектичного матеріалізму, ідеалізму

100 Р.В.Вереша

та реалізму) щодо причинності як об’єктивної категорії деякою мірою мають використовуватися наукою кримінального права відповідно до завдання цій науки. Але філософське поняття п’ичинності не визна-чальне для вирішення питання про причинний звязок у кримінально­му праві. Проблема причинності в філософській науці вирішується ві’повідно до об’єктивних законів природи стосовно причинного звязку між її різними явищами. При цьому нерідко об’єктивними за-кономірностями природи пояснюються і закономірності людського суспільства.

Наука кримінального п,ава, виходячи з розуміння суті причиннос­ті між явищами природи має роздувати проблему причинного зв’язку між с’спільно небезпечним діянням людини і наслідками тако-го діяння (обєктивний критерій), пов’язуючи розвиток такого зв’язк-з волею цієї людини, з її можливістю (неможливістю) передбачати на слідки свого діяння і бажанням або небажанням певних наслідків від вчинення такого діяння (внутрішній критерій). Внутрішній критерій не пов’язаний із законами природи про причинність, оскільки людина є часткою тієї природи, яка володіє вищим інтелектом, - розумом. Цей внутрішнє мірило є визначальним у вирішенні причинного зв’язку в кримінальному праві.

Питання про причинний зв’язок започатковано італійськими юрис­тами середньовіччя щодо діяння проти життя і здоров’я людини. Були розроблені правила так званої теорії виняткової причинності, за яки-ми дія винного мала бути безпосередньою причиною смерті. За цими правилами тілесні ушкодження поділялися на три групи: 1) тілесні ушкодження безумовно смертельні; 2) тілесні ушкодження, які виліко-вуються; 3) тілесні ушкодження, які тягнуть за собою смерть лише внаслідок випадкових обставин.

Причинний зв’язок смерті з тілесними ушкодженнями визнавався лише у випадках: а) безумовних смертельних ушкоджень (відсікання голови, поранення серця тощо). Наприкла( , А. пострілом вп,итул за-

смерті; б) коли смерть від тілесного ушкодження наставала до закін-чення так званих критичних днів - більшість визнавала сорок днів, багато хто — рік і один день, деякі — сім днів. В основу «критичних днів» покладено, очевидно, релігійне переконання, що душа померло-го залишається протягом зазначеного час'у в його прижиттєвій осел'і та місцях його перебування на землі, а після цього відходить до Бога, до раю Військовий артикул Петра І 1716 року називав 15 видів смерте­льних ран, заподіяння яких пов’язувалося з безумовниГнастаніїям

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 101

смерті, що певною мірою відповідало теорії виняткової причинності між діями винного і смертю потерпілого.

Основою майже всіх напрямів вирішення питання про причинний зв’язок у кримінальному правовому розумінні, які існували раніше та існують зараз, є положення п’о те, що причинність як об’єктивна кате­горія відображає взаємний звязок між явищами зовнішнього світу, їх взаємозалежність і взаємодію. Деякі з цих явищ виступають як причи-на, інші — як наслідок. Причину і наслідок прийнято розглядати як співвідносні поняття, що мають значення лише у разі застосування до кожної конкретної ситуації (випадку). Те, що виступає наслідком од-ного явища, є причиною іншого.

Особливість причинного зв’язку в кримінальному праві полягає в тому, що як причина завжди виступає суспільно небезпечне діяння людини а як наслідок - заподіяна таким діянням шкода (у злочинах з матеріальним складом) або створена реальна можливість настання шкоди (у деяких злочинах з формальним складом).

Складність вирішення питання про причинний зв’язок виникає в тому разі, коли до небезпечного діяння людини приєднуються дії інших осіб, зовнішні обставини або події, які не залежать від діяння даної людини Особливі труднощі виникають при розгляді сп’ав про автоаварії; про по-рушення законодавства про охорону праці, повязані з нещасними випад-ками з людьми; про халатність з боку посадових осіб тощо.

У науці кримінального права щодо вирішення проблеми причинно­го зв’язк: існує кілька правових концепцій. Основними серед них вва-жаються1) теорія причинності сопаЧііоііпе диа поп, що у деяких літе­ратурних джерелах дістала назву - теорія еквівалентної причин­ності; 2) теорія адекватної причинності; 3) теорія необхідного спри-чинення.

Теорія причинності — сопйійо ціпе аиа поп (умова, без якої не ... ; необхідна умова) - виникла в першій половині XIX ст. у Німеччині, і здобула широке визнання, а деякі її положення не втратили актуально­сті і^Удотеп^, зокрема, в англосаксонській системі кримінально пра-ва, хоч і додержується здебільшого теорії головної, ближчої, причини.

Наведемо два приклади з теорії, що розглядається. Так, А. спряму-вав пістолет на Б. і наказав: «Гаманець чи життя!». Потерпілий від ра-птового переляку і психічного потрясіння зазнав серцевого нападу і помер. Д. наніс ножовий удар і поранив кровоносну судину дівчині, яка б'ула свідком Ієгови; дівчина відповідно до її ^лігійнітх пере^ нань відмовилася від переливання крові, через що померла ві, втрати к.ові. З точки зору теорії причинності «умова, без якої не ... »якби на Б не був спрямований пістолет, а дівчині не була нанесена ножова ра-