1.3 Об`єктивна та суб`єктивна сторона грабежу

З об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1. відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або

погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2. відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або

погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (нездійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий “ривок”, коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно(вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо) [1, с.236].

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до

насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство

застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого

майна.

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися

протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою

звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким

грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися

як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому

випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди. Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним. Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю винної особи

прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим

мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту,

що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають

відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний

ігнорує цю обставину.

Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину ч. 2 ст. 186 і

може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є

небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 2 грабіж, поєднаний з

погрозою застосування такого насильства.

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’ї потерпілого,

слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до

короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності,

а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв,

обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були

небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння). Такі

насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2

ст. 186 і додатково кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чи під

охороною якої воно перебуває, інших осіб) без її згоди наркотичних

засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою

заволодіння чужим майном належить розглядати як насильство, і якщо воно

не було небезпечним для її життя або здоров’я, кваліфікувати такі дії за

ч. 2 ст. 186.

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи

здоров’я потерпілого, є психічним насильством, яке полягає у

залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст

фізичного насильства (нанесення ударів побоїв, обмеження чи позбавлення

волі тощо), а може і не робити цього.

Оскільки характер погрози має суттєве значення для кваліфікації дій

винного, з’ясування його у таких випадках є обов’язковим. Встановлюючи

зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об’єктивних і

суб’єктивних обставин справи (час, місце, обстановка вчинення посягання,

кількість осіб, які посягають, і потерпілих предмет, яким погрожував

винний, суб’єктивне сприйняття погрози потерпілим тощо). Якщо зміст

неконкретизованої погрози встановлено не було і при цьому не доведено,

що винний погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого, вчинене слід розглядати як грабіж.