Тема 12: Керівництво та лідерство
ПЛАН
1.Поняття та загальна характеристика керівництва.
2.Влада в менеджменті.
3.Природа лідерства та його складові. Теорії лідерства.
1.Поняття та загальна характеристика керівництва.
Більшість людей не вбачають відмінності між поняттями керівництва, влади та лідерства, вважаючи, що, перебуваючи на керівній посаді, певна особа автоматично має владу над підлеглими і є лідером колективу.
Керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати виконання їх.
Керівнику господарської системи приходиться виконувати багатоманітні, але взаємозалежні функції. Мова йде передусім про функції адміністратора, організатора, спеціаліста, громадського діяча, вихователя.
В ролі адміністратора керівник використовує свої повноваження для забезпечення руху системи відповідно до чинних нормативних актів, приймає заходи для того, щоб не допустити багатоначальності й дифузії розпорядництва.
Виконуючи функції організатора, керівник створює умови, необхідні для плідної спільної праці, цілеспрямованих і скоординованих дій підлеглих, зайнятих у процесах управління й виробництва.
Виконуючи функції спеціаліста – людини добре підготованої, яка володіє знаннями й досвідом у заданій конкретній сфері, - керівник покликаний грамотно ставить завдання, компетентно їх аналізувати й ефективно контролювати хід їхньої реалізації, проводити кваліфікований інструктаж.
В силу свого службового становища керівник є також громадським діячем, який виконує різні представницькі функції як усередині колективу, так і поза його межами. Вертикальний поділ праці побудований на виділенні трьох рівнів управління – низового, середнього і вищого, а також установленого діапазону керівництва.
Діапазон керівництва залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиночальником, чи особою, яка очолює колегіальний орган управління.
Керівник-єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішення й контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації. При керівнику-єдиночальнику може створюватися колегіальний дорадчий орган, рішення якого для останнього мають виключно рекомендаційний характер, або ж набувають значення лише після затвердження їх керівником-єдиночальником.
При колегіальному управлінні спостерігається поділ керівних обов'язків між колегіальним органом управління (рада, правління тощо) і особою, яка очолює цей орган. Такий поділ здійснюється розмежуванням компетенції колегіального органу й керівника. Як правило, колегіальний орган вирішує найбільш важливі проблеми діяльності організації і делегує керівнику функції виконання колегіальних рішень та оперативного розпорядництва.
Кожний керівник відрізняється своєю індивідуальністю, тобто наявними у нього діловими, моральними, соціальними та психологічними якостями. Однак всю різноманітність індивідуальних особливостей керівника можна звести до певних типів, користуючись такою класифікаційною ознакою, як відносини керівника з підлеглими. З цих позицій розрізняють три типи керівників: автократичний, демократичний та ліберальний.
Автократичний тип керівника відрізняється схильністю до єдиноначальності в гіпертрофованих формах, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням не тільки значущих, а й порівняно дрібних питань, свідомими обмеженнями контактів з підлеглими.
Доцільно застерегти від можливої помилки розглядати автократію як синонім єдиноначальності. Йдеться про категорії зовсім різного порядку, хоча на перший погляд може здатися, начебто у них багато спільного. Прагнення керівника до єдиноначальності саме по собі не може викликати ніяких заперечень, оскільки це одна із основоположних засад управління. Але бути єдиночальником зовсім не означає всі питання керівництва вирішувати одноособово і тим більше вдаватися до “загвинчування гайок”.
Нині, при зростаючій ролі суб’єктивного фактору й інтелекту працівників, жорсткий авторитарний керівник стає неприйнятним. Не буде перебільшенням твердження, що в наші дні бути автократом – ознака швидше слабкості, ніж сили.
Демократичний тип керівника, на відміну від автократа прагне до надання підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації і функцій, яків вони виконують, залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створює необхідні для виконання роботи передумови і справедливо оцінює їх зусилля, з повагою ставиться до людей і турбується про них.
Демократичний керівник стимулює творчу активність підлеглих (в основному делегуванням повноважень), сприяє створенню творчої атмосфери взаємної довіри і співробітництва, у якій люди усвідомлюють свою значущість і відповідальність перед колективом, дисципліна трансформується в самодисципліну. Важливо також зазначити, що при цьому відбувається певне нівелювання ціннісних орієнтацій і потреб членів колективу.
Ліберальний тип керівника відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність за рішення і їх наслідки. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і не виявляє достатньої активності, виступає в основному в ролі посередника у взаємовідносинах з іншими колективами. Як правило, він дуже обмежений, можливо через свою невпевненість у власній компетентності, а отже, і в становищі, яке він займає у службовій ієрархії. Такий керівник несподіваний у діях, легко зазнає впливу оточуючих, схильний пасувати перед обставинами і миритися з ними, може без серйозних підстав скасувати раніше прийняте рішення.
Наведена типологія керівників має дещо умовний характер. В реальній діяльності конкретного керівника можна простежити риси всіх трьох психологічних типів керівників. Однак разом з тим кожен керівник певною мірою тяжіє до одного з розглянутих типів.
З точки зору мотивацiї працiвникiв, стиль керiвництва проявляється, перш за все, в ступенi делегування повноважень пiдлеглим, і для оцінки його використовується так званий одномiрний опис (рис.14) або двомірний опис (рис.15).
Вертикальний поділ праці побудований на виділенні трьох рівнів управління – низового, середнього і вищого, а також установленого діапазону керівництва.
Діапазон керівництва залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиночальником, чи особою, яка очолює колегіальний орган управління.
Керівник-єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішення й контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації. При керівнику-єдиночальнику може створюватися колегіальний дорадчий орган, рішення якого для останнього мають виключно рекомендаційний характер, або ж набувають значення лише після затвердження їх керівником-єдиночальником.
При колегіальному управлінні спостерігається поділ керівних обов'язків між колегіальним органом управління (рада, правління тощо) і особою, яка очолює цей орган. Такий поділ здійснюється розмежуванням компетенції колегіального органу й керівника. Як правило, колегіальний орган вирішує найбільш важливі проблеми діяльності організації і делегує керівнику функції виконання колегіальних рішень та оперативного розпорядництва.