Висновки

Соціальний захист являє собою систему розподільчих відносин, у процесі яких за рахунок частини національного доходу утворюються та використовуються суспільні фонди грошових засобів для матеріального забезпечення та обслуговування окремих категорій громадян.

Законодавцем створено відповідну систему норм для виконання поставлених задач з соціального забезпечення, до цієї системи входять Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» , та міжнародні договори і угоди, ратифіковані парламентом.

Проведений аналіз показав, що ефективність системи міжбюджетних відносин визначається не ступенем централізації/децентралізації бюджетної системи, не наявністю чи відсутністю регулюючих податків, не частками доходів/втрат центрального уряду, не обсягом і способами надання фінансової допомоги, а чітко встановленою та збалансованою системою всіх цих складових, які враховують особливості держави.

Наведені приклади свідчать про велику різноплановість інституційних структур, в багатьох країнах питанням територіального управління, формування і реалізації регіональної політики сталого розвитку, а також її фінансовому забезпеченню приділяється велика увага, що необхідно запровадити і в Україні та закріпити законодавчо.

В європейських країнах питання формування державного бюджету і його розподілу між регіонами вирішується на основі принципів справедливості та корисності за активної участі регіонів. Для цього їм надано більше самостійності, ніж в Україні, забезпечено відповідні юридичні права, які держава не може порушити. Певна фінансова самостійність регіонів, можливість розпоряджатися місцевими ресурсами, відповідальність місцевих органів влади за соціальний розвиток створюють необхідний економічний фундамент та спонукає до ефективних дій стосовно регулювання та підтримки інвестиційної активності кожного регіону в цілому і головне враховує всі його особливості.

Частка видатків на соціальну сферу та соціальний захист населення у структурі усіх видатків зведеного бюджету України збільшилася з 176,6 млн грн. у 2010 році до 283,4 млн грн. у 2014 році. Варто зазначити, що в абсолютному значенні спостерігається стійке зростання частки цих видатків в аналізований період, проте, аналізуючи відсоткову зміну видатків на соціальну сферу та соціальне забезпечення, можемо сказати, що тут немає стійкої тенденції до збільшення, а навпаки, спостерігається зменшення їх частки в зведеному бюджеті України. Необхідно зазначити, що протягом останніх років збільшення соціальних видатків було спричинено постійними передвиборчими кампаніями, які наввипередки декларували підвищення рівня життя населення, зокрема мова йшла про підняття розмірів заробітніх плат та пенсій.

Частка державних соціальних видатків у ВВП зросла у 2014 році на 2,4% порівняно з 2010 роком, а саме з 28,8% до 31,2%.

Підвищення ефективності соціальних видатків в умовах обмеженості бюджетних ресурсів потребує впровадження нових управлінських підходів до планування соціальних видатків; вдосконалення міжбюджетних відносин; визначення ступеня участі та повноважень основних партнерів у фінансуванні та адмініструванні соціальних програм; диферсифікації системи надання соціальних послуг; завершення впровадження соціальних стандартів; впровадження системи критеріїв та індикаторів для моніторингу та оцінки досягнення визначених цілей.