57.Особистість в соціально-трудових процесах. Мотивація трудової діяльності.

Соціально-трудові відносини - це сукупність економічних, соціально-психологічних, адміністративних та правових методів і норм, спрямованих на включення робочої сили в процес праці та її відтворення на основі ринкових механізмів - попиту, пропозиції, ринкової ціни.

Комплексна характеристика соціально-трудових відносин передбачає з'ясування сутності таких категорій, як сторона, суб'єкт, предмет відносин у соціально-трудовій сфері, їхніх типів та рівнів тощо. У сукупності ці елементи та відносини, що їх відображають, утворюють систему соціально- трудових відносин.

Соціально-трудові відносини визначають становище людини у світі праці, її спосіб життя, оточення, клімат у трудовому колективі, ефективність трудової соціалізації людини. При цьому вони залежать не тільки від трудової поведінки самої людини, але й від безлічі факторів. Формування і розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом величезної кількості факторів, значимість яких обумовлюється історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом

Соціально-економічною основою поведінки та активізації зусиль персоналу підприємства (організації), що спрямовані на підвищення результативності їхньої діяльності, завжди є мотивація праці.Система мотивації характеризує сукупність взаємозв’язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства (організації). Для формування належного ставлення до праці необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність, що є джерелом самовдосконалення, основою професійного та службового зростання. Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної організації. Відповідне ставлення до праці та свідома поведінка визначаються системою цінностей працівника, умовами праці й застосовуваними стимулами.За домінуючої ролі соціально-економічних умов у основу будь-якої моделі мотивації покладаються передовсім психологічні аспекти

58. Етносоціальні спільноти людей,їх основні ознаки. Умови формування та історичні форми розвитку.

Соціально-етнічні спільноти посідають особливе місце серед соціальних спільнот людей, являючи собою найбільш сталі історично сформовані угруповання людей, взаємовідносини між якими виступають важливим фактором історичного розвитку людства.

До таких спільнот зазвичай зараховують етнос, плем’я, народ-ність, націю.

Слово «етнос» (у перекладі з грецької — «народ»), використо-вують як загальну назву для таких видів соціальної спільності, як плем’я, народність, національність, нація тощо. Людей, котрі на-лежать до одного етносу, об’єднує єдина самосвідомість — усві-домлення своєї етнічної приналежності, або ідентичності. Однак чим це визначається?

Серед головних умов, які об’єднують людей у народ як ціліс-ну соціальну спільноту, найчастіше називають єдність похо-дження, місця проживання, господарсько-економічного життя, мови, культури. Однак історичні факти свідчать, що жодна з вка-заних умов сама по собі не є обов’язковою.Зрозуміти, що скріплює етнічну спільноту в єдине ціле, мож-на тільки на основі історичного підходу. Будь-яка її ознака в ході історичного розвитку може змінюватися чи навіть втрачати-ся. Але сам цей процес історичного розвитку й зумовлює єдність етносу.

Історичний підхід дозволяє виділити два різних значення, що їх набуває поняття «етнос» у різних контекстах. По-перше, етнос як етногенетична спільнота (або просто етнічна), по-друге, етнос як етносоціальна спільнота.

Етногенетична спільнота — це соціальна група, членів якої об’єднує усвідомлення свого генетичного зв’язку з іншими пред-ставниками цієї групи (етнічна самосвідомість). Етнічна самосві-домість індивіда ґрунтується на його уявленні про своє похо-дження. Етнічна приналежність передається «у спадок» від предків до нащадків. У результаті створюється історична спадко-ємність, котра й визначає цілісність етносу. При цьому слід вра-ховувати, що «гени» самі по собі не формують етнічну самосві-домість. Тобто вона визначається не стільки біологічним, скільки соціально-психологічним фактором, тим, що індивід думає про своє походження. А це означає, що й етнічна спільність є понят-тям не стільки біологічним, скільки соціальним, або, точніше, біосоціальним.

Існує багато різноманітних видів етнічних спільностей: є невеликі етноси, що нараховують декілька сотень людей (на-приклад, алеути, крізи, ліви), і дуже численні народи (найбі-льший — китайський). Етноси можуть включати в себе в ролі складових субетноси, котрі відрізняються специфічними озна-ками побуту, мови, релігії. З іншого боку, різні етноси, що об’єднуються певним спільним соціально-історичним проце-сом, створюють метаетнічні утворення, або суперетноси (на-приклад, слов’янський суперетнос, «християнський світ», «му-сульманський світ»).