5. Діагностика респіраторного дистрес-синдрому.

Ранніми проявами РДСД е наростаюча задишка, тахікардія і ціаноз. Аускультативно картина легенів змінюеться відповідно стадій респіраторного дистрес-синдрому: від жорсткого «амфоричного» дихання до клекочучи вологим хрипом і симптому «німої» («мовчазної») легені в термінальній стадії.

Характерним показником газового складу крові при РДСД є РаО2 нижче 50 мм.рт.ст. (гіпоксемія), незважаючи на проведену оксигенацію (при FiO2 більш ніж 60%), наростання гіперкапнії. У паціентів з РДСД виражена дихальна недостатність і гіпоксемія зберігаються навіть при інгаляції висококонцентрованої кисневої суміші.

Біохімічні показники венозної крові характеризуються гіпоальбумінемії, підвищенням факторів, що згортають, наростанням трансаміназ і білірубіну.

При рентгенографії легень на периферії виявляються диффузно множинні тіні (симптом «снігової бурі»), зниження прозорості легеневої тканини, плевральний випіт зазвичай відсутній.

Показнтки функції зовнішнього дихання свідчать про зменшення всіх об'емів і статичного розтягування легеневої тканини.

Вимірювання тиску в легеневій артерії катетером Суон-Ганц показує його «заклинювання» на рівні менше 15 мм.рт.ст.

Респіраторний дистрес-синдром слід відрізнити від кардіогенного набряку легенів, пневмонії, ТЕЛА.

6. Лікування респіраторного дистрес-синдрому.

Лікування респіраторного дистресс-синдрому здійснюеться в умовах відділення інтенсивної терапії та реанімації.

Специфічного лікування РДСД не існує.

Заходи щодо купірування РДСД включають:

• усунення стресового пошкоджуючого фактора,

• лікування основного захворювання, що спричинило РДСД,

• корекцію гіпоксемії та гострої дихальної недостатності,

• лікування поліорганних порушень.

На першому етапі лікування респіраторного дистрес-синдрому усуваються прямі ушкоджуючи фактори легенів, призначаеться масивна антибактеріальна терапія при бактеріальних пневмоніях, сепсисі, здійснюється відповідне лікування опіків і травм.

Для усунення гіпоксії проводиться підбір адекватного режиму кисне терапії з динамічним контролем газів крові (з підтриманням РО2 не менше 60 мм.рт.ст.). Подача кисню може здійснюватися через маску або носовий катетер, при неефективній оксигенації показана ШВЛ (при ЧД 30 за хв).

Щоб забезпечити розправлення ателектазованих альвеол і запобігти розширенню зони ателектазу, використовують штучні сурфактанти (сукрим, ліпін, куросурф або інші).

Для профілактики розвитку ДВЗ-синдрому призначається ацетилсаліцилова кислота (аспірин), курантіл і реополіглюкін, гепарин.

Незважаючи на інтерстиціальний і альвеолярний набряк, проводиться інфузійна терапія для поліпшення живлення органів, нормалізації діурезу і підтримання рівня АТ. При цьому забезпечують потреби організму у воді, корекції електролітного і кислотно-основного стану, вводять енергозабезпечувальні засоби, за потреби застосовують парентеральне харчування. У разі РДСД є велика загроза гіпергідратації, набряку легень, прогресування серцево-легеневої недостатності.

Ефективність лікування респіраторного дистрес-синдрому залежить від його своєчасності: воно успішно лише на ранніх стадіях даного стану до настання незворотніх уражень легеневої тканини.