41. Політичний та інформаційний тероризм.

Поняття тероризм походить від слова терор (лат. terror - страх, жах, жахливість).Саме ця обставина і визначає терор як особливу форму політичного насилля, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю і удаваною ефективністю. Ці особливості визначили широке використання терору на протязі людської історії як засіб політичної боротьби в інтересах держави, організацій і окремих груп осіб. Власне, сам факт публічної страти кримінальних або політичних злочинців або процес аутодафе (публічне спалення на вогнищі єретиків, єретичних творів) в період середньовікової інквізиції, страти непокірних в період якобінської диктатури у Франції та інші політичні явища стали класичною формою терору в інтересах держави і католицької церкви. ПолітичнийТероризм - це метод політичної боротьби, що полягає в систематичному застосуванні нічим не обмеженого, не зв'язаного з воєнними діями фізичного насилля для досягнення певної мети шляхом усунення політичних противників (убивства політичних лідерів, військових або рядових громадян, вибухи, напади на банки, склади зброї, викрадення літаків, автобусів тощо). Звичайно, терор зв'язують з діяльністю державної влади в певні періоди існування держави, проте це не означає, що крім державної влади ніякі інші сили не спроможні вдаватись повсюдно до терору, наводячи страх і жах не тільки політичним противникам, а практично всім і кожному. Отже, терор може бути державний і недержавний.

Інформаційний тероризм також являє собою гранично персоналістської форму комунікації, організовану «під реципієнта». Однак цей різновид даного типу встановлення комунікації відрізняє спрямованість на нанесення реципієнту того чи іншого збитку. Саме ця цільова установка форматує його інформаційні послання, змушує комунікатора вибирати місце і час поширення інформації та встановлення контактів. Відмінні риси інформаційного тероризму пов'язані з його публічним характером і прагненням до максимізації комунікаційного ефекту. Навіть якщо насильницькі (загрозливі) дії робляться по відношенню до якогось конкретній особі, вони все одно розраховані на публічний розголос і надання впливу на широку, в тому числі і масову аудиторію. Наприклад, підрив машини судді, представника поліції або держадміністрації, навіть якщо його безпосередня мета - усунення, завжди спрямований на отримання масштабного соціального відгуку громадської думки. Найчастіше ж такі акції і являють собою не що інше, як форму тиску на громадськість, спробу заплутати населення регіону чи країни в цілому. А потерпілий виявляється лише засобом, що дозволяє терористам вирішувати масштабніші завдання. Таким чином, в інформаційному тероризмі розрахунок робиться саме на інформаційні наслідки зловмисних або насильницьких акцій. Тому даний метод організації дискурсу являє собою як би двоступеневу процедуру встановлення політичних комунікацій. Спочатку організовується громадський резонанс, а потім встановлюються контакти з широкою аудиторією соціальної, від якої терористи намагаються домогтися потрібного їм зміни позицій і навіть відповідних поведінкових дій. (Згадаймо, приміром, як родичів захоплених у театральному центрі на Дубровці заручників змусили влаштувати демонстрацію «проти війни в Чечні».) Як правило, найпоширеніший засіб надання такого впливу на соціальну аудиторію - нагнітання страху. На цю реакцію і розраховують терористи, тому що в результаті створюється атмосфера напруженості, порушені функції державних органів. Такі установки терористів обумовлюють особливу тактику застосування інформаційних процедур. Як правило, на початковому етапі встановлення характерного для них типу комунікації відбувається приховане нагромадження і концентрація (у певному місці і в певний час) даних. Після скоєння терористичного акту, навпаки, робиться все, щоб посилити його суспільне звучання. У хід йдуть заяви для преси, поширення відеокасет, інтерв'ю та інші форми коментування того, що сталося. Ці способи інформування покликані - навіть якщо якась організація не бере на себе відповідальність за скоєне - пояснити сенс виробленого насильства і спровокувати реакцію правлячих структур і громадської думки. Використовується будь-який привід для додання інформації публічного характеру, порушення громадського інтересу, тиражування відомостей. Ця універсальна риса інформаційної тактики терористів модифікується в залежності від типу здійснюваних ними акцій. Одна справа, коли такі акції пов'язані з застосуванням сили і фізичного насильства, і інше, якщо застосовуються методи психологічного тиску (наприклад, використовується інформація, здатна усунути ту чи іншу політичну фігуру з арени публічної влади). В останньому випадку, якщо такий «важкий» компромат стає знаряддям шантажу і призводить до «добровільну відставку» цього політика, надання цим фактом громадського резонансу може і не знадобитися. Своїми особливостями встановлення політичних комунікацій має внутрішньонаціональний і міжнародний тероризм, регіональний і місцевий, індивідуальний і колективний, який переслідує кримінальні і політичні (національні, релігійні) мети. Особливі інформаційні технології використовує мобілізований і добровольчий тероризм. Якщо терористичну тактику бере на озброєння окрема держава (дер ¬ дарчий тероризм), цей спосіб інформаційної діяльності набуває рис і властивості інституалізувати політичної лінії, підкріпленої відповідними масштабними ресурсами. Однак найяскравіше інформаційний тероризм представлений в діяльності окремих організацій. Саме тут знайшли своє класичне втілення характерні для тероризму прийоми поведінки в інформаційному просторі.