2.3. Проблема притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.

Практика неодноразово стикалася з випадками, коли діяння, передбачені КК, вчинювалися особами, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Питання про кримінальну відповідальність таких осіб вирішується однозначно у випадках:

- якщо особа не досягла навіть пониженого віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (14 років), то вона, безсумнівно, не підлягає кримінальній відповідальності. До неї можуть бути застосовані лише виховні заходи, у тому числі й примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням;

- якщо особа не досягла загального віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (16 років), причому вчинене діяння не відноситься до кола діянь, за які встановлено понижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, то вона також не підлягає кримінальній відповідальності.

Разом із тим, можуть мати місце випадки, коли особа віком від 14 до 16 років вчиняє діяння, за яке передбачена відповідальність з 16-річного віку у спеціальній кримінально-правовій нормі, а кримінальна відповідальність за заподіяння аналогічної шкоди з 14-річного віку встановлена у загальній нормі. Так, у період дії КК 1960 року у юридичній практиці неодноразово мали місце випадки, коли особи у віці від 14 до 16 років управляли транспортними засобами і заподіювали при цьому смерть потерпілому. При цьому за порушення правил безпеки руху транспорту відповідальність була встановлена з 16-річного віку, а за вбивство з необережності - з 14-річного віку. Принаймні дві такі справи, коли органи досудового слідства і суди нижчих інстанцій інкримінували вбивство з необережності особам, які не досягли 16-річного віку, розглядав Верховний Суд України. В обох випадках він визнав необґрунтованим засудження підлітків за порушення правил безпеки руху і закрив кримінальні справи за відсутністю складу злочину (відсутність "вікової" ознаки суб’єкта складу злочину) [30, с. 134]. Таке рішення видається неправильним, оскільки через неможливість застосування норми, частиною якої є інша норма, треба інкримінувати загальну норму (про вбивство з необережності). Тобто, якщо за вказане діяння (порушення правил безпеки руху) не передбачена відповідальність з 14-річного віку, то це зовсім не означає, що не повинна наставати відповідальність суб’єкта віком від 14 до 16 років за нормою, де передбачена відповідальність з 14-річного віку (вбивство з необережності).

Удосконалення кримінального законодавства звужує коло подібних гіпотетичних ситуацій. Щодо чинного КК, то вказана ситуація може мати місце, наприклад, при вчиненні катування (ст. 127 КК) особою у віці від 14 до 16 років. За цей злочин відповідальність встановлена з 16-річного віку. Разом із тим, особа віком від 14 до 16 років, яка вчинила катування, повинна не звільнятися від відповідальності у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за катування, а притягатися за інші умисні злочини, які вчинюються в ході катування, наприклад, за середньої тяжкості тілесні ушкодження, заподіяні потерпілому.

Загалом же, досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, презюмується. Тобто припускається, що особа досягла відповідного віку. На питаннях встановлення останнього треба зупинятися тоді, коли виникає сумнів у наявності цієї ознаки складу злочину.

РОЗДІЛ 3. Основні правила встановлення віку суб’єкта злочину.

Соціалізація особи, її здатність приймати усвідомлені рішення настають у міру дорослішання. Малолітні діти не здатні розуміти вимоги суспільства щодо їх поведінки, сприймати можливі заходи впливу кримінально-правового характеру, виявляти свої волю та свідомість. Врешті-решт, ставити однакові вимоги до дорослих і дітей несправедливо з огляду на їх різний життєвий досвід, стан психіки, фізичний стан.

Чинне українське законодавство встановлює лише нижню вікову межу щодо суб’єкта злочину. Разом із тим, низка покарань не може призначатися особам, які досягли пенсійного віку (обмеження волі) або 65-річного віку (довічне позбавлення волі) [31, с. 97].

Як попереднє, так і чинне кримінальне законодавство України, законодавство більшості зарубіжних держав встановлює два види нижньої вікової межі, по досягненні якої може наставати кримінальна відповідальність:

1) загальний вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. В Україні він становить 16 років;

2) понижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за окремі злочини. Він становить 14 років.

Досягнення встановленого законом віку - одна із загальних умов притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 18). Під віком людини розуміють певний період її розвитку, якісно своєрідний ступінь формування її особистості.

Певний рівень свідомості та соціального розвитку формується з досягненням віку, коли під впливом сім’ї, школи, соціального оточення підліток розуміє, що є добром і що є злом, у яких випадках його дії можуть заподіяти шкоди іншим людям і суспільству. Достатній рівень свідомості дає змогу пред’являти до неповнолітнього вимоги узгоджувати свою поведінку з правилами, встановленими у суспільстві.

Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14-16 роками) пов’язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована. Вони не завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень про товариство, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Підліткам притаманні бурхлива енергія, емоційність, імпульсивність, сприйнятливість. Вони, як правило, довірливі і люблять фантазувати. У цьому віці проявляється інтерес до пригод, подорожей, виникають різні захоплення, прагнення продемонструвати свою самостійність тощо. Враховуючи все це, КК передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ XV Загальної частини КК) [13, с. 104].

Таким чином, встановлення загального віку кримінальної відповідальності з 16 років, а за окремі злочини - з 14 років, обумовлено тим, що з досягненням цього віку особа повною мірою здатна оцінювати свою поведінку, у т.ч. злочинну.

Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили у віці від 14 до 16 років суспільне небезпечні діяння, не зазначені у ч. 2 ст. 22, не можуть бути суб’єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.

Перелік злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років, є вичерпним (при цьому у ч. 2 ст. 22 перераховано лише умисні злочини).

Оскільки вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, має Правове значення, органи досудового слідства і суди повинні вживати заходів щодо встановлення віку неповнолітнього - дати його народження. У разі притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюють відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження). Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з 0 годин наступної доби. При цьому враховуються місце народження особи і місце вчинення злочину, якщо вони знаходяться в різних часових поясах. За відсутності документів про народження вік особи встановлюється на підставі висновку судово-медичної експертизи. При цьому днем народження особи є останній день названого експертом року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити із пропонованого експертами мінімального віку цієї особи.

Хоча за загальним правилом кримінальна відповідальність настає при досягненні особою 16 років, суб’єктами окремих злочинів (більшість військових злочинів, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність тощо) можуть бути лише особи, яким виповнилося 18 років. Суб’єктом злочинів проти правосуддя, що вчиняються, наприклад, суддями, може бути лише особа, яка досягла 25-річного віку.

Кримінальне законодавство України не визначає максимального віку кримінальної відповідальності, тобто будь-яка людина похилого віку у разі вчинення нею злочину визнається суб’єктом злочину.

Вчинення злочину неповнолітнім визнається обставиною, яка пом’якшує покарання (п. 3 ч. 1 ст. 66).

Разом із тим, можна вказати фактори, що їх бере до уваги законодавець, визначаючи коло злочинів, за які настає кримінальна відповідальність у пониженому віці:

- здатність осіб, які досягли 16-річного віку, усвідомлювати суспільну небезпечність і кримінальну протиправність певних діянь. До відповідного кола включаються діяння, злочинність яких очевидна і для підлітків, - умисне вбивство, умисне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження, насильницькі статеві посягання, умисні злочини проти власності. Разом із тим, чинний КК до відповідного переліку в ст. 22 включає і низку інших злочинів, що не в усіх випадках є безсумнівним;

- висока суспільна небезпечність відповідних посягань. До злочинів, суб’єктом яких може бути особа, яка досягла 14-річного (пониженого) віку, віднесені лише найбільш тяжкі посягання;

- відносна поширеність тих чи інших діянь серед осіб, які досягли зниженого віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Звісно, особи вказаного віку можуть вчинювати чи не всі діяння, передбачені КК. Проте кримінальна відповідальність з 14-річного віку встановлена лише за діяння, які більш-менш часто вчинюються особами такого віку;

- наявність кримінально-правових заходів, що можуть бути застосовані до осіб певного віку і справити на них репресивний і виховний вплив. Разом із тим слід знати, що коло покарань та інших заходів стосовно осіб у віці від 14 до 16 років обмежене (як нормами чинного КК, так і об’єктивно не можуть до них застосовуватися), в ряді випадків за вчинення злочину таким особам не можна призначити жодного покарання (подібна ситуація нерідко має місце при призначенні покарання за хуліганство (ст. 296 КК), яке вчинили підлітки вказаного віку) [15, с. 234].

У кримінально-правовій літературі та серед практичних працівників нерідко для вказівки на відповідний вік вживають явно неадекватний термін - вік кримінальної відповідальності. Разом із тим, кримінальна відповідальність віку не має, тому слід застосовувати визначення, наведені у КК, - "вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність" або "вік, з якого встановлена кримінальна відповідальність".

Вирішення питання про загальний та понижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (16 і 14 років), неоднозначно оцінюється у теорії кримінального права. Зокрема, у літературі висловлюється думка про необхідність зниження такого віку до 11 - 12 років [4, с. 173]. Головними аргументами на користь пропозицій щодо зниження віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, є такі:

- відбувається акселерація, яка зачіпає фактично всіх підлітків. Тому знижується вік, з якого діти здатні усвідомлювати значення своїх дій, давати самооцінку своїй поведінці, сприймати правові заходи, що застосовуються до них;

- існує несприятлива тенденція до зростання кількості злочинів та інших правопорушень, які вчинюються малолітніми;

- існуючі правові заходи, які не передбачають кримінальної відповідальності осіб віком до 14, 16 років, не спроможні переламати зазначену вище динаміку правопорушень. Тому конче необхідно застосування більш суворих заходів, ніж уже наявні, - встановлення кримінальної відповідальності осіб нижчого віку.

Висловлюється і протилежна позиція, прихильники якої (А. Бантишев і П. Л. Фріс) виступають за підвищення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Існуючий 14-річний вік вони вважають заниженим. Доводи, які висловлюються на користь встановлення більш високого віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, такі:

- негативні наслідки притягнення до кримінальної відповідальності малолітніх (насамперед набуття кримінального досвіду в місцях позбавлення волі) перевищують позитивні результати застосування до них кримінально-правових заходів;

- гуманізація як характерна риса розвитку сучасного суспільства вимагає підвищення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність;

- існує позитивний досвід держав, на які орієнтуються більшість інших сучасних держав. Там встановлено більш високий вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Слід зауважити, що в літературі висловлюється і думка, згідно з якою у чинному законодавстві питання про вік, з якого настає кримінальна відповідальність, вирішено оптимально (К. Оробець, Н. М. Ярмиш). Тому щось змінювати у даному аспекті немає потреби.