8.Організаційні форми інтеграції науки і виробництва

організаційний розвиток в основному стосується сфери прикладної (галузевої) науки, і відповідно до цього – вузівської науки. При чому в науці спостерігаються дві основні тенденції розвитку оргструктур: інтеграційна та дезінтеграційна.

Технопарк представляє собою територіальне відокремлений комплекс, заснований на базі провідного університету, що включає в себе наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервісні та виставкові комплекси, комфортні житлово-побутові умови. Створення технопарків має за мету комерціалізацію науково-технічної діяльності, більш швидке просування наукових досягнень в матеріальну сферу. Крім того, в умовах кризової ситуації в вузівській науці в Україні створення технопарків дозволить забезпечити науковців творчою роботою, що достатньо високо оплачується.

Характерними ознаками технопарків є:

1. Технопарк – це площадка, обладнана всім необхідним для науково-дослідних робіт учених вузів і НДІ, становлення малих і середніх інноваційних підприємств. У технопарку повинні бути як лабораторії, так і виробничі ділянки основних напрямків; приміщення для монтажу (налагодження) експериментального обладнання та підготовки нових технологій; приміщення для адміністративних і невиробничих потреб резидентів; колективна система організаційного обслуговування, охорони й зв'язку; служби підтримки резидентів і клієнтів (реклама, маркетинг продукції, зв'язок з постачальниками, контрагентами й ін.).

2. Технопарк – це самостійно господарюючий суб'єкт, зі своїм розрахунковим рахунком, повнотою влади й відповідальності при розпорядженні фінансовими коштами, у тому числі і прибутком.

.

9. Суть і принципи планування інновацій

У рамках інтегрованої системи менеджменту підсистема планування виконує наступні сім

функцій:

1. Цільова орієнтація всіх учасників. Завдяки погодженим планам приватні цілі окремих

учасників і виконавців орієнтовані на досягнення генеральних цілей інноваційної програми чи

організації в цілому.

2. Перспективна орієнтація і раннє розпізнавання проблем розвитку. Плани завжди

орієнтовані в майбутнє і повинні базуватися на обґрунтованих прогнозах розвитку ситуації. План

намічає бажане в майбутньому стані об'єкта і передбачає конкретні заходи, спрямовані на підтримку

сприятливих тенденцій чи стримування негативних.

3. Координація діяльності всіх учасників інновацій. Координація здійснюється як попереднє

узгодження дій при підготовці планів і як погоджена реакція на виникаючі перешкоди і проблеми при

виконанні планів. У процесі планування інновацій використовуються чотири основні форми

координації: розпорядницька, ініціативна, програмна і бюджетна. Розпорядницька форма координації

.

4. Підготовка управлінських рішень. Плани являють собою найбільш розповсюджені в

інноваційному менеджменті управлінські рішення. При їхній підготовці проводиться глибокий аналіз

проблем, виконуються прогнози, досліджуються всі альтернативи і виробляється економічне

обґрунтування найбільш раціонального рішення. Планування вносить високий рівень економічної

обґрунтованості і раціональності в систему менеджменту в організації.

5. Створення об'єктивної бази для ефективного контролю. Плани встановлюють бажаний

чи необхідний стан системи на визначений період часу. їхня наявність дозволяє робити об'єктивну

оцінку діяльності організації шляхом порівняння фактичних значень параметрів із запланованими за

принципом „факт-план” При цьому контроль стає предметним, спрямованим на забезпечення цільового

стану системи.

6. Інформаційне забезпечення учасників інноваційного процесу. Плани містять важливу для

кожного учасника інформацію про мету, прогнози, альтернативи, терміни, ресурсні й адміністративні

умови проведення інновації. Стійкість системи планування дозволяє забезпечувати ефективну

актуалізацію інформації завдяки своєчасним контролю і коректуванню планових завдань.

7. Мотивація учасників. Успішне виконання планових завдань, як правило, є об'єктом

особливого стимулювання і підставою для взаємних розрахунків, що створює діючі мотиви для

продуктивної і скоординованої діяльності всіх учасників. Значимість відзначених приватних функцій

підсистеми планування робить її найважливішою складовою системи менеджменту в організації.

10.Ефективність витрат на інноваційну діяльність

Ефект (від лат. Effectus) - це досягнутий результат від будь-якого заходу (у нашому випадку інноваційної діяльності) в його матеріальному, грошовому та соціальному вимірах.

Залежно від результатів та витрат, які враховуються розрізняють такі види ефектів від інноваційної діяльності економічний, науково- технічний, податковий, соціальний, ресурсний та екологічний.

Економічний ефект інноваційної діяльності оцінюється прибутком від:

1) реалізації інноваційної продукції,

2) впровадження нового технологічного процесу,

3) покращення використання виробничих потужностей,

4) впровадження винаходів, корисних моделей, промислових зразків, тощо.

Науково-технічний ефект супроводжується приростом наукової, науково-технічної й технічної інформації.

Науково-технічний ефект інноваційної діяльності оцінюється показниками:

1) підвищення науково-технічного рівня виробництва,

2) підвищення організаційного рівня виробництва і праці,

3) кількістю зареєстрованих охоронних документів (авторських свідоцтв, патентів, ліцензій, ноу-хау, ліцензій, тощо)

4) збільшенням частки нових інформаційних технологій та технологічних процесів,

5) підвищенням рівня автоматизації й роботизації виробництва,

6) зростанням кількості науково-технічних публікацій,

7) підвищенням конкурентоспроможності підприємства та його товарів.

Науковий ефект, що є результатом фундаментальних та прикладних досліджень, оцінюють через потенційний економічний ефект. Науково-технічні результати прикладних та дослідно-конструктивних розробок оцінюють, в основному, через очікуваний економічний ефект.

Податковий ефект виявляється в економії готівкових коштів господарюючого суб’єкта завдяки комплексу податкових та інших пільг, що надаються виконавцям інноваційних програм.

Соціальний ефект інноваційної діяльності оцінюється:

1) змінами кількості робочих місць на об’єктах, де впроваджується інновація;

2) покращенням умов праці робітників;

3) приростом доходу персоналу підприємства;

4) змінами в структурі виробничого персоналу та його кваліфікації;

5) зміни у стані здоров’я працівників об’єкта,

Ресурсний ефект відображає вплив інновацій на обсяг виробництва й споживання того чи іншого виду ресурсів. Він виявляється у вивільненні ресурсів на підприємстві.

Екологічний ефект характеризує вплив інноваційної діяльності суб’єктів господарювання на довкілля.