7. Український рушник

Український рушник! Як багато промовляє до нас це слово, яке воно рідне і миле нам! Скільки зворушливих спогадів та образів з народного родинного життя пов'язано з рушником! Чи можна знайти в нас на Укра­їні — в минулому та й нині — більш опоетизовану і популярну мистець- ко-побутову реліквію? Хіба що наша українська чарівна пісня. Власне рушник — це та ж сама задушевна пісня чи дума, заспівана розмаїтими засобами ткання, вишивання вибійкою, безмежно-буйною фантазією ор­наменту, в який наш народ вклав свою поетичну душу.

З давніх-давен у родинному житті українців рушник відіграє першо­рядну традиційно-ритуальну та мистецько-декоративну роль.

Як ужиткова річ він завжди був під рукою — тож від слова «рука» й пішла назва рушник. За кількістю рушників якоюсь мірою визначався рівень побутової культури народу. Рушники побутрві були менше і бід­ніше декоровані, виткані з грубішого полотна, словом, були скромніші і менш вибагливі, але не позбавлені мистецької вартості.

Як ритуальну реліквію рушник використовувала майже в усіх тра­диційних обрядах. Родини і хрестини, заручини і весілля, проводи в доро­гу та зустріч бажаних гостей без рушника ніде щ обходилися. Навіть труну спускали в могилу на рушниках. (З Інмерент-джерел, 174 слова)

8. Калина

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців — клен, у росіян — берізка, а в нас — верба й калина. Правду каже при­слів'я: без верби й калини нема України. З давніх-давен наш народ опое­тизував калину, оспівав у піснях. Наруга над нею вкривала людину гань­бою.

Не було хати, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють квіти, ді­вчата ними коси прикрашають. А вже коли достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, бувало, селом — хати, неначе в коралях, червоніють гус­тими намистинками. У народній медицині, очевидно, не було помічніших ліків од застуди, ніж калиновий чай. Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце молодої.

Кущ калини біля материної хати. Це не лише окраса, а й глибокий - символ. Це наш духовний світ, наша спадщина. Кущ калини опредметнює і красу й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не про це говорить народна поезія: калиновий міст, калинова сопілка, калинова колиска? Мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, а ще гірше — коли викорчував — ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Її може подарувати лише сопілка з маминої калини. (За В. Скуратівським, 180 слів)

9. «Барвінок на вінок, а полин на віник»

Барвінок оспіваний у багатьох піснях нашого народу й у віршах ба­гатьох поетів. Він супроводив наших з вами предків від колиски й до могили. У барвінку купали немовлят, щоб вони росли гарними і здорови­ми. Барвінкові вінки носили дівчата: адже він ріс біля кожної криниці і завжди був під рукою. Барвінок садовили на могилах — на знак вічної пам'яті про померлих...

І хоч як давно росте він в Україні, і хоч як ми до нього звикли, однак він — чужинець. І назва в нього чужинська. Сьогодні є це слово і в нас, і в білорусів, і в росіян, і в чехів, а все ж вонб не слов'янське. На латині рослина звалася вінка, а корінь цього слова означав «обв'язувати», «об­вивати». З вінки слов'яни зробили барвінок, а квітку взяли собі.

. У давнину люди вважали, що барвінок захищає від усього злого. Тому часто його вивішували над дверима; його ніколи не викидали на -смітник, а лише в річку, щоб він не загинув від спраги.

Ми цінуємо барвінок за його «лікарську допомогу»: з нього виготов­ляють ліки від дуже важких хвороб. Але не менше ми цінуємо його за витончену красу. (За А. Коваль, 180 слів)