Гігієнічні принципи розподілу території і забудови населеного пункту

Вибираючи територію для населеного пункту, визначають її достатність для розселення населення і розподіл на окремі зони різного призначення — функціональне зонування. Основні функціональні зони міста такі: селітебна (житлова —для розселен-

ня населення), промислова (для розташування промислових об'єктів; комунально-складська - для розташування складів, кому­нальних підприємств; зовнішнього транспорту - для розташування транспортних споруд); ландшафтно-рекреаційна (озеленені і водні простори в межах забудови міста і його зеленої зони, а також другі елементи природного ландшафту – парки, лісопарки і ін., зони масового короткочасного та довгочасного(загородні) відпочинку, курортні зони).

Дуже важливим з гігієнічної точки зору є взаєморозташування функціональних зон. Так, розташування селітебної зони відносно промислової має бути з навітреного боку вище за рельєфом місце­вості і течією ріки. Крім того, взаєморозташування зон повинно за­безпечувати здатність транспортних зв'язків селітебної зони з про­мисловою і зовнішнього транспорту, промислової зони — з комунально-складською тощо.

Селітебна зона складається з мікрорайонів і характеризується щільністю житлової забудови, житлового фонду та щільністю про­живання населення.

Щільність житлової забудови — це відношення території, що зайнята житловими будівлями, до території мікрорайону, виражене у відсотках. Щільність житлової забудови, яка залежить від поверхо­вості будинків, не повинна перевищувати величини, наведені нижче.

Кількість поверхів	2	3	4	5	6	7	8
Щільність забудови %	26	26	22	21	20	19	17

Щільність житлового фонду — це кількість житлової площі (у м²), що припа­дає на 1 га території мікрорайону. Чим вища поверховість будинку, тим більша щільність житлового фонду.

Щільність населення — це кількість мешканців на 1 га території населеного пункту. Селі-тебна зона поділяється на райони, а кожний район — на мікрорайони, у яких роз­ташовуються житлові будинки, заклади, що обслуговують населення, дитячі комбінати, школи, магазини тощо. Розмежовуються мікрорайони магістраль­ними і житловими вулицями, які не повинні пересікати територію мікрорайону. За кількістю мешканців мікрорайони поділяють на ве-ликі (12— 20 тис), середні (6—12 тис.) і малі (4—6 тис).

Нині у містобудівництві спостерігається тенденція до забудо­ви міст комплексними мікро-районами, кожний з яких включає жит­ловий район і промислові підприємства, де в основному працюють його мешканці. Це скорочує відстані від місця проживання до місця робота, створює додаткові площі для створення спортивних майданчиків усередині мікрорайонів тощо.

Планування мікрорайону характеризується розташуванням житлових будівель, або забу-довою. Існує три види забудови: периметральна, смугова, групова. За умови периметральної забудови бу­динки розташовують по периметру кварталу. Така забудова має низку недолі-ків, наприклад, не створюється належних умов для інсоляції і провітрювання квартир, роз-ташованих у внутрішніх кутах будинків; у разі такої забудови можлива шкідлива дія шуму від