4. Військові конфлікти і кризи часів «холодної війни».

Перша відкрита конфронтація СРСР зі своїми колишніми союзниками виникла у зв'язку з розколом Німеччини, зокрема внаслідок радянської блокади Берліна в 1948 р. Перекривши транспортні зв'язки Берліна із західними секторами окупації, СРСР протягом 10 місяців змушував західні країни здійснювати постачання своїх військ у Берліні та двомільйонного населення Західного Берліна за допомогою авіації. Внаслідок жорсткої конфронтації між суперниками відбувся остаточний поділ Німеччини у вигляді створення нових держав – Федеративної Республіки Німеччина (Західна) та Німецької Демократичної Республіки (Східна), а Берлін в 1961 р. було розділено стіною, яка стала символом «холодної війни».

Найбільш драматично розвивалися відносини між СРСР і США у зв'язку з корейською війною. У червні 1950 р. війська Північної Кореї перетнули демаркаційну лінію по 38-й паралелі і почали просуватися на південь. Війська США під прапором ООН надали допомогу Південній Кореї. На боці КНДР у війні брали участь китайські добровольці і радянські військові радники. Корейська війна продовжувалася з перемінним успіхом до 1953 р. і закінчилася розколом Кореї на дві країни.

Карибська криза.

Ще одна серйозна загроза світові виникла 1962 р. під час Карибської кризи. США різко негативно поставилися до революції на Кубі. У 1961 р. Вашингтон підтримав висадження контрреволюційних груп на територію Куби. Ф. Кастро звернувся по допомогу до СРСР. Радянське керівництво вирішило розмістити на острові ядерні ракети середнього радіуса дії. Довідавшись про це, президент Дж. Кеннеді оголосив про встановлення з 22 жовтня 1962 р. морської блокади Куби і про огляд усіх радянських кораблів, які пливли до острова. Водночас радянські та американські війська було приведено у стан бойової готовності. Ніколи раніше небезпека ядерної війни не була настільки реальною, як у ті дні. Проте Джон Кеннеді та Микита Хрущов в останню мить (за три години до можливого удару США по Кубі) змогли домовитися. Домовленість полягала у взаємних поступках обох країн:

• СРСР забирають ракети з Куби і допускають туди інспекторів ООН

• США ліквідовують у піврічний термін свої ракети в Туреччині і не роблять спроб перевороту на Кубі.

Після цих подій між Білим домом і Кремлем працює постійна «гаряча» лінія.

5 серпня 1963 р. було підписано договір про «заборону випробувань атомної зброї в атмосфері, космічному просторі і під водою».

Політика «розрядки».

З 1963 р. міжнародні відносини набувають мирного характеру врегулювання конфліктів. Основними передумовами розрядки були: по-перше, між США та СРСР наприкінці 70-х років був встановлений військово-стратегічний паритет; по-друге, в результаті гострих криз і небезпечних регіональних конфліктів керівництво обох наддержав переконалось у згубності «балансування» на грані війни.

У липні 1968 р. був відкритий до підписання договір про нерозповсюдження ядерної зброї, який вступив у силу в 1970 р.

Розрядка принесла відчутні зрушення в Європі. З вересня 1971 р. між СРСР, США, Англією та Францією була досягнута угода відносно Західного Берліну, згідно з якою місто отримувало особливий статус і не повинно було належати ФРН. Угоди також були укладені між НДР і ФРН, ПНР і ФРН, ЧССР і ФРН. Усі сторони відмовлялись від взаємних територіальних претензій.

Гельсінський процес.

Підсумком розрядки в Європі стала нарада з питань безпеки і співробітництва на континенті, яка відбулась у столиці Фінляндії Гельсінкі. 1 серпня 1975 р. керівники 33 європейських держав, в тому числі і СРСР, а також США і Канади підписали Заключний акт наради. Його серцевиною є Декларація принципів, якими держави-учасники будуть керуватися у взаємних відносинах.

Декларація включає такі принципи:

1.Повага до суверенітету.

2. Незастосування сили чи загрози силою.

3. Непорушність кордонів.

4. Територіальна цілісність держав.

5. Мирне врегулювання суперечок.

6. Невтручання у внутрішні справи.

7. Повага прав людини і основних свобод.

8. Рівність і право народів розпоряджатися власною долею.

9. Співробітництво між державами.

10. Сумлінне виконання зобов'язань з міжнародного права.

СРСР ратифікував Заключний Акт в обмін на відкриття західноєвропейських ринків для товарів СРСР. Гельсінська нарада стала переломною подією періоду розрядки. Одночасно з поглибленням розрядки в Європі відбулась нормалізація радянсько-американських відносин.

У відносинах з Радянським Союзом адміністрація Р.Ніксона змінила доктрину "гнучкого реагування" на більш наближену до нових реалій - так зване "реалістичне стримування". Наслідком цього була низка радянсько-американських договорів про відвернення загрози війни, обмеження гонки озброєнь, нормалізацію відносин між двома країнами.

У травні 1972 р. відбувся візит президента США Р.Ніксона до СРСР, в ході якого були прийняті "Основи взаємовідносин між СРСР та США" та Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО). Вперше дві наддержави уклали угоду про заходи в галузі обмеження стратегічних і наступальних озброєнь (ОСО-1). Під час візиту Л.Брежнєва до США у червні 1973 р. керівники двох держав підписали угоду про запобігання ядерної війни.

Кінець «Розрядки».

На кінець 70-х років намітилось різке загострення міжнародного становища. У відповідь на розміщення радянських ракет середньої дальності в Східній Європі сесія Ради НАТО у Вашингтоні в травні 1978 р. схвалила довгострокову програму збільшення військових витрат на 3% на рік протягом 20 років. 12 грудня 1979 р. в Брюсселі було прийнято рішення про розміщення у Великобританії, Бельгії, ФРН, Італії 574 крилатих ракет і ракет "Першинг-2".

У грудні 1979 р. СРСР ввів свої війська в Афганістан. Підтримка Радянським Союзом непопулярного в країні режиму викликала піднесення патріотичних почуттів і масовий опір населення. Іран і Пакистан відкрили свої території для розміщення баз повстанців. США, арабські країни, Китай надали значну воєнну допомогу повстанцям. СРСР отримав свій В'єтнам з таким же шансом на успіх. СРСР засудила світова громадськість, США не ратифікували договір ОСО-2 і наклали ембарго на продаж зерна в СРСР. Навіть деякі країни соціалістичного табору не підтримали дії радянського керівництва, багато країн бойкотувало Олімпіаду 1980 р. в Москві. Розрядку було остаточно поховано.

Нова американська адміністрація на чолі з Р. Рейганом схвалила стратегію "суперництва", згідно з якою планувалось розвивати перспективні озброєння, максимально використовуючи науково-технічні досягнення, в яких США мають пріоритет.

23 березня 1983 р. президент США Р. Рейган зробив заяву про розробку в США програми СОІ (стратегічна оборонна ініціатива). Програма передбачала створення глобальної протиракетної оборони з елементами космічних озброєнь. Це означало, що гонка озброєнь переноситься і на космічний простір, а всі домовленості про обмеження стратегічних озброєнь фактично втрачають силу. До участі в цій програмі запрошувався і СРСР.

Реакція Радянського Союзу на програму була різко негативною. Розробка анти-СОІ потребувала великих ресурсів, матеріальних витрат, яких би радянська економіка не витримала. Фактично програма СОІ стала блефом і водночас провокацією США, щоб розвалити економіку СРСР, адже СОІ не давала абсолютної гарантії захисту території США і їх союзників.

У 80-х роках основною ареною протистояння двох воєнно-політичних блоків знову стала Європа. ОВД і НАТО активно розміщують тут ядерну зброю першого удару, збільшують арсенали неядерних озброєнь. Поряд із загостренням становища в Європі продовжувалось протистояння і в країнах "третього світу". Лінія протиборства між СРСР США проходила через Афганістан, Центральну Америку і Південь Африки.

Прихід до влади в 1979 р. в Нікарагуа сандіністів, які отримали значну допомогу Куби і СРСР, успіхи партизанської боротьби в Сальвадорі і Гватемалі непокоїли США. Вони організували і озброїли антисандіністський рух в Нікарагуа, переозброювали армії Сальвадору й Гватемали. У 1983 р. США здійснили агресію проти Гренади під приводом недопущення побудови на острові бази стратегічних бомбардувальників СРСР.

З остраху перед ісламською революцією та намагаючись розв'язати внутрішні проблеми за рахунок сусідніх держав, президент Іраку Саддам Хусейн 22 вересня 1980 p. розпочав агресію проти Ірану. Спочатку воєнний успіх сприяв агресору. Влітку 1982 р. у результаті контрнаступу війська Ірану повернули всю втрачену територію. Війна набрала запеклого позиційного характеру. У 1983 р. СРСР вирішив переозброїти Ірак. Не забарились і США, які через посередників постачали зброю Ірану.

Президент США оголосив СРСР "імперією зла" і закликав до "хрестового походу" проти комунізму. При цьому значно збільшились ядерні потенціали країн. В світі нараховувалось 50 тис. ядерних зарядів сумарною потужністю 16 тис. мегатон. Всім цим управляли автоматизовані системи. У таких умовах надзвичайно небезпечними ставали навіть незначні технічні помилки. Найбільша кількість ядерних озброєнь була зосереджена в Європі: 20 тис. одиниць ядерної зброї, 25 тис. літаків, 120 тис. танків, 11 млн. військовослужбовців.