75. Характеристика рольового та міжособового конфлікту

Міжособові конфлікти в організаціях — це переважно, по-перше, конфлікти по вертикалі, коли конфліктуючі сторони знаходяться на різних рівнях управлінської ієрархії, і, по-друге, конфлікти по горизонталі, коли сторони розташовані на одному рівні ієрархії. Ці конфлікти не мають принципових відмінностей від таких же конфліктів в побуті. Вони підкоряються тим же закономірностям і можуть вирішуватись за тими ж технологіями. Відмінності можуть спостерігатися лише в позиціях, що займають сторони, які в умовах організації набувають характер уявно ділових суперечностей. Хоч уважний аналіз знаходить за позиціями, що проголошуються, ті ж самі проблеми утиску особистих інтересів, фрустровані потреби в безпеці, визнанні.

Міжгрупові конфлікти в організаціях можуть виникати як між структурними підрозділами, так і між групами співробітників одного підрозділу. В міжгрупово-му конфлікті спостерігається протистояння по лінії "ми—вони": "ми" — хороші, "вони" — погані. Кожна із сторін в міжгруповому конфлікті використовує це протистояння для власного об'єднання, одержуючи відчутний психологічний виграш від свідомості власної правоти на фоні "очевидної" неправоти іншої сторони.

Конфлікти цієї категорії можуть мати різноманітні вияви. Іноді вони тривалий час існують в латентній формі і виявляються час від часу у формі несподіваних для стороннього спостерігача емоційних спалахів.

76. Характеристика міжгрупового конфлікту та конфлікту між групою та окремою особою

В міжгруповому конфлікті сторонами протиборства виступають групи. В основі такого протиборства лежить зіткнення протилежних інтересів, цінностей, цілей. При вивченні міжгрупових конфліктів використовують різні підходи. При мотиваційному підході поведінка груп і її відношення до інших груп розглядається як відображення її внутрішніх проблем. Направлена на зовнішнє оточення ворожість (аутгрупова) є наслідком внутрішнього напруження і проблем в самій групі, її власних протиріч і конфліктів. Група має потребу в зовнішніх конфліктах, тому, що такі конфлікти дозволяють їй вирішити власні проблеми.

3. Фрейд стверджував, що аутгрупова ворожість абсолютно необхідна в будь-якій між груповій взаємодії, і носить універсальний характер, оскільки сприяє згуртованості і стабільності групи. Механізм формування цієї ворожості до "чужих" пов'язаний з інстинктом агресії, емоційною ідентифікацією зі своїм лідером. Ця інтерпретація Фрейда механізму виникнення ворожості до "чужих" і прив'язаності до "своїх" не отримала значної підтримки.

Міжгрупові конфлікти пояснюються також на основі концепції фрустраційної детермінації агресії. Л. Берковиц в книзі "Агресія: соціально-психологічний аналіз" розглядає різноманітні сотаально-психологічні впливи на агресивну поведінку. Він ввів поняття "відносна деривація" — оцінка положення власної групи як гіршої порівняно з іншими групами. Своїй групі приписуються менші можливості, обмеженість в правах, несправедливий соціальних статус. Групи можуть відчувати велике незадоволення. Якщо їх очікування були більш високими або якщо вони оточені групами, що знаходяться в кращому положенні ніж вони.

Конфлікти між групою і особистістю мають три особливості, а саме:

– суб’єктами таких конфліктів виступає з однієї сторони особа, а з іншої – група; конфліктна взаємодія відбувається на основі зіткнення особистісних і групових мотивів;

– причини конфліктів такого роду пов’язані із положенням особи в групі, і яке характеризується такими поняттями як „позиція”, „статус”, „внутрішня установка”, „роль”, „групові норми”;

Отже, позиція – офіційне, визначене посадою положення в групі.

Статус – реальне положення особи в групі, степінь його авторитетності. Статус може бути високий, середній, низький.

Внутрішня установка – суб’єктивне сприйняття особистістю свого статусу в групі.

Роль – нормативно заданий чи колективно схвалений зразок поведінки особи в групі.

Групові норми – загальні правила поведінки, яких дотримуються всі члени групи.

– форми прояву конфлікту особистість – група можуть бути такими, як використання групових санкцій, обмеження чи повне припинення неформального спілкування членів групи з конфліктуючим, різка критика в його бік.

Розглянемо основні причини, які спричиняють конфлікт між особою і групою. Конфліктологи вважають, що головною причиною є порушення індивідом групових норм. Ці порушення можуть бути такого роду:

1. особа спеціально порушує групові норми, переслідуючи або захищаючи свої інтереси, цінності;

2. особа порушує групові норми випадково або в наслідок того, що не в повній степені засвоїла їх (новий член групи);

3. особа просто не в стані з тих чи інших причин виконати нормативні вимоги (в кримінальних групах, або коли фізичний потенціал є недостатнім – непідготовлений альпініст для підняття на гору).