30.Фiлософські ідеї Київської Русi хі - xiіі ст.

З прийняттям християнства Русь отримала змогу долучитися до здобутків світової філософської думки, релігії та мистецтва. Філософська думка руського періоду виростає на основі переосмислення духовних здобутків християнської, греко-слов’янської містичної філософії, яка спрямовувалася на розкриття співвідношення “Людина — Бог”. В цей час філософія ще не виокремлюється з цілісного комплексу духовних пошуків, а існує у тісному поєднання з релігією, літературою, політикою та історією. Філософські пошуки спрямовуються на розкриття сутності людського буття, але, на відміну від класичного християнського розділення душі і тіла, українська традиція намагається якщо не поєднати їх, то, принаймні взаємообумовити. Світ земний не протиставляється божественному як тварний та грішний, він навпаки — наповнений добром, яке з’єднує світ з Творцем. Філософом на Русі здавна називали діяльну та освічену людину, “книжну” й помірковану, вчителя, що збирає премудрості й може передати іншим. Мудрістю наші предки вважали поєднання знання і праведного життя. Антична філософська думка, будучи включеною у середньовічне мислення, що утверджувалося на Русі, набуває невластивого для неї особистісного, діяльного характеру і спрямовує не на споглядання, а на діяльність по утвердженню людиною себе в цьому світі. Найвидатніші пам’ятки: «Промова філософа», включена до “Повісті временних літ”: лаконічний розгляд християнської версії творення світу; “Ізборніки Святослава”, 1073, 1076 р.: повчання щодо мудрого життя, впорядкування суспільства, “істинного слова” і “доброго діла”. “Повчання” В. Мономаха: здійснюється короткий виклад вчення Аристотеля, його трактування; розглядаються питання про сутність людини, її місце в світі та суспільстві.

31.Філософсько-гуманістична думка українського ренесансу(хv-XVII). Розвиток реформаційних та гуманістичних ідей в братських школах та Острозькому культурно-освітньому центрі.

Починаючи з XV ст. в українському духовному житті спостерігається зростання інтересу до пізнання людини і природи, активно засвоюються досягнення світової культури. На ґрунті її відбуваються прогресивні зрушення у філософських поглядах передових представників української культури, поширюються ідеї гуманізму. Серед найвизначніших українських гуманістів кінця XV – першої половини XVI ст. були Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Павло Русин із Кросна, Шимон Шимонович та ін. Всі вони одержали освіту і працювали у найвизначніших навчальних закладах Європи й своєю діяльністю не лише сприяли перенесенню ідей гуманізму на землі України, а й зробили значний внесок до підвалин величної будови польського та європейського гуманізму доби Відродження. Поширення знань про Всесвіт у суспільстві, на їхню думку, є обов'язковою передумовою вдосконалення розумових здібностей людини.

Ренесансний гуманізм, поширений в Україні в XV–XVI ст., став ґрунтом для переходу до наступного етапу, тобто формування відмінного типу світогляду, що пов'язаний передусім з реформаційною ідеологією. Значну роль у розвитку гуманістичних і реформаційних ідей в Україні відігравали братські школи, передусім Львівська, Київська, Луцька.Братства ставили за мету захистити мову, культуру, віру, традиції українського народу. Братства організували та фінансували будівництво православних церков, шкіл та друкарень. Почалось активне заснування в містах та селищах нових народних шкіл. Тільки князь Костянтин Острожський заснував декілька шкіл у Турові (1572), Володимир — Волинському (1577) та в інших містах.