21. Обмеження автономних прав Гетьманщини за часів і. Скоропадського, перша ліквідація гетьманства. П. Полуботок.

Згідно з наказом царя 6 листопада в Глухові відбулася Старшинська рада. Гетьманом було обрано стародубського полковника Івана Скоропадського. Гетьманування Івана Скоропадського (1708-1722 рр.), за традицією, мало розпочатися з підписанням статей. Але Петро І відмовився зробити це, пояснивши своє рішення воєнними обставинами. Після Полтавської битви, 17 липня, Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей. У них він просив підтвердити права й вольності. У відповідь Петро І надіслав іменний указ,в якому права і вольності підтверджувалися в такому вигляді, який відповідав інтересам Московії. Також цар визначив, що під час походів під командування російських генералів мусять переходити не лише прості козаки, а навіть і гетьман. Воєводи сидітимуть в українських містах, як і раніше; у справи українців вони не втручатимуться, крім таких "державних", як "зрада". Було призначення царського резидента Ізмайлова при гетьманові. Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом України (мав утримувати все населення, зокрема бунтівників-запорожців, "у тиші й покорі великому государю", "своєвольців викорінювати", не дозволяти їм селитися в одному місці, особливо на Січі, повідомляти цареві про візити й розмови гетьмана з іноземними послами, стежити, аби гетьман без дозволу царя не змінював структуру посад у Генеральній військовій канцелярії та не призначав нових полковників, не відбирав і не давав нікому маєтностей, стежити за звітністю цареві щодо доходів).

Значним ударом царату по автономії Гетьманщини було створення у травні 1722 р. Малоросійської колегії (1722—1727) — центрального органу російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні. На неї покладалася низка функцій, реалізація яких фактично позбавляла гетьмана і тієї решти влади, що він ще мав. Москва таке підпорядкування практично всіх сторін державного життя Гетьманщини Малоросійській колегії лицемірно пояснювала піклуванням про український народ. Старий гетьман не витримав такої наруги і влітку 1722 р. помер.

Петро І заборонив вибори наступного гетьмана. Тому старшина призначила наказним гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка (1722 —1724). який організував опір російській політиці ліквідації української автономії. Щоб нейтралізувати втручання Малоросійської колегії у внутрішнє життя Гетьманщини, він розпочав боротьбу з хабарництвом і волокитою, погрожував карами старшині за утиски простого населення" нещадно розправлявся з ініціаторами різних заколотів. Одночасно надсилав до царя численні петиції та делегації з проханням розпустити Малоросійську колегію й відновити гетьманство. Відродив гетьманську систему судочинства, реорганізував суди на засадах колоніальності. Призначив інспекторів для нагляду за виконанням гетьманських наказів.