50. Роль літературної критики у творенні канону і в деканонізації

Історія літератури витворює моделі літературного процесу, добирає і впорядковує твори за певними критеріями, вибудовує ціннісну ієрархію „класичних” текстів, тобто створює канон.

Літературна критика лише частково долучається до процесу канонізації, а власне, за об’єктом дослідження (сучасна література) вона ближча до ламання канонів – деканонізації.

Ганс Гюнтер виокремлює два типи канонів: текстові, у яких культурні цінності зафіксовані у формі обмеженого корпусу зразкових (класичних) текстів; вихід на історію літератури; регулюючі, які визначають власне норми, правила творення текстів; вихід на теорію літератури, точніше, на поетику. Однак канон має стосунок і до літературної критики – вже тому, що зачіпає поняття цінності та оцінки.

Німецький дослідник визначає також фази існування канону в історії літератури:

1. протоканон – підготовча стадія та попередній відбір текстів власне канону;

2. канонізація – формування канону як більш чи менш системного цілого стосовно інших традицій;

3. застосування канону, коли повністю виявляються його цінності й механізми – стабільний період в історії літератури;

4. деканонізація – канон розширюється і втрачає свою обов’язковість;

5. постканонічна стадія – розпад канону.

Канон має дві функції: „З одного боку, він створює бар’єри проти потоку часу та змін (стабілізуюча функція), з іншого, він задає канали традиції, висуваючи на перший план одні елементи та елімінуючи інші (селективна функція)”. Для літературної критики ближчою є саме друга – селективна функція. Власне, роль літературної критики щодо творення канону полягає насамперед у відборі текстів, які потрапляють у поле оцінки. Історик літератури орієнтується, як правило, на такі „розкручені” свого часу твори. Увага літературної критики до певного імені або тексту – інтерв’ю, рецензії, анотації, відбір до антологій і журнальних публікацій тощо – задає подальшу традицію якщо не оцінки, то розгляду. М. Павлишин розрізняє поняття „канон” та „іконостас”, де негативні відтінки значення співвідносні з останнім.

Роль літературної критики у деканонізації можна представити у таких аспектах:

• оскільки літературна критика розглядає літературу синхронно, її більше цікавить новаторство, тобто неканонічність (неусталеність) художніх текстів, що є інакшими, навіть опозиційними до „класичних”; отже, акцентуючи на новаторстві письменників, літературна критика розхитує попередній канон;

• оскільки літературна критика – „не зовсім наука”, а радше творчість і практична (прагматично-комунікативна, тобто спрямована на читача) діяльність, для неї характерне новаторство методів інтерпретації, переоцінка й „авторське” прочитання художніх творів, яке часто є опозиційним до „академічного” літературознавства; отже, деканонізація здійснюється як зміна усталених стереотипів рецепції текстів, зокрема і класичних.

ДОПОВНЕННЯ ДО ЛЕКЦІЇ «ЛІТЕРАТУРНІ ТИПИ ТВОРЧОСТІ ТА СТИЛІ»

Постмодернізм трактується по-різному, залежно від розуміння поняття "модернізм":