10. Система і структура мови. Основні одиниці мови та їх функції.

Фонема (звуки), морфема (суфікс, префікс, корінь, закінчення), лексема (слово), речення. Система – сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів. Якщо з системи вилучити якийсь елемент, вона не зможе функціонувати. Кожна система має свою структуру – це спосіб організації системи, її будова. Мова має чотирирівневу будову: фонологічний рівень, морфологічний, лексико-семантичний, синтаксичний. Синхронія – стан мови в певний момент її розвитку, вивчення мови в цьому стані. Діахронія – історичний розвиток мови, дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.

11. Походження мови. Гіпотези про походження мови.

Проблема походження мови є дуже складною. Конкретні мови виникли на раніше 10 тисяч років тому, а людство заговорило декілька сот тисяч років тому. У 17-19 ст. виникло декілька гіпотез про походження мови. Звуконаслідувальна ( мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи, але вона неприйнятна, бо згідно з нею мова виникла випадково), звукосимволічна ( звуками людина передає свої враження про навколишній світ), вигукова ( предмети навколишнього світу викликали в людини почуття і вона вимовляла звуки, які стали першими словами), гіпотеза соц. Договору ( домовленість), трудових вигуків ( вигуки супроводжували трудові дії людей), жестів ( доповнення звукової мови), моногенезу (походження всіх мов світу від однієї мови), полігенезу (походження різних мов).

12. Літературна мова, її виникнення й основні ознаки.

Для літературної мови характерна стилістична диференціація мовних засобів. Літературна форма – вироблені й прийняті суспільством норми усного та писемного різновидів. Основні ознаки літературної мови: унормованість, стандартність, наддіалектність; полі функціональність; стилістична диференціація; наявність усної і писемної форм вираження. Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чітких, обов'язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо. Літературна норма виконує важливі суспільні функції - вона забезпечує взаєморозуміння членів суспільства, полегшує процес спілкування.

13. Загальна характеристика мов світу.

Мови світу розрізняють за структурою, кількістю їх носіїв, наявністю писемності, ступенем їх вивчення, суспільними функціями. Є 200 мов, якими користуються менше 1 млн. осіб., також є мови, якими розмовляють сотні, десятки і навіть одиниці людей. Є мови з давньою писемністю (санскрит), молодописемні, є такі, що не мають писемності (населення Африки, Австралії). Є мови, якими лише розмовляють, є національні, є які обслуговують декілька націй. Міжнародні мови: англійська, арабська, іспанська, китайська, французька, російська.

14.Типологічна класифікація мов.

Це класифікація мов за будовою, за способом вираження граматичного значення. Типологічна класифікація мов – класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості. Уперше типологічну класифікацію розробили й обґрунтували німецькі мовознавці Фрідріх і Август Шлегелі. Фрідріх Шлегель в 1808р. опублікував працю «Про мову і мудрість індійців», у якій звернув увагу на відмінність у структурах мов і виділив дві групи мов: флективні(які мають флексії) і нефлективні(які не мають флексій). Його брат Август Шлегель доопрацьовував цю класифікацію і виділив три групи мов: аморфні (мови без афіксів), афіксальні та флективні. Він також поділив усі мови на більш ранні (синтетичні) й пізніші (аналітичні). В.Гумбольдт, взявши за основу класифікацію А. Шлегеля, поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі) – не мають афіксів, граматичного значення, виражаються способом порядку слів та інтонацією (давньокитайська, в’єтнамська), аглютинативні – граматичне значення виражається афіксами приклейками, які означають час, особу, число (тюркські, фіно угорські, ескімоські), інкорпоруючі – різні частини мови висловлюються у вигляді аморфних слів основ ( чукотська, пн. Америка) і флективні – граматичне значення виражається закінченням ( індоєвропейські мови, саміто хамітські).