26. Лексикологія. Синоніми та пароніми у діловому спілкуванні та наукових текстах.

Лексикологія — розділ мовознавства, що вивчає лексику. Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду. Пароніми - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні зазначенням і написанням. Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок. Паронімія - явище, поширене у всіх сферах мовної діяльності. Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префіксами або наявністю / відсутністю префіксів. У мовній практиці відбувається змішування паронімічних пар, слова в яких відрізняються наявністю / відсутністю постфікса –ся. У паронімічні ряди можуть поєднуватися споріднені слова і випадково співзвучні. У багатьох випадках вони відрізняються голосними чи приголосними звуками, звукосполученнями, наявністю / відсутністю закінчення. Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, іноді створює комічний ефект.. Явище паронімії вимагає знання значень близькозвучних слів, можливостей сполучення з іншими словами. Лише за такої умови можна досягти адекватного їх вживання. Синоніми - це слова, а також стійкі словосполучення, що при повній чи частковій відмінності мають тотожні або майже тотожні значення. Синоніми поділяються на три основні групи: 1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками; 2) стилістичні синоніми - це слова, що відрізняються стилістичним і емоційним забарвленням; 3) абсолютні синоніми - зовсім не відрізняються значенням і в різних контекстах можуть вживатися без будь-якої відмінності. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову. Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові - кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

27. Курсова робота. Структура, визначення, правила оформлення, цитати, посилання.

Курсова робота (Курсовий проект) — вид самостійної навчально-наукової роботи з елементами дослідження, що виконується студентами вищих або середніх-спеціальних навчальних закладів протягом семестру з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Курсова робота має таку структуру: 1. вступ; 2. розділи теоретичної частини; 3. розділи практичної частини; 4. висновки; 5. додатки; 6.список використаної літератури.

Курсова робота повинна бути оформлена згідно прийнятим стандартам. Це комп’ютерний текст, шрифт – Times New Roman, розмір шрифту – 14, міжрядковий інтервал – 1,5, абзацний відступ – 1,25 см, всі береги – 2 см. Слід у тексті чітко розрізняти тире( – ) та дефіс (-), які відрізняються розміром і наявністю пробілів до і після тире. Після ініціалів при прізвищах робити пробіл. Століття позначати скорочено і за допомогою римських цифр, наприклад. Заголовки структурних частин курсової роботи та розділів слід друкувати посередині жирно великими літерами без крапки в кінці. Назви підрозділів слід друкувати посередині жирно маленькими буквами без крапки в кінці. Кожну структурну частину треба починати з нової сторінки. Нумерацію розділів подають римськими цифрами. Нумерацію підрозділів, таблиць подають арабськими цифрами без знака №. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. Нумерацію сторінок подають арабськими цифрами. Такі структурні частини, як «ЗМІСТ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ» не мають порядкового номера. Ілюстративний матеріал можна подавати у тексті або оформляти у вигляді додатків. Усі додатки повинні мати порядкову нумерацію та назви, що відповідають їхньому змісту.

При написанні курсової роботи необхідно давати посилання на джерела, з яких автор роботи наводить цитати чи думки. Якщо аналізується якась робота, чи викладається інформація з певної роботи, то потрібно у квадратних дужках вказати цифру, яка є номером цієї роботи у списку літератури, без пробілів до і після цієї цифри, наприклад, . Цитати потрібно оформляти таким чином: точна цитата в лапках «…», пробіл, після цього у квадратних дужках ставиться номер за переліком літературних джерел, кома, пробіл, маленька буква «с» (сторінка), крапка, пробіл, номер сторінки за першоджерелом, Якщо цитата наводиться не з роботи автора думки, а з дослідження, у якому аналізується творчість автора наведеної у цитаті думки, то посилання роблять таким чином: у квадратних дужках пишеться «цит. за» ( після крапки – пробіл) і далі цифра, яка є номером роботи, з якої наводиться цитата у списку літератури.

28. Поняття евфонії + засоби милозвучності.

Однією з позитивних і, водночас, визначальних оз­нак мовлення є його евфонія, милозвучність (грец. eup­honia, від eu — добре і phône — звук). Ця якість мовлен­ня досягається певними мовними засобами, переважно лексичними і фонетичними. Винятково важливими й прямими елементами мовленнєвої евфонії є евфеміз­ми — слова чи сполучення слів, якими замінюють точні назви з негативним, непристойним чи неприємним емо­ційним забарвленням. Вони нерідко позначені образністю, позитивною чи негативною емоційністю, експресією. Досить часто ев­фемістичними тенденціями спрощується, отже й полег­шується, фонетичне звучання слів. Деякі евфемізми породжені мислено-мовленнєвим табу — забороною на вживання певних слів, що зумовлюється містично-заборонними, соціально-полі­тичними, зокрема цензурними, культурними і морально- етичними чинниками. Табу (заборона або уникання певного слова) може зумовлюватись ви­разним соціальним чинником.

Евфонія мовлення найчастіше створюється такими виражальними мовними засобами, мовними одиницями: —   певними словами й сполученнями слів, стиліс­тично вдалою для деяких мовленнєвих ситуацій струк­турою речень, котрими гармонійно відтворюється пози­тивний мовно-почуттєвий стан людини; —  стилістично вдалим використанням певних фоне- тико-звукових ресурсів мови, якими може створюватись мелодійність звучання, образність висловлюваного. Треба розрізняти евфонію (милозвучність) мови і ев­фонію (милозвучність) мовлення. Евфонія мови — це тільки своєрідна матеріально-фонетична, лексична, фразеологічна, граматична й стилістична можливість, здатність мови, тобто природна милозвучність її різно­типних одиниць. Евфонія мовлення — це кон­кретне милозвучне використання наявних у мові засо­бів, її одиниць — від фонетичних до синтаксичних. Одним із засобів евфонічного мовлення слугують такі різновиди звукових повторів, як асонанс, алітерація, ана­фора, епіфора тощо, ритм і взагалі ритмомелодика. Евфонії (милозвучності) також сприяють: —   спрощення в групах приголосних; —  вставлення голосного між приголосними чи приголосного між голосними; —  додавання голосного на початку окремих слів; —  зникнення початкової фонеми; —  вставлення між приголосними голосного звука з метою усунення збігу приголосних; —  явище дисиміляції (розподібнення).