32. Принципи правового положення особистості.

Основу правового статусу особистості складають її права, свободи, обов'язки в єдності. Свобода особистості є і її правом.

Правовий статус особистості закріплений в Конституції і заснований на новій концепції прав людини. Він базується в міжнародно-правових документах, які встановлюють загальні правові стандарти прав і свобод особистості, визначають той рівень, нижче якого держава не може опускатися.

Конституційне вираз отримали наступні принципи правового статусу особистості:

рівноправність

невідчужуваність прав і свобод

безпосередня дія прав і свобод

гарантованість прав і свобод

визнання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних договорів

заборона зловживання правами та обов'язками

заборона на незаконне обмеження конституційних прав і свобод

Принцип належності людині основних прав і свобод від народження і їх невідчужуваність знайшов чітке втілення в ст. 21 Конституції України: «Усі люди є вільні і рівці у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужувани-ми та непорушними». Конституція України визначає, що основні* права і свободи є невідчужуваними, і, відповідно, належать кожному від народження і визнаються основними для людини і громадянина

33. Поняття та юридична природа конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Під конституційними правами і свободами людини і громадян розуміти гарантовану Конституцією та державою міру можливої поведінки особи (колективу осіб) з метою задоволення своїх законних прав та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного життя.

Природа конституційних прав і свобод людини визначається тим, що в якій би країні особа не проживала, вона перебуває під захистом світового співтовариства, а також держави, громадянином якої є. Стан свободи не дарується публічною владою, а належить людині від її народження і реалізується через суб'єктивні права, які мають природно-правовий характер, а тому є невід'ємними. Конституція України (ст. 21) встановлює, шо всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, шо права і свободи людини є невідчужуваними й непорушними.

На шляху свободи стоїть держава, яка створюється людьми для підтримки можливості реалізації самої свободи. Держава через закони, і насамперед Конституцію, закріплює права і свободи людини, які є мірою можливої поведінки для особи. Таким чином, права людини виникають з природного права, а права громадянина — з позитивного. Але і ті, й другі мають невідчужуваний характер. Права людини є вихідними, оскільки вони притаманні всім людям незалежно від того, чи є вони громадянами держави, в якій проживають, а права громадянина — це права, які закріплюються за особою лише в силу її належності до держави (громадянство).

34. Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина. Законні інтереси. Співвідношення індивідуальних і колективних прав.

Конституційні права, свободи і обов'язки, закріплені в Основному Законі України, являють собою цілісну систему, яка наочно виявляється через класифікацію на основі різних критеріїв. Класифікація - один із важливих прийомів аналітичного способу вивчення державно-правових явищ. Класифікація прав і свобод людини і громадянина можлива на основі таких критеріїв.

1.По суб'єктам вони поділяються на права і свободи людини і права і свободи громадянина. Обсяг прав у громадян більше, ніж у тих осіб, які не є громадянами.

2. По виду суб'єкта вони поділяються на індивідуальні та колективні.

3. По генезису - на природних і похідних (сформульовані в законах, міжнародних пактах).

4. За характером утворення - на основні (конституційні) і доповнюючі (конкретизуючі).

5. За черговістю їх включення до конституцій - на права першого, другого і третього поколінь.

6. За ступенем їх абсолютизація розділяється на такі, що підлягають обмеженню, і такі, які не підлягають обмеженню.

7. За змістом - на громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні.

Законний інтерес - це відбите в об'єктивному праві або випливає з його загального змісту і певною мірою гарантоване державою просте юридичне дозвіл, що виражається в прагненнях суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом, а також у деяких випадках звертатися за захистом до компетентних органів - з метою задоволення своїх потреб , не суперечать суспільним.

Структура законного інтересу включають в себе два елементи:

1) прагнення суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом;

2) звертатися в деяких випадках за захистом до компетентних органів.

Конституція України закріплює права і свободи, які можуть реалізовуватися як індивідуально, так і колективно. Наприклад, право на працю реалізується індивідуально (ч. 1 ст. 43 Конституції), а право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ч. 1 ст. 44 Конституції) - тільки колективно. Лише колективно може бути реалізовано право громадянина України на збори, мітинги, походи, демонстрації (ч. 1 ст. 39 Конституції), об'єднуватися в політичні партії та громадські організації (ч. 1 ст. 36).

Індивідуальні та колективні права є тісно взаємопов'язаними, хоча вони й різні за своєю природою. Основою їх взаємозв'язку є принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи індивіда.

Право індивіда - це природне право, яке йому притаманне від народження. Воно є однією з головних цінностей людського буття і в той же час мірилом усіх процесів, які відбуваються в суспільстві. Порушення природних прав людини деформує нормальний розвиток суспільства. Міжнародне співтовариство виробило принцип «людського виміру», яке в останній чверті XX ст. стало орієнтиром у складних і суперечливих процесах, які мають місце і сьогодні в світі.

Колективні права (право народу, право нації, право спільноти, асоціацій) не є природними, оскільки вони формуються в міру становлення інтересів тієї чи іншої спільноти, колективу. Їх не можна розглядати як суму індивідуальних прав і свобод осіб, які входять у той чи інший співтовариство, колектив. Вони мають якісно інші властивості, які визначаються цілями та інтересами колективних утворень. Які б не були різноманітні ці права, їх правомірність повинна визначатися людським виміром - правами індивіда. Колективні права не повинні ігнорувати права людини, суперечити їм чи обмежувати їх. Щодо цього винятком є ​​надзвичайні ситуації, які створюють загрозу правам окремої людини, а отже, мети, яка об'єднує таке співтовариство, є актуальними і протиправними. У сучасному світі не завжди є можливість чітко поєднати індивідуальні і колективні права.