1.3 Принципи планування

Процес управління підприємством ґрунтується на постановці та досягненні визначених цілей, тобто серії взаємопов'язаних дій, які є управлінськими функціями. До складу загальних функції відносять: планування, організацію, регулювання, координацію, стимулювання, контроль. Центральною функцією управління є планування, яке полягає в розробленні та практичному здійсненні планів, що визначають майбутній стан економічної системи, шляхів і способів його досягнення. Крім цього_;виділяється планування окремих вадів ресурсів (фінансове планування, соціальне планування тощо).

Планування - це один із способів, за допомогою якого керівництво забезпечує єдине спрямування зусиль всіх працівників підприємства для досягнення загальних цілей. Реалізація цієї функції управління передбачає: визначення положення, в якому перебуває фірма на даний момент; визначення бажаного стану; визначення шляхів переходу від фактичного до бажаного стану.

Будь-яке підприємство функціонує у певному середовищі і тому початковим етапом формування стратегії і тактики діяльності підприємства є аналіз середовища та стану, в якому воно перебуває. Без такого аналізу неможливо визначити місію та цілі функціонування підприємства. Аналіз середовища передбачає вивчення та дослідження трьох його складових:

макросередовища,

мікросередовища

та внутрішнього середовища.

Макросередовище складається з елементів, які прямо не пов'язані з підприємством, але впливають на формування загальної атмосфери бізнесу. Основними компонентами макросередовища є політичні, економічні, соціальні та технологічні.

Мікросередовище — це ті учасники ринку, які безпосередньо контактують з підприємством і впливають на нього. Це насамперед споживачі, постачальники, конкуренти, посередники.

Внутрішнє середовище характеризується сукупністю факторів, що визначають процеси діяльності підприємства. Це — виробництво, маркетинг, персонал, фінанси тощо.

Наступний крок планування пов'язаний із формуванням і постановкою цілей. Мета - це уявно передбачуваний кінцевий результат, на якому зосереджуються цілеспрямовані дії та заради якого в межах реальних можливостей здійснюється та чи інша діяльність. При формуванні системи цілей слід керуватись такими критеріями:

мета повинна бути конкретною і бажано кількісно вимірюваною;

мета повинна бути пов'язана з часом;

мета повинна орієнтуватися на найголовніше.

В практиці роботи для відображення цілей навіть дуже простої системи треба використати комплексний підхід, тобто створити певну систему цілей, яка відбивала б потреби підприємства як з точки зору зовнішнього, так і з точки зору внутрішнього середовища. При цьому можна орієнтуватися на різні підходи щодо ролі та значення підприємства у суспільстві. Залежно від концепції підприємства встановлюється генеральна мета, тобто місія підприємства - суто економічна або соціально-економічна. Генеральною економічною метою є отримання прибутку. Для досягнення генеральної мети потрібно довести її зміст до кожного рівня та виконавця на підприємстві, визначити внесок кожного працівника в її досягнення. Це можна забезпечити за допомогою розкриття структури системи, при якому за обраною ознакою її поділяють на окремі складові. Такий метод носить назву декомпозиції цілей і задачі ставляться у вигляді "дерева цілей", де встановлюються конкретні, виміряні задачі що лежать в основі конкретних видів робіт. При використанні даного методу слід дотримуватись таких основних вимог:

• мета вищого рівня повинна бути орієнтиром, тобто основою для розробки цілей нижчого рівня;

• цілі нижчого рівня є способами досягнення мети вищогорівня і мають бути підставлені так, щоб їхня сукупність зумовила досягнення початкової мети;

• на кожному рівні сукупність під цілей має бути достатньою для опису цілі вищого рівня;

• цілі нижчого та верхнього рівнів не повинні суперечити одна одній;

• усі цілі повинні бути чітко сформульованими і взаємопов'язаними в термінах робіт,

Не вдаючись до детальної розробки дерева цілей, зазначимо, що коли цілі вибрані і точно сформульовані, розробляють заходи та вибирають варіанти оптимального досягнення поставлених цілей приступають до організації процесу.

Загальною основою планування є система об'єктивних економічних законів і передусім закон попиту і пропозиції. Крім того у плануванні потрібно дотримуватись головних принципів: цільової спрямованості, системності, безперервності, оптимальності, збалансованості та адекватності.

Принцип цільової спрямованості передбачає чіткий поділ генеральної цілі підприємства на цілі відповідних рівнів. Можна рекомендувати види цілей ширшого порядку: науково-технічну, виробничу, економічну, соціальну та організаційно-управлінську. Економічна ціль може бути представлена такими цілями другого порядку: збільшенням обсягу продаж та підвищенням ефективності виробництва. Останню можна деталізувати такими цілями третього порядку: поліпшенням використання основних засобів, поліпшенням використання оборотних засобів, поліпшенням використання трудових ресурсів, зниженням собівартості продукції та підвищенням рентабельності виробництва. Цей перелік можна продовжити.

Принцип системності вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, враховувало всі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в ньому. Саме за допомогою системного аналізу і можна відповісти на такі важливі питання як: визначення цілей, їх субординації та пріоритетності; можливість знайдення альтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що відрізняються складністю, термінами реалізації, економічними та соціальними наслідками тощо.

Принцип безперервності є базою та передумовою реалістичності планування. Він означає підтримування безперервної планової перспективи, формування і періодичну зміну горизонту планування, взаємоузгодження довго -, середньо - та короткотермінових планів, своєчасне коригування перспективних і поточних планів у разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов господарювання.

Принцип оптимальності стосується використовуваних ресурсів і означенню підприємство, орієнтуючись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, повинно інтенсифікувати виробництво, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, ресурсозаощаджуючу технологію, максимально реалізувати як виробничі, так і організаційні резерви.

Принцип збалансованості є визначальною умовою обґрунтованості планів, реальності їх виконання. Він означає, що між взаємопов'язаними розділами та показниками плану має бути необхідна та достатня кількісна відповідність. Головним проявом цього принципу є відповідність між потребами та ресурсами. Безперечно, навіть ідеально збалансований план при його складанні не гарантує, що в процесі його виконання не виникнуть диспропорції піл впливом різних факторів.

Принцип адекватності стосується системи планування і означає, що будь-які зміни в кон'юнктурі ринку, асортименті товарів, використанні певних ресурсів, застосуванні нової техніки і технології повинні відображатись у всій системі планування. Це пов'язано з тим, що такі зміни можуть вимагати-перегляду методів планування, системи оціночних показників, організації самого процесу розробки планів, а за необхідності навіть принципово нових методів та процедур планування.

Планування діяльності підприємств (фірм) охоплює як підприємство в цілому, так і його окремі виробничі підрозділи, забезпечуючи цим самим єдність системи управління. Виконання, накреслених планів, які конкретизуються у завданні і цілому реалізують стратегію фірми, потрібно належним чином організувати, здійснювати поточне регулювання та координацію, забезпечувати належне стимулювання та контроль. В цьому і проявляється взаємозв'язок функції планування з іншими загальними функціями управління.

Питання для самостійного поглибленого вивчення

1 Розкрийте суть та місце планування в умовах ринкового господарювання.

2. Охарактеризуйте загальні філософські аспекти планування та покажіть умови їх використання.

3, Розкрийте зв'язок функції планування з іншими функціями управління.

4. В чому полягає особлива роль планування в системі загальних функцій управління?

5, Які основні принципи лежать в основі планування на підприємстві?

ТЕМА 2

СИСТЕМА ПЛАНІВ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Сутність і класифікація планів господарської діяльності підприємства

2.2. Методологія планування та прогнозування

2.3. Інформаційне забезпечення та нормативна база планування

2.4. Організаційні форми та процедура планування

2.1. Сутність і класифікація планів господарської діяльності підприємства

Як відзначалося вище однією з ключових функцій управління є планування. У прийнятому на Заході трактуванні планування не обов'язково означає такі атрибути державної діяльності, як створення бюрократичної планово-економічної системи. Функція планування пов'язана із визначенням цілей розвитку та забезпечення засобів і ресурсів для їх досягнення. Для передбачення майбутнього розвитку фірми застосовуються і планування і прогнозування. В цьому процесі прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з іншого є його складовою, використовується на різних стадіях планування. Прогнозування та планування відрізняються тим, що характеризують різні ступені розвитку економіки, хоча й взаємопов'язані, однак відмінні форми передбачення її майбутнього стару. Прогнозування відрізняється від планування функціональним призначенням.

Економічний прогноз являє собою наукове обґрунтування можливих змін або якісного стану господарської системи в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану. Прогноз повинен дати відповідь на такі запитання:

а) чого найбільш імовірно очікувати майбутньому?

б) яким чином потрібно змінити умови, щоб досягти бажаного стану системи в майбутньому?

Прогнозування є сполучною ланкою між теорією і практикою в усіх сферах життя суспільства і є основою для формування економічної політики підприємства.

Враховуючи велику різноманітність економічних прогнозів, на практиці прийнято певним чином їх класифікувати. Класифікаційними ознаками можуть виступати: час, тип прогнозування, можливий вплив на майбутнє, ступінь імовірності настання подій, спосіб надання результатів прогнозів.

За часовою ознакою прогнози поділяють на короткотермінові, середньотермінові та довготермінові. Прогноз короткотерміновий розробляється переважно на один рік і є своєрідною базою для поточного (тактичного) планування. Середньотерміновий прогноз розробляється на 2-5 років. Довготерміновий прогноз охоплює період 10 і більше років.

За типами прогнозування розрізняють пошукові, нормативні і такі щоґрунтуються на творчому баченні перспектив розвитку. Пошукові прогнози ґрунтуються на наявній нинішній інформації.

За можливим впливом підприємства на майбутнє виділяють активні та пасивні прогнози. Активні - це прогнози, в яких передбачаються активні дії з проектування майбутнього та реальний вплив на зовнішнє середовище. Пасивні - прогнози , в яких підприємство не намагається впливати на середовище свого функціонування.

За ступенем імовірності настання подій розрізняють інваріантні та варіантні прогнози. Інваріантні - прогнози, які складаються за умови високого ступеня визначеності майбутнього середовища і тому відповідний прогноз містить тільки один варіант. Варіантні - прогнози, що ґрунтуються на припущенні про певну невизначеність майбутнього середовища і відповідно передбачають кілька варіантів розвитку подій зовнішнього середовищу.

За способами Надання результатів прогнозів розрізняють точковий та інтервальний прогнози. Точковий - це варіант прогнозу, що містить лише одне значення показника, що прогнозується. Інтервальний - прогноз, передбачення майбутнього в якому подаються з певними Інтервалами, діапазонами значень показника, що прогнозується.

Головною метою прогнозування є створення наукових передумов для прийняття управлінських рішень, які включають науковий аналіз тенденцій та варіантне передбачення майбутнього розвитку системи з урахуванням оцінки можливих наслідків прийнятих рішень. Відповідно до цього завданням економічного прогнозування, з одного боку, з'ясування перспективи близького та майбутнього розвитку господарської системи керуючись процесами, що склалися у реальній дійсності; з іншого боку сприяння розробці оптимальних поточних і перспективних планів, спираючись на розроблений прогноз і оцінку прийнятого рішення з урахуванням його наслідків у прогнозованому періоді.

Економічний план - опис, картина, модель накресленого майбутнього стану економічної системи (економіки країни, регіону, галузі, підприємства, компанії). План фіксує показники, що характеризують стан системи в кінці планового періоду, визначає шляхи, способи досягнення бажаних рубежів та потрібні для цього ресурси.

Оскільки процес виробництва відбувається не тільки в просторі, але й в часі, практика виробила різні форми планів, які можна певним чином класифікувати.

Залежно від тривалості періоду планування поділяється на перспективне і поточне.

Перспективний план може охоплювати досить великий період часу і тому його поділяють на довготермінові та середньотермінові. Довготермінові плани виражають переважно загальну стратегію розвитку системи і тому їх називають стратегічними. Вони носять концептуальний характер, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обґрунтування прийнятих управлінських рішень. Довготермінові плани розробляються на 5 і більше років. Це своєрідна генеральна комплексна програма дій, що визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення. Перспективний план формує цілі й основні шляхи їх досягнення таким чином, що підприємство має загальний (об'єднуючий усі його підрозділи) напрям розвитку. За своїм змістом перспективний довготерміновий план є результатом стратегічного планування. В основу розробки стратегічних планів можна покласти різні види головних стратегій діяльності підприємства залежно від специфіки виробництва. У світовій практиці розрізняють три види головних стратегій: стратегію зростання; стратегію стабілізації; стратегію виживання.

Стратегія зростання відображає намір підприємства збільшувати обсяги продажу, прибутку, капітальних вкладень. Стратегія стабілізації (сталості) відбиває прагнення підприємства, збільшити досягнуті обсяги виробництва і застосовується в умовах істотної нестабільності обсягів продажу та прибутку. Стратегія виживання використовується часто як оборонна стратегія в умовах глибокої кризи діяльності підприємства.

Середньотерміновий план - це деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства. Межа між довготерміновим і середньотерміновим планами є дуже умовною і неоднозначною. Найважливішими складовими середньотермінового плану є детальна хронологізація проектів, повна номенклатура продукції (робіт, послуг), що виготовляється та надається підприємством, конкретні інвестиційні та фінансові показники. Тривалість середньотермінового плану зазвичай не перевищує 3-5 років і залежить від ступеня визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності, загальної економічної ситуації в країні, вірогідності первинної інформації, якості її аналітичної обробки тощо.

Перспективні плани, розраховані на тривалий період і на серйозний успіх, особливо важливі в теперішній час, коли необхідне відродження України. Без тривалих планів неможливо визначити головні напрями розвитку економіки, здійснити структурні зміни, забезпечити вирішення найважливіших соціальних проблем.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямами його діяльності на більш короткі періоди. Переважно поточні плани є короткотерміновими і розробляються на період до одного року. Таке планування тісно пов'язує плани діяльності різних партнерів і постачальників і тому можуть або погоджуватись, які спонукали б їх до виконання поставлених завдань. Індикативне планування характерне для змішаної економіки, де переважає приватна власність. Це елементи економічної політики держави, мета якої - здійснити вплив на діяльність господарським структур. Виконання індикативних планів для підприємств приватного сектора не обов'язкове, а для підприємств, що знаходяться в державній власності, план може ставити певні обмеження. В індикативному плані показники містять переважно загальні контури державного прогнозу, але можуть включати й чіткі орієнтири державних витрат і капіталовкладень тому головним завданням індикативного плану є координація використання державних ресурсів без втручання в оперативну діяльність підприємств.

Плани можуть розрізнятись і за просторовою ознакою. Вони можуть розроблятись для всього господарства країни - державні (національні) плани, для окремих галузей - галузеві плани, для окремих територій - регіональні (територіальні) плани та плани для окремих суб'єктів господарювання - плани, підприємств, фірм тощо.