Реквізити відомостей:

1.      Назва виду документа.

2.      Номер документа.

3.      Заголовок.

4.      Період, який охоплює подана інформація (наприклад: за січень-лютий 2003р.)

5.      Текст: таблиця відповідної форми та змісту.

6.      Візування.

7.      Хто склав або перевірив.

43) Анотація - це коротка характеристика змісту книги, статті, рукописного тексту тощо. У ній наводяться найважливіші питання роботи, викладається її зміст і дається оцінка. Анотація допомагає під час добору й вивчення літератури з будь-якого питання, скорочує час на ознайомлення із змістом самої праці.  Анотація може бути подана двома мовами: мовою тексту та однією з іноземних.  У кінці анотації називаються категорії читачів, для яких рекомендовано анотовану книгу.  Якщо швидко треба ознайомитися зі змістом книжки і мати про неї уявлення, читайте анотацію.  Рецензія - це критичний відгук (дає аналіз і оцінку) на художній твір, друковану наукову працю тощо, що містить зауваження, пропозиції тощо.  Мета рецензії – рекомендація твору до друку, захисту.  Реквізити:  1. Назва виду документа.  2. Заголовок (який містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, видавництво та рік публікації, кількість).  3. Текст:  - тема статті, мета статті, підходи до статті, актуальність статті;  - короткий виклад змісту роботи;  - позитивний висновок;  - недоліки, зауваження  - висновок автора рецензії.  4. Підпис та посада особи, яка рецензувала роботу.  5. Дата. 

Телеграма - це вид кореспонденції з гранично стислим текстом, призначений для термінового інформування когось про щось. Текст телеграми містить лише словесну інформацію.

Телеграма пишеться суцільним текстом, без абзаців і переносів. Складаючи текст телеграми, слід вибирати короткі слова, службові слова пропускати. Розділові знаки ставлять лише тоді, коли їх відсутність може змінити зміст; їх пишуть скорочено, малими літерами "крп", "км", "лпк" (крапка, кома, лапки). Числа у тексті пишуться літерами. Заперечну частку не не вилучають. Окрім цього, добираючи слова, треба бути особливо уважним не лише через економію мовних засобів, а й з метою дотримання норм літературної мови.

Службові телеграми пишуться у двох примірниках. Перший примірник надсилають до відділення зв'язку, другий (копію) підшивають до справи.

Переважна більшість телеграм пишеться на спеціальних бланках і лише з лицьового боку.

Телеграми бувають звичайні, термінові, урядові.

44)

Пояснювальна записка укладається на вимогу керівника, керівної організації або ж із власної ініціативи й має реквізити, аналогічні доповідним запискам:

Пояснювальна записка може бути:

1. Службовою складовою частиною чи додатком, доповнен- ням іншого документа (плану, проекту, пропозиції, звіту, програми й т. ін.).

У ній укладач або організація обґрунтовує мету, акту­альність, новизну й перелік дії основного документа. Ви­кладає структуру, зміст, функціональне призначення і термін його дії з поясненням можливих позитивних чи негативних наслідків.

2. Документом особистого характеру, у якому аргументовано й доказово пояснюються певні дії укладача або його підлег- лих чи причини якихось подій, фактів, провин та ін.

Реквізити:

1. Назва структурного підрозділу, звідки надійшов документ (розміщується вгорі ліворуч).

2. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали, розміщується вгорі праворуч).

3. Назва документа.

4. Дата.

5. Номер.

6. Заголовок (Про…).

7. Текст.

8. Посада адресанта.

9. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

45) Доповідна записка — це документ на ім'я керівної посадо­вої особи зі звітом про виконання певної роботи, завдань, служ­бового доручення, узятих на себе зобов'язань; може містити вис­новки та пропозиції укладача.

Реквізити:

Місце укладання — повна назва організації, від імені якої укладається записка, та її реквізити (для зовнішніх).

Адресат — посада, звання, прізвище та ініціали посадової особи, якій подається записка, у Д. відмінку.

Адресант — посада, назва підрозділу, дільниці (для внутрішніх), звання, прізвище, ім'я та ім'я по батькові особи, яка подає записку, у Р. відмінку.

Назва документа, номер (для внутрішніх).

Заголовок («про...»).

Текст — може поділятися на такі частини:

а) загальну — лаконічний і точний виклад суті події, інформації, пропозиції;

б) описову — аргументоване пояснення причини, факту, учинку, події; з'ясування певних положень основного документа (плану, звіту, проекту тощо);

в) висновкову — конкретні пропозиції щодо оптималь- них способів вирішення, подолання чи усунення заяв- лених в описовій частині фактів.

7. Додаток (якщо є) із зазначенням кількості сторінок, при- мірників тощо.

46) Орфографічні норми -це єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: написання слів і їх частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо і через дефіс, правила переносу слів із рядка в рядок. Орфограмою називають правильне написання, яке треба вибрати із низки можливих графічних варіантів. Наприклад, відповідно до правила "дев'ятки", що стосується слів іншомовного походження, пишемо літеру и, а не е в словах стипендія, директор; а от написання літери е в словах типу декан, депутатправилом пояснити неможливо. Такі випадки написання слід запам'ятовувати.

47) Трудова угода — це документ, що укладається між ор­ганізацією й працівником, який не входить до складу цієї організації, для виконання певних видів робіт, коли ці роботи не можуть бути виконані на договір­них засадах із відповідними установами та підпри­ємствами.

Укладається в кількох примірниках, один з яких видається виконавцеві, а інші зберігаються в справах за­мовника.

Обов’язковими реквізитами угоди (контракту) є:

1. Назва документа.

2. Місце укладання документа.

3. Дата.

4. Текст. Текст угоди (контракту) укладається довіль­но. Як правило, у тексті вказуються такі відомості:

а. Дані про сторони, які укладають угоду (конт­ракт).

б. Предмет угоди (контракту).

в. Обов’язки й права сторін.

г. Взаєморозрахунки сторін.

д. Відповідальність сторін.

є. Додаткові умови (умови розірвання угоди, термін дії тощо).

ж. Реквізити, підписи сторін.

5. Підписи сторін.

6. Засвідчення (за необхідності).

48) У зв'язку з наявністю складного комплексу соціально- та культурно-мовних проблем на час набуття українською мовою статусу державної мови України: а) соціальним і стильовим обмеженням її функціонування як бездержавної до цього, що значно ускладнює теперішній процес розширення її соціальних функцій; б) переходом на користування її літературною формою широких верств населення, які досі користувалися або нелітературними різновидами української мови, або російською і, таким чином, не мають стійких навичок володіння нею - актуалізувалися і вийшли на рівень широкого громадського обговорення питання її нормативних засад.

         Проблема нормативного ділового мовлення в нашій публікації буде розглядатися у плані тих конкретних ситуацій, у яких реалізується офіційне мовлення. Ділова культура - це і професійна майстерність, і широка ерудиція, і вміння спілкуватися з колегами, створюючи атмосферу доброзичливості і взаєморозуміння, і вміння правильно оформити документ. Правопис і відмінювання імен і прізвищ, логічно, викликає багато труднощів при оформленні документів й у процесі ділового спілкування.

         В умовах повсюдного насаджування російської мови, в умовах грорезвісного білінгвізму (двомовності) українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала негативного впливу російського, що відбилося на написанні імен і прізвищ (необгрунтовані винятки, нівеляція специфічними рисами української мови). У результаті - українсько-російські покручі й безсистемність при написанні власних назв (Румянцев, Вяземський, Щіпков, Лебєдь, Сокол, Данілов, Моісєєв (правильно буде: Рум'янцев, В'яземський, Щипков, Лебідь, Сокіл, Данилов, Моїсєєв).

         Отже, сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства, висока ціль яких - повнокровний розвиток рідної мови, протягом якого могла б стабілізуватися й набути авторитетності для мовного загалу її нормативна база.

         Пуризм у сучасній мовній практиці спрямований на усунення тих неорганічних особливостей у структурі української літературної мови та вживання її одиниць, що видаються найбільшою перешкодою на завершальному етапі її становлення (якщо брати до уваги графіку, український правопис бере свій початок від кінця минулого тисячоліття), і пошуки та впровадження на їхнє місце її органічних, питомих особливостей.

Усе це зумовило зміни у Правописі 1960 (УП 60), 1990 (УП 90), 1993 (УП 93) років. Зокрема, ґрунтовніше розроблено правила правопису прізвищ. Найголовніші правила щодо правопису прізвищ такі:

1.                Російський звук е після приголосних передається літерою е: Алесандров (а не Олександрів!), Бестужев, Веселовський, Озеров, Петров (а не Петрів!), Федін, Тургенєв, Денисов.

2.     Російський звук е передається літерою є в таких випадках:

а) На початку слів: Євдокимов, Єгоров, Єфимов, Євглевська, Єлсуков, Євстратов;

б) У середині слів після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Бердяєв, Буєраков, Вересаєв, Достоєвський, Афанасьєв, Григор'єв;

               в) після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв російських прізвищ: Медведєв, Алексєєв, Гордєєв, але: Андреєв, Писарев, Плещеєв;

              г) коли російському е кореня відповідає в аналогічних українських і (тобто на місці колишнього "ять"): Звєрев (звір - зверь), Лєсков (ліс - лес), Рєпін (ріпа - репа), Твердохлєбов (хліб - хлеб).

3.     Російська літера е передається:

а) сполученням літер йо на початку слова, у середині після голосних, а також після б, п, в, м, ф, коли е позначає звукосполучення й+о: Йолкін, Бугайов, Воробйов, Окайомов, Соловйов;

б) через ьо в середині слова після приголосних, коли е  позначає сполучення м'якого знака з о: Алфьоров, Верьовкін, Дьорнов, Корольов, Семьоркін, Тьоркін, Хрустальов. Але в прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишеться е: Артемов, Семенов, Федоров;

в) через о під наголосом після ч, щ: Грачов, Пугачов, Щипачов (Пор.: Текуче/в - Текучов, але Теку/чев - Текучев).

4.     Російська літера и передається:

а) літерою і на початку слова та після приголосних (крім щиплячих і ц): Ігнатов, Ігнатьєв, Ісаєв, Гагарін, Пушкін, Шпонкін;

б) літерою ї після голосного й при роздільній вимові після приголосних (після ь та апострофа): Воїнов, Гур'їн. Ізмаїлов, Ільїн;

     в) літерою и: після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Чичиков, Шишкін, Щиглов; у прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської та інших словянських мов: Борисов, Вавиловський, Виноградов, Глинка, Данилов, Кирилов, Кисельов, Миронов, Никифоров, Пивоваров, але: Нікітін, Ніколаєв, Філіппов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських.

Третім виданням Правопису (УП 90) відновлено порядок розташування літер в абетці (повернено літеру ґ. яка була відома з кінця XVI ст і набула поширена в XVII ст.). Отже, список слів з літерою г включає прізвища українців, які традиційно вимовляються з ґ: Ґалаган, Ґжицький, Ґрещук, Ґрунь, Ґудзь, Самодриґа.

Зменшено також кількість необгрунтованих винятків (зокрема, поширено вживання апострофа в російських прізвищах): Аляб'єв, Ареф'єв, Пом'яловський, Прокоф'єв, Рум'янцев, Юр'єв. Коли ж я, ю означають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Пясецький, Рюмін.

Сучасне діловодство, як і взагалі всі сфери суспільного життя, потребує чіткого врегулювання написання і відмінювання прізвищ. При цьому виникає чимало труднощів, оскільки прізвища мають різну структуру, належать до різних типів відмінювання, хоча за своїм значенням ці родові назви людей є іменниками.

1.      Прізвища іменникового типу (і чоловічі, і жіночі) із закінченнями -а, -я відмінюються як іменники 1-ої відміни твердої, м'якої або мішаної групи (Марія Гуща, Степан Сорока, Іван Мушля): Олена Квітка, Олени Квітки, Олені Квітці, Олену Квітку, Оленою Квіткою, (на) Олені Квітці, Олено Квітка (Квітко).

2.    Прізвища іменникового типу з кінцевим приголосним (твердим чи м'яким, на) з -й, -о (на -о, -ко, -енко), з твердою чи м'якою основою, відмінюються як іменники відповідної групи 2-ї відміни; жіночі ж прізвища на приголосний, -о, -ко, -енко при відмінюванні не змінюються (Микола Іваненко, Ольга Сокирко, Руслан Бажан, Іванна Молочай): Віктор Майдан - Ніна Майдан, Віктора Майдана - Ніни Майдан, Віктору(ові) Майдану(ові) - Ніні Майдан, Віктора Майдана - Ніну Майдан, Віктором Майданом - Ніною Майдан, (на) Вікторові Майдані - (на) Ніні Майдан, Вікторе Майдан (Майдане) - Ніно Майдан.

3.    Прізвища прикметникового типу, що походять від якісних і відносих прикметників (Великий, Пшеничний, Левицький) та дієприкметників (Мальваний, Погорілий, Піднесений) зберегли прикметникові форми відмінювання, причому форми чоловічих прізвищ відмінні від форм жіночих прізвищ (Піддубний - Піддубного, Піддубна - Піддубної).

4.    Чоловічі прізвища прикметниковго типу, утворені від чечленних форм якісних і відносних прикметників (Білокур, Досух, Добр), нечленних форм дієприкметників (Продан, Бажан, Кохан, Товчен), від присвійних прикметників на -ов, -ев (-єв), -ів, -ин (-ін), -ишин (-їшин) (Семенов, Андріїшин, Гоїн, Івасишин, Романишин) відмінюються як іменники 2-ї відміни: Семен Прокопів, Семена Прокопова (маємо чергування і/о), Семену(ові) Прокопову, Семена Прокопова, Семеном Прокоповим, (на) Семені(ові) Прокопові, -у, Семене Прокопів (Прокопове).

Під час оформлення атестатів про середню освіту, посвідчень, довідок є безпідставними і некваліфікованими прохання зберегти вихідну форму (форму називного відмінка), якщо прізвище за законами мови повинно змінюватися (Роман Сергієнко - Роману(ові) Сергієнку(ові); Тетяна Кікота - Тетяні Кікоті), зберегти без чергування прізвище (Олена Чайка - Олені Чайці; Олексій Сокіл - Олексію(єві) Соколу(ові)).

Повага до слова людині необхідна так само, як і повага до самої людини. Без цього не може бути розвитку, без цього неможливе удосконалити ні мови, ні мовця.

Норми літературного мовлення становлять етичну цінність для сучасного покоління мовців, а реалізація цих норм у конкретній ситуації мовлення з метою досягнення пізнавального, виховного, естетичного і навіть гедоністичного ефекту становить естетичну цінність мови. Безумовно, культура письма визначається і загальною суспільства, і культурою кожного його члена зокрема. Тому при укладанні документів,приватному листуванні слід правильно писати й відмінювати власні назви, щоб мовлення (усне і письмове) було зразком для наслідування, а не об'єктом відштовхування. Адже ніхто, мабуть, не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

49) Нижче в таблиці наведено буквені відмінкові закінчення іменників II відміни чоловічого роду. Через кому подаються різні закінчення в різних іменниках тієї самої групи, як, на­ приклад, у родовому відмінку однини: дуба, лісу —а, -у. Паралельні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску, як, наприклад, у місцевому відмінку однини: на коні, на коневі, на коню і / -еві / -ю. Закінчення, що трапляються як винятки, взято в дужки, як, наприклад, у називному відмінку множини: хліба — (-а). Знаком 0 показано нульове закінчення, як, наприклад, у родовому відмінку множини: киян — 0.

Відмінки                Однина                                                   Множина