Питання 3. Принципи, пов'язані з міжнародним спів­робітництвом держав

1. Принцип загального поважання прав людини й основ­них свобод, як підкреслюється у Статуті ООН, для усіх, неза­лежно від раси, статі, мови та релігії, - один із визнаних лише в сучасну епоху основних принципів міжнародного права.

2. Принцип рівноправності і права народів розпоряджа­тися своєю долею визначає, що кожний народ має право само­стійно вирішувати всі питання свого внутрішнього розвитку та міжнародних відносин.

3. Принцип суверенної рівності держав починає перелік принципів міжнародного права в Статуті ООН.

Суверенітет держави - це повнота законодавчої, вико­навчої і судової влади держави на її території, а також незалежність у зовнішніх справах, тобто непокора держави владі інозем­них держав у сфері міжнародного спілкування.

Суверенітет держави як одна з її невід'ємних властивос­тей завжди є повним і виключним. Єдине, чим може бути обме­жений суверенітет держави, це правами людини та народу. Зов­нішній суверенітет держави також має свої обмеження. Вони полягають в обмеженнях аналогічною суверенною владою ін­ших держав.

4. Принцип співробітництва держав.

На універсальному рівні принцип співробітництва держав уперше був нормативно закріплений у Статуті ООН. Даний принцип є першоосновою економічного і соціального прогресу в світі.

Найважливішою характерною рисою принципу є юри­дичне закріплення його як обов'язку держав співробітничати одна з одною. При цьому визначаються і пріоритети такого співробітництва, що має на меті:

• підтримання міжнародного миру та безпеки;

• сприяння міжнародній економічній стабільності і про­гресу;

• загальний добробут народів;

• звільнення від дискримінації.

5. Принцип сумлінного виконання зобов'язань з міжна­родного права.

Аналіз міжнародних актів розкриває зміст даного прин­ципу:

1) кожна держава повинна сумлінно виконувати свої зо­бов'язання:

а) за Статутом ООН;

б) за загальновизнаними принципами і нормами міжна­родного права;

в) за міжнародними договорами, дійсними відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права;

2) у разі, якщо зобов'язання, що випливають із міжнарод­них договорів, суперечать зобов'язанням членів ООН, за Стату­том останній має переважну силу;

3) при здійсненні своїх суверенних прав, вимагаючи пра­во встановлювати свої закони й адміністративні правила, держа­ви повинні забезпечити узгодження їх законів, адміністративних правил, практики та політики зі своїми зобов'язаннями за між­народним правом;

4) не можна посилатися на положення свого внутрішньо­го права як на виправдання щодо невиконання зобов'язань за міжнародним правом;

5) невиконання або несумлінне виконання зобов'язань за міжнародним правом має наслідком міжнародно-правову відпо­відальність.

Тема 1.2. Норми міжнародного права, їх реалізація та кодифікація Питання для самостійного вивчення

1. Механізм (зміст процесу) імплементації норм міжнародного права.

2. Інкорпорація як спосіб систематизації міжнародного права.

3. Поняття кодифікації та прогресивний розвиток міжнародного права. Основні напрями кодифікації.

Питання 1. Механізм (зміст процесу) імплементації норм міжнародного права

Що таке імплементація норм міжнародного права, або ре­алізація норм міжнародного права?

Це процес, коли відповідні суб'єкти міжнародного права, яким адресована міжнародно-правова норма, діють згідно з її положеннями.

При цьому дії суб'єктів міжнародного права можуть бути двоякими.

По-перше, це безпосереднє впровадження міжнародно-правових і внутрішньодержавних норм у виконання норм між­народно-правових.

По-друге, це створення як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівнях умов для ефективного впро­вадження нОрм міжнародного права.

Виходячи з цього, процес реєстрації міжнародно-пра­вових норм може включати два види діяльності:

1. Безпосередня фактична діяльність з досягнення соціаль­но значущих результатів.

2. Правове й організаційне забезпечення реалізації - пра-возабезпечуюче нормотворення, контроль, правозастосування. Природним і закономірним результатом такої діяльності стають правові акти (нормативні, індивідуального регулювання).

В остаточному підсумку ці два види діяльності певною мірою взаємопов'язані.

Реалізація одних норм (правозабезпечуючих) - необхідна умова реалізації інших (регулятивних). У результаті такої діяль­ності суб'єкти досягають певного стану, збереження, опануван­ня предмета або явища.

Ще одним важливим елементом внутрішнього змісту процесу імплементації норм міжнародного права є його відпо­відність принципам міжнародного права.

Особливе значення для процесу імплементації норм між­народного права мають принципи сумлінного виконання міжна­родних зобов'язань. Цей принцип поширює свою дію на всі но­рми, незалежно від функцій, призначення і форми вираження.

Ще одним важливим і принциповим елементом змісту процесу імплементації норм міжнародного права, що поширю­ється на сферу внутрішньодержавних відносин, є обов'язковість узгодження національного законодавства та практики із зо­бов'язаннями з міжнародного права.

При реалізації цього елемента вдається уникнути колізій­них ситуацій у правозастосуванні.

Реалізація (імплементація) норм міжнародного права є од­нією з важливих не тільки теоретичних, а й практичних проблем, що хвилювали і хвилюють не одне покоління як учасників між­народних відносин, так і юристів-міжнародників.

Більшість норм міжнародного права реалізується у межах національної юрисдикції засобами внутрішнього права.

А саме виконання міжнародних зобов'язань дедалі біль­ше залежить від узгодженості двох правових систем - міжна­родної і національної.

Процес імплементації норм міжнародного права на націо­нальному рівні умовно поділяють за його внутрішнім змістом на дві складові:

• нормативний механізм (сукупність нормативних засо­бів);

• організаційно-правовий механізм (сукупність держав­но-владних інститутів).

1. Нормативний механізм - сукупність нормативних за­собів, до яких належать конституційні положення, норми за­гального характеру та норми про функції і повноваження.

Конституційні положення, норми загального характеру фіксують основні гарантії сумлінного виконання державою між­народних зобов'язань.

Норми про функції та повноваження - це норми про ком­петенцію органів і посадових осіб у зв'язку з виконанням між­народних договорів.

2. Організаційно-правовий механізм імплементації норм міжнародного права на національному рівні являє собою ком­плекс тих чи інших органів держави, що беруть участь у здійс­ненні цих норм і проведених ними заходів, спрямованих на ви­конання міжнародних зобов'язань держави.

Організаційно-правовий механізм імплементації органіч­но пов'язаний із нормативним механізмом, фактична реалізація якого здійснюється шляхом реальної діяльності передбачених для цього різних за статусом, повноваженнями і характером ор­ганів держави.

Міжнародно-правовий механізм імплементації норм між­народного права можна розглядати як сукупність двох складо­вих: конвенційного механізму й організаційно-правового меха­нізму.

У свою чергу, конвенційний механізм імплементації, який ще називають договірно-правовим механізмом, відповідно до природних етапів містить у собі такі структурні елементи, як правозабезпечувальне нормотворення, тлумачення, міжнародний контроль і правозастосування.

Правозабезпечувальне нормотворення у сучасній міжна­родній системі здійснюється відповідно до п. 1(а) ст. 13 Статуту ООН, що діє з метою сприяння міжнародному співробітництву в політичній галузі і заохочення прогресивного розвитку міжна­родного права та його кодифікації.

Тлумачення - це наступний структурний елемент конвен­ційного механізму імплементації норм міжнародного права. Са­ме поняття "тлумачення" містить у собі те чи інше розуміння висвітлення чого-небудь, трактування, інтерпретацію.

Міжнародний контроль. Серед засобів сприяння імпле­ментації норм міжнародного права дедалі помітнішу роль віді­грає міжнародний контроль.

Міжнародний контроль здійснюється на практиці двома методами:

а) збором інформації;

б) оцінкою інформації.

20

224 1.8.21(51) Міжнародне право

Правозастосування як структурний елемент механізму імплементації норм міжнародного права являє собою основану на нормах міжнародного права діяльність суб'єктів міжнародно­го права (індивідуальну або колективну) щодо забезпечення ре­алізації норм стосовно конкретних ситуацій.

Питання 2. Інкорпорація як спосіб систематизації міжнародного права

У сучасному міжнародному праві під інкорпорацією ро­зуміють спосіб систематизації чинного міжнародного права шляхом об'єднання у збірнику правових актів у хронологічному, алфавітному або іншому порядку.

Виникнення ідеї систематизації міжнародного права мож­на віднести до першої половини XIX ст. Інкорпорація як спосіб систематизації принципів і норм міжнародного права не втрати­ла свого значення і донині. Прикладом цього є серія збірників міжнародно-правових документів "Україна в міжнародно-правових відносинах".

Питання 3. Поняття кодифікації та прогресивний розвиток міжнародного права. Основні напрями кодифікації

Разом із інкорпорацією розвивалася кодифікація міжна­родного права.

Кодифікація сучасного міжнародного права являє собою систематизацію й удосконалення принципів і норм загального міжнародного права, здійснюваних шляхом:

а) встановлення точного змісту та чіткого формулювання вже чинних принципів і норм міжнародного права;

б) зміни або перегляду застарілих норм;

в) розробки нових принципів і норм з урахуванням нау­ково-технічного прогресу й актуальних потреб міжнародних відносин;

г) закріплення у погодженому вигляді всіх цих принципів і норм у єдиному міжнародно-правовому акті.

*$> Таким чином, треба підкреслити, що у праві під коди­фікацією розуміють офіційну систематизацію чинних договірних і звичаєвих норм міжнародного права з метою заповнення прогалин, заміни застарілих норм, уникнення суперечностей.

На відміну від інкорпорації, коли норми тільки збирають в один збірник, кодифікація є засобом здійснення правотворчої роботи.

У системі міжнародного права є значна кількість застарі­лих, суперечливих, нечітко сформульованих норм. З метою під­вищення ефективності реалізації норм міжнародного права ко­дифікація покликана вирішити недоречності в нормативному масиві.

Це робиться як шляхом перегляду та уточнення чинних норм міжнародного права, так і через скасування, відмову від застарілих.

Досить часто кодифікація проводиться за рахунок пере­творення норм міжнародного звичаю на договірні (наприклад, у сфері права міжнародних договорів, дипломатичного, консуль­ського, міжнародного морського права тощо). Але це не обов'язково. Можлива кодифікація звичаєвих норм без трансфо­рмації в міжнародні договірні.

У ході кодифікації суб'єкт міжнародного права має таке завдання: чітко, ясно та послідовно сформулювати ті нормативні настанови, які раніше викликали неоднозначне тлумачення. Так, у процесі кодифікації права міжнародних договорів було вирі­шено проблеми застереження, дотримання вимог національного законодавства в укладанні міжнародних договорів, дію угод сто­совно третіх держав, припинення дії договору та інші питання, що мали неоднозначне тлумачення.

Кодифікація норм міжнародного права допомагає збли­женню регіональних особливостей міжнародно-правового регу­лювання (наприклад, у сфері прав людини), виробленню спіль­них стандартів для національних правових систем, становленню однакової чи наближеної до однакової міжнародно-правової по­зиції суб'єктів міжнародного права.

У ході кодифікації розробляються нові норми міжнарод­ного права, необхідні для врегулювання важливих сфер міжна­родного співробітництва (наприклад, щодо освоєння космічного простору і небесних тіл, глибоководних районів морського дна, вирішення соціальних проблем тощо). Віддаючи перевагу цьому напрямові кодифікації, науковці часто наголошують на тому, що основним його призначенням є прогресивний розвиток міжна­родного права. Але останнє полягає не тільки в прийнятті нових норм, а й у широкому комплексі кодифікаційних дій про які йшлося вище.

О Кодифікація може бути офіційною (яку здійснюють держави та міждержавні організації) і неофіційною (здійснюють окремі особи, громадські організації, об'єднання, неурядові ор­ганізації тощо).

Нині шляхом офіційної кодифікації проведено система­тизацію міжнародного морського права, дипломатичного права, консульського права, права представництва при міжнародних організаціях, права міжнародних договорів, міжнародного кос­мічного права, міжнародного повітряного права, міжнародного захисту прав людини, міжнародного гуманітарного права, права міжнародних організацій та інших інститутів і галузей сучасно­го міжнародного права.

Певна річ, це не означає, що в результаті кодифікації всі питання зазначених галузей та інститутів вирішено. Але основні засади для подальшого співробітництва в цих напрямах суб'єктів міжнародного права закладено.

Важливе значення для прогресивного розвитку сучасного міжнародного права має неофіційна кодифікація. Так, всесвітньо відома громадська організація - Міжнародний комітет Червоного Хреста - підготувала проекти в галузі міжнародного гуманітарно­го права, які держави прийняли за основу Женевських конвенцій 1949 р. і Додаткових протоколів І і П 1977 р.

Серед форм неофіційної кодифікації вирізняється науко­ва, або доктринальна кодифікація, яку здійснюють окремі вчені і науково-дослідні установи. Існує й така думка, що нині будь-яка кодифікація є доктринальною, бо здійснюється за участю науко­вців. Це правильно, але лише частково. На жаль, сучасне міжна­родне право ще не досягло такого рівня, коли думка вчених є превалючою в ухваленні рішень кодифікаційного характеру.

У наш час Комісія міжнародного права відповідно до ст. 15 її Статуту керується такими критеріями актуальності ко­дифікаційного процесу, як:

• наявність певних положень, встановлених великою державною практикою, прецедентами і доктриною;

• актуальність певних положень для міжнародного спів­робітництва;

• існування політико-правових розбіжностей між держа­вами;

• розбіжності в підходах до тлумачення й оцінки сутності сформованих норм міжнародного права.

На основі зазначених критеріїв кодифікація здійснюється: по-перше, у напрямі встановлення змісту та чіткого формування вже здавна чинних принципів і норм міжнародного права, а та­кож зміни і перегляду застарілих норм; по-друге, у напрямі роз­робки нових принципів і норм з урахуванням науково-технічного прогресу.

5