Історія ку

Першою КУ є конституція Пилипа Орлика - Пакти й конституції законів та вільностей Війська Запорозького. Ще варто згадати Конституцію УНР 1918 р., яка так і не була введена в дію.

Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р.

1. від 16 липня 1990 до 26 жовтня 1993р. В цей період починається робота з підготовки проекту нової КУ. Але у зв’язку із загостренням політичної ситуації, що відобразилася у протистоянні різних гілок влади, після 26 жовтня 1993 конституційний процес було фактично перервано;

2. цей етап починається після завершення дострокових парламентських та президентських виборів і охоплює період з 10 листопада 1994 по 8 червня 1995р. Конституційний процес відновлюється. 10 листопада 1994 ВРУ затверджує новий склад Конституційної комісії. А завершився цей етап 8 червня 1995 укладанням Конституційного договору між ПУ та ВРУ про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової КУ.

3. від 8 червня 1995 до 28 червня 1996, тобто до прийняття нової КУ.

Перший етап (16 липня 1990 р. - 26 жовтня 1993 р). На першому етапі розпочалася робота з підготування проекту нової КУ.

• 16 липня 1990 р. - Декларація про державний суверенітет України, де утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина. ВРУ проголошує «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах»

• 24 жовтня 1990 р. ВР УРСР утворила Конституційну комісію (Комісію з розроблення нової Конституції Української РСР) у складі 59 осіб під головуванням тодішнього Голови Верховної Ради Української РСР Л. Кравчука;

• ре­ферендум СРСР 17 березня 1991 р., на якому 70,16 % громадян Ук­раїни висловилися за збереження СРСР, а 80,2% — за входження УРСР до складу Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України

• Комісія (Леонід Петрович Юзьков) розробила Концепцію нової КУ, затверджену Постановою ВР УРСР 19 червня 1991 p., де було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої КУ.

• прийняття 24 серпня 1991 р. ВРУ Акта проголошення не­залежності України та його затвердження на всеукраїнському рефе­рендумі 1 грудня 1991 р. «Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України».

• Перший проект Конституції, розроблений робочою групою Л. П. Юзькова, зазнав редакційних змін від 29 січня 1992 р.. Конституційний проект 1992 р. був неузгодженим у багатьох відношеннях з раніше прийнятою Концепцією. Зокрема, Ю. С. Шемшученко зазначав, що в конституційному проекті з'явилося багато новел. Так, відсутнім було положення про президентську республіку в Україні. Замість ВРУ передбачалося створення двопалатного парламенту — Національних Зборів України. Особливих змін зазнав правовий статус місцевих Рад, які відповідно до Концепції мали становити систему місцевої державної влади і самоврядування. Конституційний проект передбачав обмеження повноважень цих органів тільки функціями місцевого й регіонального самоврядування

• 5 червня 1992 р. був ухвалений Конституційною комісією і винесений на розгляд ВРУ. 1 липня 1992 р. ВРУ ухвалила постанову про винесення розробленого Конституційною комісією проекту КУ до 1 листопада 1992 р. на всенародне об­говорення.

• Результатом всенародного обговорення і роботи Конституційної комісії став проект КУ від 26 жовт­ня 1993 р.

Паралельно з цим до чинної на той час Конституції УРСР 1978 р. вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність із положеннями Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Через загострення політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні ВРУ і ПУ, після 26 жовтня 1993 р. конституційний процес було фактично перервано.

Другий етап (10. 11. 1994 року по 8. 06. 1995 року.) почався після завершення дострокових парламентських і президентських виборів.

Цей етап характеризувався відновленням конституційного процесу. 10 листопада ВРУ затвердила новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали ПУ Л. Д. Кучма та Голова ВРУ О. О. Мороз. Конституційна комісія не скористалася ні парламентською концепцією майбутньої Конституції, ні конституційними напрацюваннями 1991—1993 рр., ні результатами ініціативних конституційних проектів та пропозицій.

Одночасно з розробленням проекту КУ на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття КУ) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 р. в різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. Відтак виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті КУ по-різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад, ст. 2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93 - організацію влади на засадах принципу поділу влади).

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладенням Конституційного договору між ПУ і ВРУ про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової КУ.

Конституційний договір дозволив створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.

Третій етап - 8 червня 1995 р. (підписання Конституційного договору між ВРУ та ПУ «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової КУ») до 28 червня 1996 р. (прийняття КУ ВРУ). В юридичній літературі звертається увага на те, що на своєму останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується суттєвими особливостями, які відносно рідко трапляються в конституційній практиці. До них відносять:

а) створення Конституційною комісією України на своєму засіданні 24 листопада 1995 р. нової Робочої групи з підготування проекту нової КУ з числа членів Конституційної комісії;

б) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, якого представила ця Робоча група, і передання його разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до ВРУ;

в) представлення проекту КУ на спеціальному засіданні ВРУ20 березня 1996 p.;

г) створення ВРУ 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної комісії з доопрацювання проекту КУ;

ґ) колективне (на пленарному засіданні ВРУ, яке тривало майже добу) обговорення більшості статей проекту КУ і прийняття нової КУ переважною, кваліфікованою більшістю голосів. Голосування було проведено 28 червня 1996 р. о 9 годині 33 хвилини. В голосуванні взяли участь 387 народних депутатів України («за» - 338, «проти» -18, «утрималось» - 5, «не голосувало» - 26);

д) завершальне редагування тексту Конституції апаратом ВРУ та урочисте підписання тексту Конституції ПУ і Головою ВРУ12 липня 1996 р.;

є) офіційне оприлюднення КУ 14 липня 1996 р.

Пер­шим законом, прийнятим відповідно до чинної КУ, став Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. Наступним законом, що стосувався реалізації права громадян на звернення, став Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Прийняття Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.

Важливою віхою історії КУ 1996 р. стала реалізація положень її розділу XV «Перехідні положення», дія більшості з яких обмежувалася трирічним терміном від дня прийняття чинної Конституції. 3 28 червня 1999 р. КУ переважно за­вершила перехідний період своєї дії й повною мірою набула чинності.

Аналізуючи процедуру прийняття КУ 1996 р. не можна не зазначити, що вона відбулася з певними порушеннями вимог конституційної доктрини, а саме - вона була прийнята парламентом без затвердження на всенародному референдумі. Таким чином установча влада народу була реалізована органом державної влади без відповідного уповноваження народом (ВРУ не було трансформовано в установчі збори, вона зберігала статус парламенту).

Така процедура може викликати певні сумніви щодо легітимності КУ 1996 p., а посилання на те, що її було прийнято відповідно до положень Конституції УРСР 1978 р. навряд чи щось змінює, оскільки остання, за своїм змістом і принципами, мала неконституційний характер.

Однією з особливостей національного конституційного процесу стало те, що КУ була прийнята лише через п'ять років після проголошення незалежності України, найпізніше із всіх колишніх республік, що входили до колишнього Радянського Союзу.

Юридичним здобутком Помаранчевої революції став Закон України «Про внесення змін до КУ» від 8 грудня 2004 р. У запропонованих змінах зазначається, що конституційний склад ВРУ— це 450 народних депутатів, які обираються на основі загального рівного і прямого виборчого права. Строк повноважень ВРУстановить 5 років, а народні депу­тата України здійснюватимуть свої повноваження на постійній основі. У змінах до Конституції передбачено вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. У прийнятому документі визначено механізм припинення повноважень народних депутатів України. Крім раніше існуючих норм, повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії чи виборчого блоку політичних партій, або ж виходу народного депутата України зі складу такої фракції. У Законі передбачено, що ВРУ є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

У ВР України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій має формуватися коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу ВРУ. Коаліція має бу­ти сформована протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання ВРУ, що проводиться після чергових або позачергових виборів парламенту. Коаліція депутатських фракцій відповідно до цієї коаліції вноситиме пропозиції ПУ щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, міністра оборони, міністра закордонних справ, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів КМУ, а також голови Антимонопольного комітету, голови Держкомітету телебачення та радіомовлення, голови Фонду державного майна України. ВРУ також звільняє зазначених осіб з посад, вирішує питання про відставку Прем'єр-міністра України та членів уряду. ВРУ також дає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади ПУ Генерального прокурора України. Парламент має право висловити недовіру Генеральному прокуророві.

Передбачено, що положення Закону про внесення змін до КУ набирають чинність з 1 січня 2006 р., за винятком кількох нормативних положень, які вступають у дію з дня набуття по­вноважень ВРУ, обраною в 2006 р.

Негативи : збільшення строку повноважень ВРУ та місцевих рад, введення імперативного мандата, суперечливість у формуванні уряду, його складу, відповідальності, узгодженості роботи, відновлення загальної наглядової функції прокуратури тощо.

30 вересня 2010 р. – КСУ визнав неконституційним ЗУ «Про внесення змін до КУ» від 8 грудня 2004р. та поверненням чинності КУ у редакції 1996р.

1 лютого 2011р. – ВРУ прийняла ЗУ «Про внесення змін до КУ щодо проведення чергових виборів нар.деп-ів України, ПУ, деп-ів ВРУ АРК, місц.рад та сільських, селищних, міських голів». Зміст : уніфікація повноважень ПУ, ВРУ і місц.рад, голів, які нині становлять 5 років.

21 лютого 2010 р. – указ ПУ «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї».