74. Договори позики, кредитний договір – порівняння понять

За договором позики одна сторона (позикодавець) :

• передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками,

• а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду і такої самої якості.

Кредитний договір є різновидом договору позики.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)

• зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,

• а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Основні відмінності договору позики від кредитного договору:

1) договір позики є універсальним, тобто може застосовуватися всіма учасниками цивільних правовідносин,

а в кредитному договорі позикодавцем (кредитодавцем) є банк або інша фінансова установа;

2) кредитний договір є консенсуальним і набирає чинності з моменту досягнення згоди з усіх істотних його умов; цей договір передбачає обов'язок банку чи іншої фінансової установи видати кредит, тимчасом,

як договір позики є укладеним після передачі грошей або речей;

3) кредитний договір, на відміну від позики, завжди є оплатним;

4) предметом договору позики можуть бути не лише гроші, а й інші речі, визначені родовими ознаками,

а предметом кредитного договору можуть бути лише гроші.

• Договір позики є укладеним із моменту передачі грошей або інших речей, тобто є реальним.

75. Правомірна поведінка як підстава виникнення недоговірного зобов’язання

Окремі види недоговірних зобов'язань можуть бути поділені на зобов'язання, що виникають внаслідок правомірних дій, і зобов'язання, що виникають внаслідок правопорушень.

Правомірними діями можуть бути односторонні правочини, юридичні вчинки, акти цивільного стану.

Наприклад, рятування майна, життя і здоров'я громадян, ведення справ без доручення, публічна обіцянка винагороди, укладення шлюбу тощо (глави 78-80 ЦК та ін.)

Недоговірні зобов’язання, що виникають з правомірних дій:

• зобов’язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди;

• зобов’язання, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

• зобов’язання, що виникають із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Публічна обіцянка винагороди — це звернена до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого , результату.

Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу має юридичне значення лише за наявності певних ознак, а саме: 1) вона має бути публічною. 2) винагорода повинна мати майновий, грошовий та інший матеріальний зміст. 3) умовою одержання винагороди є надання визначеного результату, на який вказувала особа, що обіцяє винагороду.

Публічна обіцянка винагороди, як родове поняття, є підставою до визначення конкурсу як різновиду поняття публічної обіцянки винагороди, спрямованого на досягнення не тільки бажаного результату, а й найкращого серед досягнутих. Конкурс означає змагання, що дає змогу виявити-найбільш гідних із його учасників або найкраще з того, що надіслане на огляд.

Предметом публічної обіцянки винагороди можуть бути тільки дії. Суб’єктами конкурсних правовідносин є засновники конкурсу й учасники конкурсу. Суб’єктами цих відносин можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи.

Винагорода може бути обіцяна тільки за здійснення особою правомірних дій. Важливе значення у зобов’язанні з публічної обіцянки винагороди має строк, протягом якого слід досягти певного результату. Особа, яка публічно обіцяла винагороду, зв’язана своєю обіцянкою тільки за умови, що результат, за який обіцяна винагорода, буде досягнутий. Тільки в цьому разі в неї виникає обов’язок сплатити відповідну винагороду тому, хто досяг обумовленого результату.

Окремим видом зобов'язань є такі недоговірні зобов'язання, що виникають із дій, які вчиняються однією особою в майнових інтересах іншої без спеціального доручення.

Внаслідок вчинення таких дій виникає право вимагати від особи, в інтересах якої такі дії вчинялися, відшкодування витрат, які були понесені у зв'язку з цим.

Мета цього інституту — врегулювати відносини, що виникають при захисті однією особою інтересів іншої без спеціальних повноважень.

В житті мають місце випадки, коли одна особа без будь-яких повноважень вчиняє певні дії в інтересах іншої особи. Як правило, особа, на користь якої вчиняються такі дії, відсутня або їй невідомо про небезпеку, що виникла.

Мета дій, які вчиняються в інтересах іншої особи — захистити її як майнові, так і немайнові інтереси.

Оскільки при вчиненні таких дій громадянин, що їх вчиняє, може понести певні матеріальні витрати, в законодавстві повинні існувати певні гарантії відшкодування таких витрат тією особою, в інтересах якої ці дії вчиняються.

Дії, які вчинялися, є правомірними, тобто вони не суперечать чинним законам та підзаконним актам та не ставлять за мету досягнення протиправної мети. Так, скажімо, якщо особа, в спеку поливає сусідську плантацію маку, а потім почне вимагати відшкодування витрат, зобов'язання не може виникнути, оскільки в законодавчому порядку приватним особам заборонено вирощувати макові плантації;

За зобов'язанням із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи особа, яка вчинила дії, спрямовані на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи, майна іншої фізичної або юридичної особи, без відповідних повноважень має право на відшкодування завданої їй шкоди у повному обсязі.

Правове регулювання здійснюється главою 80 ЦК.

Законодавець розрізняє такі випадки виникнення зобов'язання:

• із рятування здоров'я та життя фізичної особи;

• із рятування майна фізичної або юридичної особи.

Підставами виникнення зобов'язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи є:

1. наявність реальної загрози для здоров'я та життя фізичної особи;

2. відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо іншої особи дії, тому лікарів, пожежників та інших осіб не визнано суб'єктами таких зобов'язань;

3. спрямованість дій на рятування здоров'я та життя фізичної особи;

4. виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо здоров'я та життя фізичної особи.

Відповідно до ст. 1161 ЦК, шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою в повному обсязі.

Підставами виникнення зобов'язання із рятування майна фізичної особи або юридичної особи (іншої особи) є:

1. наявність реальної загрози для майна іншої особи;

2. відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо майна іншої особи дії;

3. спрямованість дій на рятування майна іншої особи;

4. майно повинно мати істотну цінність, яка визначається угодою сторін, актами законодавства, адміністративними актами тощо;

5. виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи.

У зобов'язаннях, які виникають у зв'язку із рятуванням, шкода заподіюється у зв'язку з правомірними діями потерпілого, які він свідомо вчиняв, допускаючи заподіяння шкоди своєму майну, здоров'ю та життю. Тому порядок і умови відшкодування шкоди такій особі, не повинні регламентуватися нормами ЦК, які передбачають відповідальність за заподіяння шкоди.