Гігієнічне нормування рухової активності школярів

Руховою активністю в гігієні називають суму рухів, що виконуються людиною в процесі життєдіяльності. Рухова активність дітей і підлітків умовно ділиться на три частини, виконувана:

в процесі фізичного виховання і під час навчання;

в процесі суспільної корисної трудової діяльності;

у вільний час.

Ці складові, доповнюючи один одного, забезпечують певний рівень добової рухової активності школярів різних віково-статевих груп.

Вплив рухової активності на здоров'ї школярів. Між добовою руховою активністю і здоров'ям школярів існує тісний взаємозв'язок. Дефіцит руху, або гіпокінезія, викликає багатообразні морфологічні і функціональні зміни організму. Комплекс таких змін відноситься до передпатологічних і патологічних станів. Провідними ознаками гіпокінезії служать порушення механізмів саморегуляції фізіологічних функцій; зниження функціональних можливостей організму; порушення діяльності опорно-рухового апарату; діяльності вегетативних функцій.

Поняттям «гіпокінезія» позначається також обмеження кількості і об'єму рухів, пов'язаних з переміщенням тіла в просторі, обумовлене способом життя, особливостями професійної діяльності.

Основні причини гіпокінезії у школярів:

• обмеження рухової активності, пов'язані з режимом навчання і перевантаженістю учбової програми;

• відсутність систематичних і достатніх занять фізичними вправами;

• хронічні захворювання і дефекти розвитку, що обмежують рухову активність.

У школярів 6-8 років гіпокінезія спостерігається у кожного другого, серед 9—12-річних вона не відмічена тільки у 30%, нею не страждають тільки 25 % старшокласників.

Надмірна рухова активність позначається терміном «гіперкінезія». Одна з її основних причин — рання спортивна спеціалізація дітей. Для гіперкінезії характерний специфічний комплекс функціональних порушень і змін з

стояння здоров'я: центральної нервової системи і нейрорегуляторного апарату. При цьому відбувається виснаження симпатико-адреналовой системи і зниження загального неспецифічного імунітету організму.

Оздоровчий ефект добової рухової активності школярів перш за все залежить від її сумарної величини, тобто від організації не тільки фізичного виховання, але і всього учбово-виховного процесу, а також організації вільного часу школярем.

Одна з умов формування здоров'я конкретного школяра — звична для нього добова рухова активність, що включає самі різні форми, методи і засоби фізичного виховання у визначених гігієнічно раціональних співвідношеннях. Звичною вважається така рухова активність, яка стійко виявляється в процесі життєдіяльності.

Методи вивчення і оцінки рухової активності. У повсякденному житті школяр виконує різні рухи (ходить, бігає, стрибає, тобто переміщається в просторі), трудові і ігрові рухові дії, що так само супроводжуються різними змінами положення його тіла в просторі.

На ці рухові акти школяр витрачає певні фізичні зусилля, що супроводжуються постійними м'язовими скороченнями різної інтенсивності, при цьому накопичена хімічна енергія, що виділяється в скелетних м'язах, перетвориться в механічну роботу.

У зв'язку з цим самим інформативним і точним методом гігієнічної оцінки як кількісної, так і якісної рухової активності служить визначення величин енергетичних витрат. Найбільш точний, але одночасно і найбільш дорогостоящ — метод непрямої калориметрії, тобто визначення кількості споживаного організмом кисню.

У гігієнічній практиці частіше застосовується розрахунковий спосіб визначення величин енергетичних витрат. Для цього вивчаються такі показники, як:

тривалість за часом (у хвилинах, годиннику або у відсотках по відношенню до тривалості доби) рухового компоненту в добовому бюджеті часу;

число переміщень тіла в просторі (локомоций) за одиницю часу;

сума рухів (локомоций), виражена у величині пройденої за добу відстані (у км.).

Ці показники дозволяють отримати достатньо об'єктивну і надійну інформацію про характер і об'єм рухової активності школярів. При цьому не потрібне використання спеціального дорогого устаткування.

У гігієнічних дослідженнях, присвячених нормуванню рухової активності, широко використовуються методи безперервної реєстрації ЧСС, визначення пульсової «вартості» різних видів діяльності, сумарної величини рухової активності за добу за допомогою телеметричних пристроїв.

Хронометраж. У гігієні фізичного виховання хронометраж використовується для вивчення і оцінки добового режиму школярів, а не самої рухової активності.

Методика хронометражу заснована на реєстрації діяльності конкретного школяра в певний відрізок часу дня або навіть протягом доби. Хронометраж застосовується тоді, коли школяр знаходиться в організованому колективі. Можливості хронометражу вільного часу школярів обмежені, тому такі спостереження рекомендується доповнювати даними самоспостереження школяра, отриманими або що самим вчиться, або дослідником.

Шагометрія — це підрахунок локомоций школяра за допомогою спеціальних приладів. У практиці широко застосовуються прості крокоміри різних типів. При кожному кроці школяра рухома частина приладу — анкерний пристрій — приводить в рух лічильник, сполучений з циферблатом приладу.

Всі гігієнічні нормативи рухової активності школярів розраховані по відношенню до добового циклу життєдіяльності, тобто на 24 ч. Іноді для гігієнічної характеристики фізичної активності школярів обираються триваліші інтервали спостережень — тиждень, місяць, учбова чверть. Але такими даними можна користуватися лише для порівняльної оцінки різних варіантів рухової активності школярів.