15 Формування і використання цільових і благодійних фондів

Цільові фонди - це сукупність грошових надходжень, які затверджуються відповідною місцевою радою та використовуються для фінансування конкретних цільових програм і заходів.

Цільовий фонд створюється органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади з метою надходження додаткових фінансових ресурсів до спеціального фонду бюджету місцевої ради на фінансування видатків щодо розвитку міського господарства, соціальної інфраструктури та розв'язання вкрай важливих проблем адміністративно-територіальної одиниці.

Утворення цільового фонду здійснюється на підставі Положення про цільовий фонд, затвердженого місцевою радою, яке визначає джерела формування фонду, основні напрямки використання, порядок фінансування видатків, порядок ведення обліку та звітності про використання коштів цільового фонду.

Благодійні фонди

1. Цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, визначених цим Законом, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах.

2. Сферами благодійної діяльності є: 1) освіта;

2) охорона здоров’я;

3) екологія, охорона довкілля та захист тварин;

4) запобігання природним і техногенним катастрофам та ліквідація їх наслідків, допомога постраждалим внаслідок катастроф, збройних конфліктів і нещасних випадків, а також біженцям та особам, які перебувають у складних життєвих обставинах;

5) опіка і піклування, законне представництво та правова допомога;

6) соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальні послуги і подолання бідності;

7) культура та мистецтво, охорона культурної спадщини;

8) наука і наукові дослідження;

9) спорт і фізична культура;

10) права людини і громадянина та основоположні свободи;

16. Сутність, значення та функції страхування. Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів грома¬дян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхо-вих випадків), визначених договором страхування або чин¬ним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Мета страхування — захист май¬нових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових дого¬ворах. Виокремлюються джерела грошових, коштів, що є ресур¬сами для страхових виплат. Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого — страховики. Важливою пе-редумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні від¬повідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням. Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. З цього випливає: Страхування — це двосторонні економічні відносини, які по¬лягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий вне-сок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обу¬мовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розмішує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності. Функції. Ризикована функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за на¬слідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вищі ймовірність і розмір ризику, тим і плата за його утримання, обчислена на під-ставі тарифів, більша. Ризикована функція відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги. Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у стра¬ховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові сти¬хійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах страховик, здебільшого, не в змозі. Тому кожний страховик ство¬рює систему страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для страхової діяльності.У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхуваль¬никам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі. Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики та страхувальники, зацікавлені зменшити наслідки страхових подій. З цією метою вдаються до правової та фінансо¬вої превенції. До правової превенції належать передбачені чинним законо¬давством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється стра¬хових відшкодувань. Страховики не покривають матеріальних збитків, що їх зазнали потерпілі, перебуваючи у стані алкоголь¬ного чи наркотичного сп'яніння, а також не передбачають страхо¬вих відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров'я. Фінансова превенція полягає в тому, що частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів.

17. Галузі та види страхування. В основі ділення страхування на галузі лежать принципові відмінності в об'єктах страхування. Відповідно до цього критерію всю сукупність страхових відносин можна підрозділити на чотири галузі: майнова, страхування рівня життя громадян, страхування відповідальності і страхування підприємницьких ризиків. У майновому страхуванні як об'єкт виступають матеріальні цінності; при страхуванні рівня життя громадян - їх життя, здоров'я і працездатність. Якщо у зв'язку з наслідками певних подій життєвий рівень знижується, то на допомогу приходить страхування. По страхуванню відповідальності як об'єкт виступає обов'язок страхувальників виконувати договірні умови по постачаннях продукції, погашенню заборгованості кредиторам або відшкодовувати матеріальний і інший збиток, якщо він був нанесений іншим особам. Коли, наприклад, при автоаварії власник засобів транспорту завдав збитку майну і здоров'ю іншої особи, то через чинне цивільне законодавство про відшкодування шкоди він зобов'язаний сплатити відповідні витрати що постраждав. При страхуванні відповідальності відповідне відшкодування шкоди проводить за нього страхова організація. То ж при страхуванні відповідальності по погашенню заборгованості. Об'єктами страхування підприємницьких ризиків є потенційно можливі різні втрати доходів страхувальника, наприклад, збиток від простоїв устаткування, упущена вигода по операціях, що не відбулися або невдалим, ризик впровадження але завивання техніки і технології. Майнове страхування ділитися на декілька підгалузей, залежно від форм власності і категорії страхувальників: страхування майна державних підприємств, орендарів, кооперативних і громадських організацій, майно громадян. Страхування рівня життя громадян має дві підгалузі: соціальне страхування робочих, службовців і колгоспників і особисте страхування громадян. У свою чергу, соціальне і особисте страхування може мати конкретніші підгалузі. Наприклад, по соціальному страхуванню: страхування допомоги, страхові пенсії, страхування пільг; по особистому страхуванню: страхування життя і страхування від нещасних випадків. По страхуванню відповідальності підгалузями є: страхування заборгованості і страхування на випадок відшкодування шкоди, яке також називають страхуванням цивільної відповідальності. В страхуванні підприємницьких ризиків - дві підгалузі: страхування ризику прямих і непрямих втрат доходів. До прямих втрат відносяться, наприклад, втрати від простою устаткування, до непрямих - страхування від перерв в торгівлі, страхування упущеної вигоди. Страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формі. Суспільство в особі держави встановлює обов'язкове страхування, тобто обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання іншої грошової допомоги зачіпає інтереси не тільки конкретної постраждалої особи, але і суспільні інтереси. Соціальне страхування, страхування будівель і деяких сельхоз тварин у громадян, страхування військовослужбовців, пасажирів і деякі інші види страхування в нашій країні є обов'язковими. Сучасні види страхування. Виділяють наступні види страхування : страхування ренти; страхування кредитів; страхування інвестицій; групове і сімейне страхування; страхування квартир; страхування дачних будинків; страхування витрат на лікування; страхування комерційного ризику; страхування майна і приміщень підприємств; авто-каско, страхування індивідуальних засобів транспорту; страхування додаткового оснащення й устаткування автомобіля; страхування життя; страхування від СПИДА; страхування цивільної відповідальності; страхування транспорту кооперативів; страхування молоді; страхування дітей; страхування домашніх і с-х тварин; страхування с-х приміщень і устаткування; страхування засобів обчислювальної техніки і програмних засобів; страхування від розводу; групове й індивідуальне страхування від нещасного випадку; страхування перевезених вантажів; страхування спортсменів; гарантійне страхування; страхування домашнього майна; страхування осіб, що від'їжджають у відпустку по путівках; страхування кооперативів; страхування туристів; страхування водійських курсів; страхування водного транспорту; страхування водіїв; страхування прав водія; страхування договорів; страхування транспортних засобів державних і спільних підприємств; страхування здоров'я водіїв і пасажирів транспортних засобів; страхування студентських будівельних загонів; групове й індивідуальне страхування життя і здоров'я одноразовим внеском або щомісячною сплатою платежу; страхування виставок; страхування здоров'я з гарантованою медичною допомогою. У країні сьогодні нараховується більш тисячі організацій, що одержала ліцензії на право ведення страхової діяльності.

18. Економічна сутність, форми та значення державного кредиту. Державний кредит — це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії. Така форма кредиту виникла з появою держави, яка почала використовувати одержані в такий спосіб кошти на покриття військових та інших надзвичайних видатків. За своїм економічним змістом державний кредит невіддільний від державного боргу. Наслідком державного кредиту є зростання державного боргу. Державний борг — це сума коштів, отриманих від випущених, але ще не погашених державних позик. Інакше кажучи, державний борг — це фінансові зобов'язання держави на певну дату стосовно своїх кредиторів. Таким чином, державний борг виникає внаслідок випуску державних позик і залучення кредитних ресурсів для покриття дефіциту державного бюджету. Державний кредит сприяє економічному розвиткові країни, якщо кошти, мобілізовані в бюджет за його допомогою, спрямовуються на фінансування виробничих програм, будівництво нових підприємств, модернізацію і технічну реконструкцію діючих потужностей. Навпаки, економічний розвиток гальмується, якщо кошти, отримані від випуску облігацій державних позик, спрямовуються на погашення і виплату відсотків за попередніми позиками. Державний кредит, що має невиробничий характер, лише примножує економічні негаразди суспільства. Ситуація значно погіршується, коли для покриття зростаючих відсоткових та інших платежів за державними позиками доводиться залучати додаткові бюджетні кошти, що отримуються шляхом посилення податкового тягаря на виробників. Крім того, надмірно висока доходність державних цінних паперів спонукає комерційні банки вкладати в них переважну частку своїх коштів замість того, щоб інвестувати (кредитувати) національне товарне виробництво. Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Основні форми внутрішнього державного кредиту: — державні позики; — використання частини вкладів населення в ощадних установах; — грошово-речові лотереї; — використання коштів державного позичкового фонду. Найбільш поширена форма державного кредиту — це державні позики. Вони можуть випускатися центральними і місцевими органами державної влади. В залежності від строку, на який здійснено випуск, розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років) і довгострокові (понад 5 років) позики. Під час економічних криз та інфляції переважають короткострокові і середньострокові державні позики. Розміщення державних позик може проходити на добровільних засадах (виключно так відбувається в умовах ринку) і примусовим шляхом. Формами випуску державних позик можуть бути готівка (емісія державних цінних паперів) і безготівка (шляхом записів на відповідних рахунках). Державні цінні папери бувають іменними і на пред'явника. Обіг цінних паперів державної позики може мати обмеження, і тому позики бувають ринкові (вільно купуються і продаються), неринкові (мають обмеження по купівлі і продажу або без права обігу — не можуть змінювати свого власника). Крім випуску позик, держава використовує кошти населення, розміщені в ощадних установах. Це є ще однією, досить розповсюдженою формою державного кредиту, яка супроводжується випуском цінних паперів (ощадних сертифікатів) або безоблігаційних позик. Грошово-речові лотереї, як форма державного кредиту, мають тривалу історію. Так, встановлено, що призовий фонд державних лотерей повинен бути не меншим ніж 50 відсотків від суми отриманих доходів. Крім того, до Державного бюджету України перераховується 30 відсотків доходів, що залишаються після виплат призового фонду у розпорядженні підприємств, установ чи організацій, які одержали право на проведення державної грошової лотереї. Згідно із діючим законодавством, державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. Борговими зобов'язаннями є: — випущені Урядом України цінні папери (облігації і казначейські зобов'язання); — інші зобов'язання в грошовій формі; — одержані кредити. Контроль за утворенням та погашенням державного внутрішнього боргу України здійснює Рахункова палата України.

19. Фінансові посередники, як вагома частина фінансової системи дердажи з ринковою економікою. Державний кредит — це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії. Така форма кредиту виникла з появою держави, яка почала використовувати одержані в такий спосіб кошти на покриття військових та інших надзвичайних видатків. За своїм економічним змістом державний кредит невіддільний від державного боргу. Наслідком державного кредиту є зростання державного боргу. Державний борг — це сума коштів, отриманих від випущених, але ще не погашених державних позик. Інакше кажучи, державний борг — це фінансові зобов'язання держави на певну дату стосовно своїх кредиторів. Таким чином, державний борг виникає внаслідок випуску державних позик і залучення кредитних ресурсів для покриття дефіциту державного бюджету. Державний кредит сприяє економічному розвиткові країни, якщо кошти, мобілізовані в бюджет за його допомогою, спрямовуються на фінансування виробничих програм, будівництво нових підприємств, модернізацію і технічну реконструкцію діючих потужностей. Навпаки, економічний розвиток гальмується, якщо кошти, отримані від випуску облігацій державних позик, спрямовуються на погашення і виплату відсотків за попередніми позиками. Державний кредит, що має невиробничий характер, лише примножує економічні негаразди суспільства. Ситуація значно погіршується, коли для покриття зростаючих відсоткових та інших платежів за державними позиками доводиться залучати додаткові бюджетні кошти, що отримуються шляхом посилення податкового тягаря на виробників. Крім того, надмірно висока доходність державних цінних паперів спонукає комерційні банки вкладати в них переважну частку своїх коштів замість того, щоб інвестувати (кредитувати) національне товарне виробництво. Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Основні форми внутрішнього державного кредиту: — державні позики; — використання частини вкладів населення в ощадних установах; — грошово-речові лотереї; — використання коштів державного позичкового фонду. Найбільш поширена форма державного кредиту — це державні позики. Вони можуть випускатися центральними і місцевими органами державної влади. В залежності від строку, на який здійснено випуск, розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років) і довгострокові (понад 5 років) позики. Під час економічних криз та інфляції переважають короткострокові і середньострокові державні позики. Розміщення державних позик може проходити на добровільних засадах (виключно так відбувається в умовах ринку) і примусовим шляхом. Формами випуску державних позик можуть бути готівка (емісія державних цінних паперів) і безготівка (шляхом записів на відповідних рахунках). Державні цінні папери бувають іменними і на пред'явника. Обіг цінних паперів державної позики може мати обмеження, і тому позики бувають ринкові (вільно купуються і продаються), неринкові (мають обмеження по купівлі і продажу або без права обігу — не можуть змінювати свого власника). Крім випуску позик, держава використовує кошти населення, розміщені в ощадних установах. Це є ще однією, досить розповсюдженою формою державного кредиту, яка супроводжується випуском цінних паперів (ощадних сертифікатів) або безоблігаційних позик. Грошово-речові лотереї, як форма державного кредиту, мають тривалу історію. Так, встановлено, що призовий фонд державних лотерей повинен бути не меншим ніж 50 відсотків від суми отриманих доходів. Крім того, до Державного бюджету України перераховується 30 відсотків доходів, що залишаються після виплат призового фонду у розпорядженні підприємств, установ чи організацій, які одержали право на проведення державної грошової лотереї. Згідно із діючим законодавством, державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. Борговими зобов'язаннями є: — випущені Урядом України цінні папери (облігації і казначейські зобов'язання); — інші зобов'язання в грошовій формі; — одержані кредити. Контроль за утворенням та погашенням державного внутрішнього боргу України здійснює Рахункова палата України.