4. Предмет економічної теорії. Його відмінні та спільні риси з політекономією та економіксом.

Предмет економічної теорії — виробничі відносини між людьми (або їх дії) у процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.

Політеконо́мія — галузь економічної науки, сферою інтересів якої є соціально-економічні відносини, економічні закони, що складаються на різних щаблях розвитку людського суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ. Вивчає всю систему економічних відносин, їх єдність і взаємодіі з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства. Вона показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги й обмінювати їх з метою максимального задоволення потреб людини.

Економікс (англ. economics «економічна теорія», «економіка») — галузь економічної науки, економічна теорія, що вивчає теоретичні основи економічних процесів. Термін «економікс» введений в широкий обіг британським ученим-економістом Алфредом Маршаллом і у відомому сенсі замінив поняття «Політична економія», що раніше використовувався, додавши йому велику практичну спрямованість.

5. Функції економічної теорії та їх характеристика.

Економічній теорії, як і будь-якій науці, властива терретико-піз-навальна функція. _Вона пояснює закономірності, процеси і явища економічного життя суспільства. Якщо теоретико-пізнавальна функція економічної теорії спрямована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу соціальне орієнтованої ринкової економіки, розгортання фундаментальних досліджену/механізмів господарювання, соціоекологоекономічної культури розвитку, то практична функція націлена на створення національних банків економічної, соціальної та екологічної інформації, організацію центрів досліджень, які забезпечують складання ефек-тивних програм розвитку окремих областей (регіонів) країни, об-робку інформації, експертизу рішень, що приймаються. З теоретико-пізнавальною функцією пов'язана не тільки практич-на, а й виховна функція економічної теорії. Її реалізація в широко-му розумінні ґрунтується на необхідності переходу від адміністра-тивне організованого суспільства до цивілізованого, економічно організованого, що ґрунтується на консенсусі та гармонізації інте-ресів різних соціальних, національних, територіально-економічних ,утворень. Змістом виховної функції економічної теорії є формування еко-номічної психології кожної людини, соціальної або професійної групи. З цієї точки зору виховна функція тісніше пов'язана з прак-тичною, ніж з теоретико-пізнавальною. Іншими словами, практич-на функція опосередковує зв'язок теоретико-пізнавальної та ви-ховної функцій економічної теорії.

6. Економічні закони та категорії, їхня характеристика та класифікація. Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.

Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

Розрізняють: всезагальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу, закон зростання потреб тощо);

закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції, грошового обігу тощо;

до третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль серед них відіграє основний економічний закон, що виражає найглибинніші зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил;

четвертий тип економічних законів — це особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва — закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки.

Економі́чна катего́рія — це логічні поняття вироблені людьми в процесі розвитку людської цивілізації, вони відображають найсуттєвішу, найголовнішу рису явищ, що дає змогу зрозуміти його сутність( товар, знаряддя праці, заробітна плата). Критерії економічних категорій: • повинні відображати не природні, а суспільно-економічні властивості; • мають у своїй залежності ієрархічну структуру; • мають історичний характер. У курсі з політичної економії широко використовуються такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка, ринок, наймана праця, з/п та ін.

7.Методи дослідження економічних явищ та процесів. Поняття метод походить від грецького слова методос, яке означає шлях до чогось, шлях пізнання або дослідження. Як метод науки воно означає сукупність або систему прийомів та операцій, які застосовуються економістами для збору, систематизації та аналізу економічних фактів, явищ і процесів. Спочатку економіст вивчає і збирає факти, явища, які стосуються розгляду економічної проблеми. Далі зібрані факти і явища систематизує, виявляє логічні економічні зв'язки між ними, робить узагальнення, вивчає їх взаємодію. В економічних дослідженнях застосовують методи індукції і дедукції. Під індукцією розуміємо виведення принципів, законів э аналізу фактів. Метод індукції означає хід думок від аналізу фактів до теорії, від часткового до загального. Зворотний процес, тобто коли економісти вивчають ті чи інші проблеми, йдучи від теорії до окремих фактів І перевіряють або відкидають цим теоретичні положення, називається дедукцією. Індукція і дедукція — не протилежні, а взаємодоповнювальні методи дослідження. При дослідженні економічних явищ і процесів широко застосовується метод абстракції, що означає очищення наших уявлень від випадкового, одиничного і виділення з них стійкого, типового. Отже, абстрагування — це узагальнення. В економіці воно має практичне значення. Правильна теорія ґрунтується на аналізі фактів і вона є реалістичною. Теорії, що не узгоджуються з фактами, є антинаукові; застосування їх часто зумовлює викривлення в економічній політиці. Важливим засобом пізнання економічних процесів і явищ є використання методів аналізу і синтезу. Аналіз передбачає розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, виділення окремих сторін, ознак. Синтез, навпаки, означає поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність. Аналіз сприяє розкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття суті, дає можливість показати, в яких формах це явище притаманне економічній дійсності, веде до узагальнення. Наукове дослідження економічних явищ передбачає також поєднання логічного та історичного підходів до вивчення економічних процесів і явищ. Це означає, що потрібно розглядати умови, в яких явище почало розвиватися, як воно змінювалося під впливом зміни історичних умов. Логічними є зміни, що не суперечать логічним принципам, а якщо суперечать, то потрібно шукати причини цього. Завершальною ланкою пізнання економічних процесів і явищ, критерієм істини є суспільна практика. Окремої уваги заслуговує використання графіків, таблиць при вивченні економічних явищ і процесів. Графіки і таблиці є засобами, з яких робляться певні висновки, виявляються певні тенденції. На основі таблиць робляться певні узагальнення. Графіки є інструментом, з допомогою якого економісти виражають свої теорії, моделі. Вони показують взаємозв'язок між двома групами економічних фактів. Тому такі прості двовимірні графіки є зручним засобом демонстрації взаємозв'язків між економічними явищами, наприклад, між доходами і споживанням, цінами і попитом, цінами і пропозицією товарів та інші. Економічну науку поділяють на макроекономіку і мікроекономіку. Такий поділ зумовлений тим, що економічні явища і процеси можна досліджувати на макро- і мікрорівні. Мікроекономіка вивчає діяльність окремих господарських одиниць у взаємозв'язку з різними економічними суб'єктами. Вона досліджує структуру їх затрат і доходів, показники господарської діяльності, проблеми організації виробництва, збуту, управління, використання доходів та інші проблеми розвитку підприємств. Мікроекономіка також досліджує діяльність домогосподарств як постачальників ресурсів, одержувачів доходів і споживачів товарів та послуг. Макроекономіка вивчає господарську діяльність у масштабах національної економіки, її регіонів, народногосподарських комплексів, сфер і галузей та світового господарства. На основі вивчення макроекономічних процесів розробляється державне прогнозування та програмування, здійснюється соціальне страхування, цінова і податкова політика, кредитування, митна політика та інше. Поділ економічної науки на мікро- і макроекономіку має умовний характер. Мікроекономічні процеси тісно переплітаються з макроекономічними, чітко розмежувати їх практично неможливо. Усі економічні науки поділяють на два види: теоретичні та практичні. Теоретичні — це науки, які вивчають закони та суттєві економічні взаємозв'язки в реальній діяльності на макрорівні. До них належать політекономія, макро- та мікроекономіка. Прикладні — науки, які вивчають, як проявляються економічні закони і взаємозалежності в конкретних галузях і сферах господарювання. До них належать, наприклад, економіка промисловості, транспорту, сільського господарства, торгівлі.

8. Аспекти власності. Вивчення будь-якої економічної моделі завжди пов’язане з вирішенням питання про власність: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Власність – це сукупність відносин між людьми з приводу привласнення або відчуження об'єктів власності. Це складна економічна категорія, розрізняють економічний і юридичний аспекти власності. Економічна власність – це відносини з приводу володіння та використання факторів виробництва та результатів їх функціонування. Об'єктом економічної власності є фактори виробництва, тобто те, що забезпечує власнику зростання вартості. Економічна теорія вивчає економічний аспект власності.  Об'єктом юридичної власності може бути будь-яке майно: особисте майно, засоби виробництва, різні цінності, майно і кошти громадян, підприємств, держави. Отже, об'єктами економічної власності є: - робоча сила; - засоби виробництва; - продукти праці. Суб'єктами економічної власності є: - особа; - група осіб; - держава.

9. Поняття суспільно-економічної формації. Цивілізаційний підхід розвитку суспільства. Суспі́льно-економі́чна форма́ція — одне з базових понять соціальної філософії марксизму, історичний тип суспільства, цілісний «соціальний організм», що базується на певному способі виробництва. Одна із основних категорій історичного матеріалізму.

Сам термін «формація» був запозичений з геології і введений в суспільні науки Марксом. У геології під формацією розуміється спосіб утворення гірської породи.

Виділяють п'ять суспільно-економічних формацій, що становлять ступені історичного прогресу: первіснообщинна

рабовласницька

феодальна

капіталістична

комуністична

Поняття «суспільно-економічна формація» обґрунтовує положення про те, що кожний ступінь розвитку суспільства характеризується особливостями, які зумовлені способом виробництва й відрізняють його від інших ступенів. У марксизмі суспільно-економічна формація дозволяє виявити повторюваність, спільність суттєвих рис у країнах з однаковим рівнем розвитку виробництва, розкрити причини виникнення суспільних класів і класової боротьби, їхню роль у житті суспільства, відкрити специфічні і загальні закони розвитку формацій і тим самим представити історію суспільства як природничо-історичний закономірний процес.

За марксизмом перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої здійснюється шляхом соціальної революції, яка розв'язує антагоністичні суперечності між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, а також між базисом і надбудовою. Капіталізм завершує розвиток класово антагоністичного суспільства.