Лекція 5.Фізіологія вищої нервової діяльності План

1. Поняття про ВНД, методи її дослідження.Роль І.М.Сеченова,І.П.Павлова у розвитку вчення про ВНД.

2. Фізіологічні основи поведінки:

• вроджені;

• набуті.

3. Види умовних рефлексів, механізм утворення.

Потреби, мотивації, емоції.

4. Гальмування умовно-рефлекторної діяльності, види.

5. Роль кори головного мозку для функціонування ВНД:

- функціональна асиметрія кори;

-поняття про І і ІІ сигнальну систему;

- фізіологічні основи формування мови. Мовні центри.

7. Типи ВНД, класифікація, методи дослідження.

8. Типи ВНД людини.

9.Мислення. Свідомість.Увага. Пам'ять.

Вища нервова діяльність – це діяльність кори та підкоркових відділів головного мозку, яка забезпечує доцільну поведінку організму в зв’язку зі змінами навколишнього середовища.

У людини на основі ВНД можливе навчання, інтелектуальна діяльність. Пристосувальні реакції, які здійснюються ВНД є наслідком індивідуального навчання.

Нижча нервова діяльність – це діяльність організму направлена на регуляцію внутрішнього стану організму, узгодженість функцій в цілому організмі.

Форми нижчої нервової діяльності запропоновані генетично, передаються спадково і є однаковими у всіх представників виду, роду, класу.

Вперше уявлення про рефлекторний характер роботи вищих відділів головного мозку було обґрунтовано І.М.Сєчєновим у праці «Рефлекси головного мозку «.

Розвиваючи ці ідеї І.П.Павлов створив вчення про ВНД і умовні рефлекси (1903 – 1936 ). Наукова праця « Двадцатилетний опыт обьективного изучения высшей нервной деятельности ( поведения ) животных, условные рефлексы «, 1932 р. набула світового визнання.

Методи дослідження ВНД:

1. Метод умовних рефлексів, запропонований І.П. Павловим.

2. Нейрофізіологічні методи

• ( нейрографія – реєстрація імпульсів окремих нейронів за допомогою мікроелектродів;

• електроенцефалографія – реєстрація сумарної електричної активності головного мозку;

• реєстрація потенціалів мозку у відповідь на подразнення зорових, слухових, тактильних рецепторів.

3. Реєстрація соматичних змін ( частота серцевих скорочень, АТ, частота дихання ) при умовних рефлексах, хронорефлексометрія.

4. Методи перерізки руйнації, подразнення мозкових структур.

5. Функціональна комп’ютерна томографія.

6. Тестування психофізіологічних властивостей людини.

Вроджені форми поведінки – це безумовні рефлекси та інстинкти.

Безумовні рефлекси – це природжені відповідні реакції організму, які виникають при появі адекватного подразника, вони видові, бо властиві всім представникам виду.

Їх можна поділити на дві групи:

• рефлекси зберігання, вони пов’язані з регуляцією процесу життєдіяльності ( ковтання, жування, смоктання, виділенню травних соків, статеві рефлекси );

• захисні – це орієнтувальні рефлекси ( рефлекс на новизну ), кашлю.

У здійсненні безумовних рефлексів беруть участь нижчі відділи ЦНС – підкоркові ядра, стовбур мозку, спинний мозок. Цікаво, що не всі безумовні рефлекси з’являються до моменту народження дитини.

Інстинкти – це комплекси безумовних рефлексів, які мають ланцюговий характер і залежать від гормональних і метаболічних факторів.

Види інстинктів:

• життєві ( питний, харчовий, оборонний ), вони забезпечують фізичне виживання;

• зоосоціальні ( статевий, батьківський, територіальний );

• саморозвитку ( дослідницький, ігровий ).

Умовою інстинкту є «мотивація поведінки» - це такий стан організму, коли внутрішня потреба спонукає до дії, до активної поведінки без видимих зовнішніх подразників.

Умовні рефлекси – це набута реакція організму, яка формується на базі безумовного рефлексу.

Вони виробляються протягом життя людини і мають попереджувальне сигнальне значення, оскільки організм починає реагувати цілеспрямовано до того, як почне діяти важливий подразник.

Тому умовні рефлекси забезпечують організму можливість заздалегідь оцінити небезпеку або корисний результат.

В організмі немає такого органа чи системи, діяльність яких не могла б регулюватися за допомогою умовних рефлексів, але час для утворення їх різний. Чим швидше формуються умовні рефлекси, тим краще життєвий потенціал особи.

Умовні рефлекси індивідуальні.

Види умовних рефлексів:

• харчові;

• оборонні;

• статеві;

• локомоторні;

• орієнтувальні;

• гомеостатичні.

І. По характеру безумовного подразника :

• по потребам організму:

. життєві ( харчові, оборонні…);

. зоосоціальні ( статеві, материнські );

. саморозвитку ( дослідницькі, ігрові );

• по наявності чи відсутності подразника:

. позитивні ( умовний рефлекс підкріплюється );

. негативні;

• по характеру підкріплення:

. рефлекси І порядку;

. рефлекси ІІ порядку і більш високих ( 6 – 7 )

. інструментальні.

ІІ. По характеру умовного сигналу:

• по виду рецепторів ( екстерорецептивні, інтерорецептивні );

• по природі умовного подразника ( натуральні, штучні );

• по структурі умовного подразника ( простий чи комплексний подразник ).

Умови формування умовних рефлексів:

1. Активний стан ЦНС, виключення сторонніх подразників, які викликають орієнтовні рефлекси або гальмування умовних рефлексів.

2. Поєднаний вплив умовного і безумовного подразників, тобто дія умовного і безумовного подразників повинна збігатися за часом, в такому разі у сенсорних системах ЦНС виникають одночасно збудження від умовного і безумовного подразників.

3. Умовний подразник ( індиферентний) повинен передувати дії безумовного подразника ( біологічно важливого ).

4. Повторення поєднаної дії подразників. Обробка інформації, що надходить паралельно ,зумовлює виникнення у системах мозку просторово-тимчасових взаємовідношень, які забезпечують формування між вогнищами умовного і безумовного подразників тимчасового зв’язку.

5. Центр безумовного рефлексу, на основі якого формується умовний рефлекс, повинен бути в стані мотиваційного збудження.

Механізм утворення тимчасового зв’язку

У людини в утворенні умовного рефлекса вирішальне значення належить корі півкуль великого мозку.

Структура рефлекторної дуги має складний характер.

Уточнення механізму утворення тимчасового зв’язку було одержано експериментально за допомогою мікроелектронних внутрішньоклітинних ПД, відведених від різних структур мозку.

Нейрофізіологічні механізми утворення тимчасового зв’язку

1.Утворюється два вогнища:

- слабкого від умовного подразнення;

- більш сильного від безумовного подразника.

2. Умовний подразник вбудовується « в рефлекторну ланку безумовного рефлекса по принципу « загального кінцевого шляху «.

3. Між вогнищами збудження виникає іррадіація.

4. Багаторазове поєднання дії умовного подразника і підкріплення його, призводить до сумації збудження і створенню « протореного шляху між збудженими відділами ЦНС.

ЛЕКЦІЯ 6. Фізіологія центральних і периферичних ендокринних органів