4.Соціально-економічний устрій Лівобережжя і Слобожанщини у першій половині XVIII ст.

Головною галуззю економіки України залишалось сільське господарство, яке дедалі більше набувало товарного вигляду. Значно поширилося велике землеволодіння, в основному за рахунок царських та гетьманських пожалувань, причому не тільки місцевій старшині, а й російським дворянам. У промисловості зароджувалися капіталістичні відносини. Дедалі більше орієнтувалися на ринок ремісничі цехи. Новим явищем стала організація промислових компаній, серед них Опошнянської у 1730-х рр., що займалась видобутком селітри. На промислових підприємствах поширювались технічні нововведення: водяні двигуни, нові верстати та ін., які підвищували ефективність праці. З'явилось мануфактурне виробництво.

Подальшого розвитку набувала торгівля, здебільшого з російськими містами: Москвою, Петербургом, Тулою, Архангельськом. Розвиткові торгівлі сприяв чумацький, промисел. Чумаки займалися перевезенням товарів. Українські купці підтримували зв'язки з Польщею, Німеччиною, Англією, Молдовою та іншими країнами.

Одночасно тривав наступ нових панів (козацької старшини і шляхти) на права селян і рядових козаків, що супроводжувався їх обезземеленням і експлуатацією. Крім того, селянська і козацька біднота мала нести державні повинності з перевезення вантажів, ремонту доріг, будівництва мостів і переправ та фортець, у тому числі й у різних частинах Росії.

5.Запорозькі козаки у першій половині XVIII ст.

Внаслідок того, що запорожці підтримали І. Мазепу у травні 1709 р., Петро І наказав зруйнувати Січ. Після її ліквідації козаки перейшли у турецькі володіння в урочище Олешки на лівому березі Дніпра (сучасна Херсонщина) і збудували нову Січ. Внутрішній устрій Олешківської Січі був традиційним. Татари спершу не обмежували автономію запорожців. Але з часом умови життя погіршилися. Козаки були позбавлені права зводити укріплення і мати артилерію, змушені були брати участь у військових походах татар, зазнаючи великих втрат.

Тому, починаючи з 1714 р., січовики неодноразово зверталися до царського уряду з проханням дозволити їм повернутися на батьківщину, але відповіді не було. Ситуація змінилась тільки 1733 р. перед черговою російсько-турецькою війною, коли в Росії виникла потреба використати козаків проти Туреччини. Дозвіл було дано, і в березні 1734 р. запорожці в межах Російської імперії заснували Нову Січ на річці Підпільній (сучасна Дніпропетровщина). Система управління в ній залишилась незмінною, але влада все більше зосереджувалася в руках вузького кола старшини. Територія Запорожжя поділялась на 5, а потім на 8 паланок. Влада в них належала паланковим полковникам і старшині. Січ підпорядковувалась київському генерал-губернатору. Щоб забезпечити контроль над Запоріжжям, 1735 р, поблизу Січі було збудовано укріплення, де стояв російський гарнізон.

6.Правобережні і західні землі

У першій половині XVIII ст. процес відновлення польської влади на Правобережжі, перерваний воєнними діями, пов'язаними з Північною війною, продовжився. До середини XVIII ст. поряд із власністю дрібної польської шляхти тут виникли великі латифундії магнатів Потоцьких, Любомирських, Чарторийських, Браницьких, що були повними господарями у своїх володіннях. Тут існували також володіння корони — староства. Але поступово вони переходили у власність магнатів.

Становище селян у різних районах Правобережної України було неоднаковим. На Волині та північній частині Поділля вони були закріпачені і мусили виконувати панщину та інші повинності. На Правобережному Подніпров'ї спочатку панщини не було. Землевласники обмежувалися тут лише грошовими і натуральними податями, а селяни мали «слободи» (пільги) на 10—25 років. Але з поширенням у цьому районі фільварків тут зростала кількість різних форм соціального гноблення.

У тяжкому становищі перебувало населення Західної України, де кріпосницька система була більш міцною. Селяни жили в злиднях.

Близько 80 % міст були в приватному володінні магнатів і шляхти, які грабували міщан, примушуючи їх відбувати панщину. Тільки великі міста — Львів і Кам'янець-Подільський мали самоуправління.