Роль мотивацій та емоцій в забезпеченні цілеспрямованої поведінки людини

Мотивація (спонукання, потяг, драйв) - це збуджений активний стан мозкових структур, які спонукають вищих тварин і людину здійснювати спадково закріплені або набуті досвідом дії, спрямовані на задоволення індивідуальних (голод, спрага) або групових (турбота про потомство) потреб. .

В екстремальних ситуаціях (виверження вулканів, повені тощо), матері на відміну від батьків, рятували не себе, а своїх дітей. За умови наявності виразної залежності від алкоголю марийський інстинкт турботи про потомство пригнічується. Для алкоголіч­ки мотиваційні стимули, направлені на пошуки і прийняття алкоголю більш важливі, ніж материнські почуття та обов'язки турботи про своїх дітей. Усе це вказує на ак­туальність проблеми боротьби з алкоголізмом, токсикоманією, наркоманією взагалі, і алкоголізмом жінок, зокрема.

За сприятливих умов мотивації, що викликають збудження організму, ведуть до ре­алізації цілеспрямованої поведінки. Проте не варто ототожнювати мотивації і потреби.

Не кожна потреба супроводжується проявом відповідної мотивації і поведінкової дії. Наприклад, організм кожної людини має потребу в надходженні з їжею вітамінів. Але в людини немає природженого потягу до джерел, багатих вітамінами. Тому на протязі багатьох століть окремі групи населення страждали хворобами, що викликались авітамі­нозами (цинга, подагра, рахіт та ін.).

Мотиваційне збудження до пошуку продуктів, багатих вітамінами, виникає на осно­ві набутого досвіду і знань. Серед потреб, що обумовлюють мотивації поведінки, ви­діляють вітально-біологічні (харчові, захисні, регуляції сну і неспання, економії сили), соціальні, ідеологічні та інші потреби. Розрізняють нижчі (первинні, прості, біологічні) і вищі (вторинні, складні, соціальні) мотивації. Важливими біологічними мотиваціями є голод, спрага, страх, агресія, статевий потяг, турбота про потомство.

Почуття голоду, спраги, недостачі кисню викликають загальні відчуття і супрово­джуються негативними емоціями. При задоволенні відповідної потреби, негативні емоції змінюються на позитивні.

В цілісній поведінковій реакції мотивація і емоція проявляються в нерозривній єд­ності, вони тісно пов'язані з виникненням і задоволенням потреб організму — необхідною умовою його життєдіяльності, умовою збереження гомеостазу внутрішнього середовища.

В схемі рухової функціональної системи П. К. Анохіна мотивація знаходить місце в першій стадії формування цієї системи (аферентний синтез), позитивні чи негативні емо­ції — в стадії цілеспрямованої дії.

З позиції сенсорної фізіології загальні відчуття викликаються адекватними внутріш­німи стимулами (подразниками), які діють на специфічні рецептори, частина з яких ще й досі науці невідома. Так, підвищення осмотичної концентрації внутрішньоклітинної рі­дини відчувається як спрага. Відчуття спраги є пусковим чинником включення мотива­ційних механізмів пошуку води, направлених на усунення дефіциту води в організмі. За­доволення мотивації (прийняття води) спричиняє зникнення відчуття спраги З біологічної точки зору метою мотивацій, пов'язаних із загальними відчуттями, є виживання індивіда і виду в цілому. Тому вищезгадані відчуття обов'язково мають задо­вольнятись. Мотивації є впровадження безумовнорефлекторними реакціями. Проте про­тягом життя під впливом багатьох чинників вони модифікуються. Складні форми мо­тивацій людини, які проявляються на усвідомленому рівні, називаються інтересами.

Формування мотивацій і емоцій тісно пов'язані з функцією гіпоталамуса і лімбічної системи, які беруть участь в процесах моделювання відчуттів у відповідь на аферентні імпульси від хеморецептивних систем та неспецифічних систем кори великих півкуль.

Важлива роль у виникненні мотивацій належить нейропептидам, зокрема ендорфінам і енкефалінам. Вважається, що будь-яка діяльність завжди спрямована на задоволен­ня відчуттів. Через задоволення відчуттів здійснюється задоволення біологічних потреб.

Мотивація є компонентом функціональної системи психічної діяльності людини, — результатом інтегрованого стану мозку, як основи для формування мети дії і програми її досягнення/Цей факт належить враховувати при організації підготовки учнівської та студентської молоді. Адже співпадання домінуючої мотивації і підкріплення (успішне виконання завдань щодо розвитку педагогічних здібностей) залишає чіткий слід у фор­мі функціональної системи психічної діяльності. Усе це вказує на необхідність такої ор­ганізації професійної підготовки студентів (учнів), щоб кожне заняття формувало до­мінуючу мотивацію і відповідну функціональну систему психічної діяльності. Для цього необхідно (В. Г. Григоренко, 1994): 1) розширювати, зміцнювати і вдосконалювати сіт­ку асоціацій з сфери реальної педагогічної діяльності; 2) розвивати у студентів чітке ба­чення усіх частин цієї сітки із змістом реальної професійної діяльності вчителя; 4) ви­робити і впорядкувати зв'язки з вищими асоціативними системами, які максимально роз­кривають особистість конкретного студента.

УМОВНІ І БЕЗУМОВНІ РЕФЛЕКСИ

Підтримання сталості внутрішнього середовища, як основи незалежного (від по­стійних змін чинників довкілля) життя людини можливе завдяки безумовно-умовно-рефлекторній діяльності ЦНС. При цьому умовні рефлекси завжди утворюються на базі без­умовних рефлексів. Умовні і безумовні рефлекси відрізняються між собою рядом ознак.

Усі безумовні рефлекси є вродженими і передаються спадково. Проте окремі з них, зо­крема статевий, формуються після народження в міру морфофункціонального дозрівання нервової, ендокринної та інших систем організму. Умовні рефлекси виробляються в процесі індивідуального розвитку на основі життєвого досвіду. Вони не передаються спадково.

Безумовні рефлекси є видовими. Вони властиві усім представникам даного виду (за­хисні рефлекторні реакції їжаків, котів тощо). Умовні рефлекси не видові, а індивідуальні.

Безумовні рефлекси відносно сталі, умовні — несталі, і в залежності від певних умов можуть вироблятися, закріплюватися або згасати. Утворення умовних рефлексів можливе при обов'язковій участі кори великих пів­куль. Після руйнування кори мозку усі наявні умовні рефлекси зникають. Безумовні реф­лекси проявляються і при порушенні цілісності вищих відділів ЦНС.

Для кожного безумовного рефлексу характерна своя стала рефлекторна дуга. Умовні рефлекси не мають сталих рефлекторних дуг. Такі безумовні рефлекси, як за­хисний, харчовий, статевий, батьківський, є інстинктами.

Інстинкт — це цілеспрямована пристосувальна діяльність організму, що харак­теризується постійністю відповідних реакцій на дію певних подразників. Фізіологічною основою інстинкту є ланцюг безумовних рефлексів, в який під впливом зовнішніх чин­ників вплітаються окремі умовні рефлекси.

Рефлекторні дуги безумовних рефлексів, з якими народжується дитина, починають формуватися ще на третьому місяці ембріогенезу. Завдяки цьому з моменту народження організм може задовольнити свої потреби і до певної міри уникнути небезпеки. Що ж до умовних рефлексів то доцентрові і відцентрові шляхи, відповідні ділянки ЦНС та­кож існують з моменту народження, але вроджених зв'язків між ними немає. Вони утво­рюються в процесі навчання.

Основою виховання та навчання є вироблення умовних рефлексів, навичок та асоці­ацій різного роду та різної складності. Якщо учень виконував завдання правильно, його дії підкріплювали, якщо помилявся — не підкріплювали (ставили погані оцінки). Згодом умовні рефлекси перетворювались в набуті програми поведінки. Так дитина навчається писати слова, речення. Подібний механізм лежить в основі навчання читанню, грі на му­зичному інструменті, бігові, стрибкам тощо. Результатом утворення умовних рефлексів є елементарні гігієнічні навички: вмивання, чищення зубів тощо.

Фізіологічний механізм утворення умовного рефлексу в спрощеному вигляді по­лягає у формуванні тимчасового нервового зв'язку між двома збудженими осередками кори мозку: центром умовного і центром безумовного подразнень. Так, після декількох поєднань відносно слабкого збудження в слуховому центрі (при дії звуку) з більш силь­ним збудженням у харчовому центрі (при дії підкріплюючого харчового подразника їжі) збудження з слухового центру буде розповсюджуватись на харчовий. Згодом досить одного звукового подразнення, щоб викликати харчову реакцію у вигляді слиновиді­лення навіть без прийняття їжі. Між осередком збудження, викликаного індиферентним (звуковим) подразником, і осередком збудження, викликаного безумовним (харчовим) подразником, виникає тимчасовий зв'язок. Тимчасовий зв'язок — це наслідок функціонального об'єднання центральних структур і механізмів, завдяки яким відбува­ється тривала фіксація в пам'яті цієї нової функціональної організації мозку.

Утворення умовного рефлексу на час прийняття їжі зумовлене формуванням тимча­сового нервового зв'язку між ділянкою кори великих півкуль, в яку надходять ритмічні аферентні імпульси від ритмічно працюючих внутрішніх органів, і ділянкою безумов­ного рефлексу, яка викликає слиновиділення. Наприклад, якщо немовля годувати через кожні три години, то через 2-3 тижні дитина буде прокидатись саме через даний про­міжок часу, тобто утвориться умовний рефлекс на час прийняття їжі — хімічний склад крові після трьохгодинного голодування буде сигналом потреби в їжі.

Вважається, що розрізнення одного моменту часу від другого здійснюється через ритмічність аферентної імпульсації у відповідні центри кори мозку від серця, дихальних м'язів та інших періодично функціонуючих органів і систем організму.

Замикання тимчасових зв'язків може йти не лише в горизонтальному (кора-кора), а й у вертикальному (кора-підкірка-кора) напрямках. При цьому доцентрові імпульси від умовного подразника через таламус і неспецифічну систему (гіпокамп, ретикулярна фор­мація) надходять у відповідну зону кори. Тут вони піддаються аналізу і синтезу і по низ­хідних шляхах ідуть до підкіркових утворень, а згодом в кору, але вже в зону локалізації безумовного рефлексу. Формування умовного рефлексу посилюється (прискорюється) оптимальним збудженням і виникненням домінанти.

У школярів навчально-виховна робота завжди пов'язана з виробленням різних умов­но-рефлекторних реакцій. При цьому умовно-рефлекторна діяльність є вагомою складо­вою поведінки людини в цілому. Частина умовних рефлексів утворюється мимовільно, над утворенням інших людина працює свідомо.

Умовні рефлекси (рефлекси першого порядку) формуються за певних умов на базі безумовних рефлексів, або на базі вже раніше вироблених і міцно закріплених умовних рефлексів (рефлекси вищих порядків). Для утворення умовних рефлексів, як і для будь-яких рухових навичок, необхідні такі умови:

• умовний подразник повинен передувати безумовно-рефлекторному підкріпленню;

• умовний подразник повинен бути середньої сили (на подразники слабкої сили умов­ний рефлекс виробляється повільно, а на сильні, які викликають позамежне галь­мування, умовний рефлекс взагалі не утворюється);

• діяльний стан кори великих півкуль (відсутність втоми, сонливості);

• оптимальний рівень збудливості центра підкріплюючого подразника (формування будь-яких навичок необхідно проводити на фоні достатньої зацікавленості учнів у навчанні). Спочатку, до моменту появи умовно-рефлекторної відповіді, умовний по­дразник називається індиферентним, згодом —умовним сигналом. Людина, яка ніколи не коштувала лимона, не проявляє ніякої фізіологічної реакції на його вигляд, крім цікавості. Якщо ж ця людина спробувала лимон на смак, то в по­дальшому лише вигляд лимона викликатиме у неї слиновиділення.

Вигляд лимона — це умовний індиферентний подразник. У людини, яка бачить лимон вперше, він викликає зацікавленість (безумовний орієнтувальний рефлекс). Ли­монна кислота, що безпосередньо подразнює смакові рецептори язика — це безумовний подразник. Попереднє подразнення умовним сигналом і наступна дія безумовного по­дразника (смак лимона) обумовили утворення тимчасового зв'язку в корі головного моз­ку (між центрами, які сприйматимуть умовний та безумовний подразники) — формуван­ня умовного слиновидільного рефлексу на вигляд лимона. Рефлекси, які утворюються на дію природних натуральних умовних подразників називаються натуральними умовними рефлексами. Наочним прикладом утворення на­туральних умовних рефлексів можуть бути досліди І. С. Цитовича, проведені на двох групах тільки що народжених цуценят. Тварин першої групи годували лише молоком, а другої — спочатку молоком, а згодом лише м'ясом. У цуценят, яких годували м'ясом, вигляд і запах його вже на віддалі викликали умовну харчову реакцію з вираженими мо­торним і секреторним компонентами. Тварини першої групи, яких годували молоком, перший раз реагували на м'ясо лише орієнтувальною реакцією — обнюхували його і від­вертались. Проте вже одноразове поєднання вигляду і запаху м'яса з його вживанням призводило до утворення натурального умовного харчового рефлексу.

Натуральні умовні рефлекси швидко виробляються і характеризуються великою стійкіс­тю. Вони можуть зберігатися протягом всього життя при відсутності наступних підкріплень. Це пояснюється їх великим біологічним значенням, особливо в ранньому віці, коли відбува­ється інтенсивне пристосування організму до дії чинників навколишнього середовища.

Умовні рефлекси можуть бути вироблені на подразники, яким не притаманні в зви­чайних природних умовах властивості подразників, що викликають безумовний реф­лекс. Спричинені такими індиферентними (байдужими) подразниками (світло, звук, за­пах тощо) умовні рефлекси називають штучними. Штучні рефлекси в порівнянні з на­туральними виробляються повільно, але швидко згасають при їх непідкріплені.

Умовний рефлекс, вироблений шляхом підкріплення умовного подразника іншим міцно виробленим умовним рефлексом, називається рефлексом другого порядку. Осно­вний же міцно сформований рефлекс, підкріплений безумовним подразником, назива­ється рефлексом першого порядку. Наприклад, після того як у собаки виробле­ний міцний умовний харчовий рефлекс на звук свистка, можна зробити світло умовним подразником, підкріпляючи його не їжею, а свистком. Після декількох поєднань «світ-ло-свисток» світло яке раніше не підкріплювалось їжею, стає умовним харчовим подраз­ником і на його дію у собаки з'являється виражена харчова реакція.

На базі умовного рефлексу другого порядку можна сформувати рефлекс третього порядку і т. д. Усі рефлекси, починаючи від рефлексу другого порядку, називаються реф­лексами вищих порядків.

Для формування умовного рефлексу другого порядку необхідно, щоб новий, раніше нічого не значущий подразник, припиняв дію за декілька секунд до початку дії умовного подразника умовного рефлексу першого порядку. При дії середніх за силою подразників цей інтервал між двома подразниками приблизно рівний 10 с.

Формування умовних рефлексів вищих порядків залежить від досконалості ор­ганізації нервової системи, її функціональних властивостей (рухливості нервових про­цесів) та біологічної значимості безумовного рефлексу, на базі якого вироблений умов­ний рефлекс першого порядку. Так, у собак можна виробити слиновидільний рефлекс третього порядку на такі штучні подразники, як світло лампочки, звук дзвоника, ви­гляд чорного квадрата тощо. У випадку використання подразників, які викликають ру­хово-захисні реакції у цих же тварин, вдається виробити умовні рефлекси четвертого порядку. У мавп можливе формування умовних рефлексів шостого порядку, у дітей — сьомого і більш високих порядків.

Можливості утворення умовних рефлексів вищих порядків значно зростають з роз­витком другої сигнальної системи — мови. При цьому мовні сигнали з успіхом можуть бути використані як підкріплення умовного подразника. Значне місце слову, як умов­ному сигналу, відводиться при формуванні рухових навичок людини.

В залежності від рецепторів, на основі яких створені умовні рефлекси, їх поділя­ють на екстеро-, пропріо- і інтерорецептивні. Екстерорецептивнірефлекси утворюються при дії умовного подразника з зовнішнього середовища на зорові і слухові сенсорні сис­теми, на рецептори шкіри, нюху і смаку. Пропріорецептиені рефлекси утворюються при подразненні рецепторів рухового і вестибулярного аналізаторів. Екстерорецептивні умовні рефлекси забезпечують безпосередній взаємозв'язок організму з зовнішнім се­редовищем. Ці реакції досить швидко виробляються, проте і швидко згасають при їх непідкріплені, створюючи тим самим необхідні передумови пристосування до постійно змінних умов існування.

Вироблення екстерорецептивних рефлексів при дії умовного подразника на ре­цептори нюху використовують в медицині для лікування алкоголізму. Хворому да­ють нюхати (пити) алкоголь після прийому ліків, що викликають нудоту. Після пев­ної кількості повторень цієї послідовності дій вже сам запах алкоголю викликає силь­ну нудоту та блювання.

Інтерорецептивні рефлекси утворюються при подразненні рецепторів внутрішніх органів (вегетативні умовні рефлекси). Повільно формуючись, вегетативні рефлекси по­вільно згасають. Значно посилюються вегетативні реакції при фізичних навантаженнях. Цьому сприяє підвищена інтерорецептивна і пропріорецептивна імпульсація. Утворення і зміцнення вегетативних умовних рефлексів при виконанні конкретної фізичної роботи є обов'язковою передумовою підвищення ефективності даної діяльності.

В залежності від ефекту, який найбільш характерний для даного рефлексу, умовні рефлекси поділяють на секреторні, серцеві, дихальні, рухові тощо. Так, секреторні реф­лекси виділення травних соків (слини, кишкового і шлункового соків) утворюються при поєднанні умовних подразників (вигляд, запах їжі тощо) з безумовними (прийняття їжі). Фізіологічне значення цих рефлексів полягає в підготовці органів травного тракту до травлення перед прийняттям їжі.