Тема 4: Василь Стефаник. Новела “Марія”. Зображення в творі

внутрішнього світу матері-патріотки.

Новела "Марія", написана В. Стефаником у 1916 році, – один з найкращих творів не лише з-поміж новелістики письменника, а й з усієї малої прози вітчизняної літератури початку ХХ століття. Вона присвячена пам'яті Івана Франка і являє собою художню історію пізнання головною героїнею людей, світу і себе в ньому. Надзвичайний талант і безмежна любов до України дали письменнику змогу в цій короткій новелі відтворити весь розмах братовбивчої війни, плюндрування цілої нації, роздертої поміж двох ворогуючих у першій світовій війні імперій. Стефаник відтворює художнім словом прагнення українців з'єднати "роз'єднані в катастрофі" половини своєї нації. 

У новелі постає образ селянки, трьох синів якої забрала кривава війна. Саме навколо них і зосереджені думи Марії, адже діти були її невимовним щастям. Пригадує їхнє дитинство, часи юності. Юнаки сподівалися, що розпадуться імперії й прийде свобода, кидаються у вир визвольної боротьби, створюють національні військові з'єднання, над якими замайоріли рідні жовто-сині прапори, загримів «спів про Україну». Ті хвилини національного пробудження навіки ввійшли в пам'ять матері. Автор передає патріотичне піднесення галицької молоді, не вдаючись до докладних описів, але характерні деталі дають відчути урочистість моменту.Виразно прочитується ідея твору: якщо людина з любові присвячує своє життя іншим, то її терпіння перетворюється на глибоку душевну радість.

Письменник на власні очі бачив, як цвіт українського народу – найкращі його сини – кладуть свої голови за її незалежність, соборність і державність. Ці історичні події і лягли в основу новели "Марія", змальовуючи її головну героїню у важкі часи життєвих випробувань. Вона постає перед нами як символ самої України у вирі тих трагічних подій, які судилися їй на драматичному шляху історії початку ХХ століття.  Ми бачимо Марію у хвилини щастя, які залишилися у минулому житті, і в безодні тяжкого переживання посивілої за ніч матері. Цими споминами про минуле, коли її сини були біля неї, героїня ніби прагне повернути ті щасливі дні, щоб не бачити жахливого сьогодення. І це зіставлення вражає мою уяву: в минулому – вродлива, здорова жінка, сповнена своїм щастям, яка випромінює радість і любов. Але події абсурдної братовбивчої війни болем і розпачем сповнили її душу – і ось вже вона ладна укоротити віку без синів, та потім розуміє: біль утрати не повинен порізнити її з патріотичним вибором синів. Так через подолання святої материнської муки жінка знаходить своє справжнє "я". 

Стефаник, здається, нічим особливим не наділяє свою героїню. Для мене вона – проста селянка, щастя якої – у праці біля землі, в любові до свого чоловіка, у щебетанні дитячих голосів. Але ось починається війна – і ми стаємо свідками саморозкриття материнської душі, що вражає глибиною відчуття неприродності воєнного стану світу. І якщо у ставленні до своїх дітей Марія спочатку керувалася лише своєю материнською любов'ю, то вже згодом під впливом синів у неї зростає національна свідомість, яка дає їй змогу серцем і розумом усвідомити важливість справи її синів, пишатися ними: її діти пішли "добувати мужицьке право", були "ласкаві до простого народу, і народ ...коло них цвів". 

Найповніше розкривається духовна велич матері та глибина її любові до дітей у епізоді, коли сини Марії добровольцями вступили до лав Січового стрілецтва і пішли здобувати Україні свій найдорожчий скарб, як тисячі інших жінок, що пожертвували своїми синами задля України: "Попід мури мали держали серця в долонях і дули на них, аби не боліли", – так передає почуття цих святих українок автор. 

Воєнні лихоліття не примушують Марію зректися тієї справи, заради якої проливають кров її діти. Як найдорожчий скарб береже вона портрет Шевченка – єдине, що залишилося на згадку про синів, їхня часточка; вона тілом його закриває, а окупанти "кроїли тіло пугами". Шевченкова пісня лікує Маріїну душу, переносить її до синів, і вона вже бачить, як збувається мрія її дітей: "Блискотять ріки по всій нашій землі і падають з громом у море, а народ зривається на ноги. Наперед її сини, і вона з ними йде на ту Україну". 

Завдання:

Скласти літературний портрет одного із героїв новели.

Список рекомендованої літератури:

1. Черненко О. Експресіонізм у творчості Василя Стефаника. – Мюнхен, 1989.

2. Черненко О. Імпресіонізм та експресіонізм // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики. – К.: Рось, 1994. – Т. 1. – С. 204-214.

3. Яременко В. Любив свою дорогу... // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики. – К.: Рось, 1994. – Т. 1. – С. 184-195.

4. Процюк С. Смертію смерть подолав // Літературна Україна. – 1996. – 16 травня.

5. Шудря М. Бетховен українського слова // Дивослово. – 1996. – Ч. 6.

Погребенник Ф. З думою про суверенність народу // Дивослово. – 1996. – Ч. 9.

6. Піхманець Р. «У своїм царстві...» (роман про В. Стефаника) // Перевал. – 2006. – Ч. 4; 2007. – Ч. 1.

7. Пахаренко В. Основи теорії літератури. – К.: Генеза, 2009. – С. 237-244.

Процюк С. Троянда ритуального болю (роман про В. Стефаника). – К.: ВЦ «Академія», 2010.