5. Історичне і логічне.

Історичне пізнання – це нескінченний процес наближення до абсолютної істини, тобто до чистої, ідеальної об'єктивної картини минулого.

Мета цього пізнання – відродити віру, ідею існування історичної науки справді вільної від сьогоденної потреби, від панівного громадського інтересу.

Логічні методи використовуються в усіх видах пізнання – буденному, науковому, філософському та ін. Кожна людина використовує логіку у своєму мисленні як " органон ", тобто як інструмент, засіб при виконанні різноманітних інтелектуальних дій.

Логічні методи є головними і необхідними засобами пізнання, тому кожна людина повинна добре оволодіти цими методами і використовувати їх у своїй розумовій діяльності. У правовому мисленні юриста свідоме використання логічних методів є необхідною умовою для вирішення специфічних теоретичних і практичних проблем у галузі права, для здобуття нового знання у процесі пізнавальної діяльності.

До логічних методів пізнання (дослідження) предметів, явищ, процесів об'єктивного світу відносяться:

• Аналіз;

• Синтез;

• Абстрагування;

• Ідеалізація;

• Узагальнення;

• Дедукція;

• Індукція;

• Аналогія;

• Екстраполяція;

• Моделювання;

• Гіпотеза.

6. Абстрактне і конкретне.

Конкретне в пізнанні – результат складного процесу відображення об'єктивно існуючого конкретного, що здійснюється шляхом сходження мислення від абстрактного до конкретного.

Конкретні способи і прийоми пізнання дійсності:

• метод наукової абстракції;

• індукція і дедукція, принципи єдності логічного й історичного;

• статистичні спостереження, моделювання процесів, економіко-математичні методи і т.д.

Абстрактне – однобічне, неповне знання і, як усяка однобічність, містить у собі гносеологічне джерело відходу від об'єктивної дійсності.

Абстрактне пізнання, як вища форма пізнання людиною дійсності, відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці процеси властиві тільки людині, яка має свідомість.

"Суспільне виробництво", "матерія", "рух", "розвиток", "суспільно-економічна формація", "цивілізація" тощо – це абстракції, "недійсні" реальності. Проте такі абстракції за своїм змістом відображають у кожній конкретно-історичній формі наявне, що характеризує їх з боку сутності, закону їхнього існування, функціонування, розвитку. Ось чому не можна відкрити жодного об'єктивного закону без абстрагуючої діяльності людського мислення в будь-якій науці.

7. Основні методи пізнання.

Одна з важливих особливостей наукового пізнання в порівнянні з буденним полягає в його організованості і використанні цілого ряду методів дослідження. Під методом при цьому розуміється сукупність прийомів, способів, правил пізнавальної, теоретичної та практичної, перетворюючої діяльності людей.

Групи методів пізнання:

1. Загальні, філософські методи, сфера застосування яких найбільш широка. До їх числа належить і діалектико-матеріалістичний метод.

2. Загальнонаукові методи, що знаходять застосування у всіх або майже у всіх науках. І своєрідність і відмінність від загальних методів в тому, що вони знаходять застосування не на всіх, а лише на певних етапах процесу пізнання. Наприклад, індукція відіграє провідну роль на емпіричному, а дедукція - на теоретичному рівні пізнання, аналіз переважає на початковій стадії дослідження, а синтез - на заключній і т. д. При цьому в самих загальнонаукових методах знаходять, як правило, свій вияв і заломлення вимоги загальних методів.

3. Приватні або спеціальні методи, характерні для окремих наук або областей практичної діяльності. Це методи хімії або фізики, біології чи математики, методи металообробки або будівельної справи.

4. Особливу групу методів утворюють методики, що представляють собою прийоми і способи, що виробляються для вирішення якоїсь особливої, приватної проблеми. Вибір вірної методики - важлива умова успіху дослідження.

Початкову структуру пізнання представляє суб'єктно-об'єктне відношення.