Організаційне та інформаційне забезпечення фінансового менеджменту.

Система забезпечення фінансового менеджменту включає такі три складові:

1. систему організаційного забезпечення;

2. систему інформаційного забезпечення;

3. систему правового забезпечення.

Організаційне забезпечення фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент є невід'ємною складовою частиною загальної системи управління підприємством. Тому його організаційне забезпечення має бути інтегроване з загальною структурою управління підприємством. Таке поєднання дозволяє забезпечити координацію дій системи фінансового менеджменту з іншими управлінськими системами підприємств і підвищити ефективність контролю за реалізацією прийнятих рішень по фінансових аспектах.

Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту являє собою взаємопов'язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які забезпечують розробку і прийняття управлінських рішень щодо окремих напрямків його фінансової діяльності і несуть відповідальність за результати цих рішень.

Організаційна структура системи управління фінансами підприємств може бути побудована різними способами залежно від виду та обсягів діяльності суб’єктів господарювання. Порядок організації фінансової служби підприємства регламентується його основним внутрішнім правовим документом – статутом.

Загальні принципи формування організаційної системи управління підприємством передбачає створення двох центрів управління за ієрархічною і функціональною ознаками.

Ієрархічна будова центрів управління підприємством передбачає виділення різних рівнів управління. На даний час найбільш поширеними є двох або три рівневі системи управління, де перший рівень представлений апаратом управління підприємством в цілому, а наступні – управлінськими службами його окремих структурних одиниць та підрозділів.

Функціональна будова центрів управління підприємством ґрунтується на диференціації за функціями управління або видами діяльності. При функціональній будові центрів управління підприємством обидва ці підходи можуть бути використані окремо або в комплексі. Але досвід показує, що найбільша ефективність організаційної системи фінансового менеджменту досягається за умови використання функціональної будови центрів управління.

Існує два основних підходи до функціонального розмежування центрів управління. Перший – принцип незалежної діяльності функціональних центрів управління; другий – принцип взаємопов'язаної діяльності функціональних центрів управління.

В межах взаємодії з іншими системами управління організаційне забезпечення фінансового менеджменту може бути інтегроване в загальну систему управління підприємством на підставі перелічених підходів. В той же час в системі організаційного забезпечення фінансового менеджменту використовується принцип взаємопов”язанної діяльності його внутрішніх функціональних центрів управління. Це пов”язано з високим рівнем взаємозв”язку окремих аспектів фінансової діяльності, які визначають необхідність комплексного підходу до розробки багатьох управлінських рішень в цієї галузі.

Функціональна будова центрів управління фінансовою діяльністю суттєво відрізняється на підприємствах різних масштабів (мале, середнє, велике, крупне).

На малих підприємствах функціональні центри управління, як правило, не створюються. Функції цього управління в зв”язку з незначним обсягом діяльності покладаються на власника малого підприємства, його директора чи бухгалтера.

На середніх підприємствах функції фінансового управління покладаються на спеціального фінансового менеджера, який знаходиться в складі функціонального економічного підрозділу, чи на спеціалізований фінансовий структурний відділ, який здійснює управління всіма основними аспектами фінансової діяльності.

На великих підприємствах функції фінансового управління покладаються на фінансового директора, якому підпорядковано два-три функціональних структурних підрозділи.

На крупних підприємствах створюється найбільш диверсифікована система функціональних фінансових структурних підрозділів, які підпорядковані фінансовій дирекції.

Сучасний досвід організаційного забезпечення фінансового менеджменту в компаніях США і Західної Європи показує, що в структурі комплексу спеціалізованих фінансових служб обов'язково є бухгалтерія. В цих країнах традиційно статус фінансового директора вище статусу головного бухгалтера, який підпорядковується фінансовому директору, а не генеральному. В нашій країні ситуація протилежна - як правило, головний бухгалтер має вищий статус (а відповідно і пріоритетне право підпису в фінансових документах) ніж фінансовий директор.

Поряд з традиційною інтеграцією системи фінансового управління з загальною системою управління підприємством в рамках єдиної інтегрованої організаційної структури в останні роки на практиці використовуються й інші, більш прогресивні форми такої інтеграції. Одною з таких форм є концепція управління окремими напрямками фінансової діяльності підприємства на основі “центрів відповідальності”. Ця концепція, розроблена американським економістом Дж. Хіггінсом, отримала широке практичне використання в управлінні формуванням власних фінансових ресурсів, грошовими потоками, інвестиціями і деякими іншими аспектами фінансової діяльності підприємства.

Центр відповідальності являє собою структурний підрозділ підприємства, який повністю контролює ті чи інші напрямки фінансової діяльності, а його керівник самостійно приймає управлінські рішення і в рамках цих напрямків несе повну відповідальність за досягнення планових (або нормативних) показників, що характеризують стан фінансової діяльності цього підрозділу. Як видно із цього визначення, права керівника підрозділу – центру відповідальності, пов”язанного з окремими аспектами управління фінансової діяльності в межах цього підрозділу, паритетно кореспондують з мірою його відповідальності при контролі з боку вищестоящої структури (органа) фінансового управління.

Розбіжності в функціональному спрямуванні діяльності таких структурних підрозділів, їх місця в організаційній структурі фінансового управління дозволяє виділити чотири типи центрів відповідальності на підприємстві: центр витрат, центр доходу, центр прибутку і центр інвестицій.

Центр витрат – це структурний підрозділ, керівник якого несе відповідальність тільки за витрачання коштів у відповідності з доведеним йому бюджетом. В силу функціонального напрямку своєї діяльності такий структурний підрозділ не може самостійно впливати на обсяг доходів, а також на суму прибутку. Прикладом центру витрат є постачально-заготівельний чи виробничий підрозділ підприємства.

Центр доходу - це структурний підрозділ, керівник якого несе відповідальність тільки за формування доходів у встановлених обсягах. В силу функціонального напрямку своєї діяльності такий структурний підрозділ не може самостійно впливати на весь обсяг витрат по продукції, яка реалізується, а також на суму прибутку. Прикладом центру доходу є збутовий підрозділ підприємства.

Центр прибутку - це структурний підрозділ, керівник якого несе відповідальність за доведені йому завдання по формуванню прибутку. В силу функціонального напрямку своєї діяльності такий структурний підрозділ повністю контролює як формування доходів від реалізації продукції, так і обсяг витрат на її виготовлення. Прикладом центру прибутку є структурний підрозділ із закінченим циклом виробництва та реалізації окремих видів продукції.

Центр інвестицій – це структурний підрозділ, керівник якого несе відповідальність за використання наданих йому інвестиційних ресурсів і отримання необхідного прибутку від інвестиційної діяльності. Основним контролюючим показником при цьому є рівень прибутку на інвестований капітал. Прикладом центру інвестицій є дочірня фірма підприємства чи відокремлений в його складі спеціальний структурний підрозділ, який здійснює виключно інвестиційну діяльність.

Формування системи організаційного забезпечення фінансового менеджменту на підставі центрів відповідальності передбачає наступний алгоритм дій:

Основні етапи формування системи організаційного забезпечення фінансового управління на підставі центрів відповідальності:

 Дослідження особливостей функціонування окремих структурних підрозділів з позиції їх впливу на окремі аспекти формування та використання фінансових ресурсів,

 Визначення основних типів центрів відповідальності в розрізі структурних підрозділів підприємства.

 Формування системи прав, обов”язків і міри відповідальності керівників структурних підрозділів, визначених як центри відповідальності.

 Розробка та доведення центрам відповідальності планових (нормативних) фінансових завдань у формі поточних чи капітальних бюджетів.

 Забезпечення контролю виконання встановлених завдань центрами відповідальності шляхом отримання відповідної інформації (звітів), її аналізу і встановлення причин відхилень.

Побудова системи організаційного забезпечення фінансового менеджменту шляхом створення центрів відповідальності різних типів залежить від багатьох факторів – обсягів діяльності підприємства, багатофункціональності цієї діяльності, чисельності персоналу, організаційної структури виробництва, організаційно-правової форми діяльності та інших. Тому визначення чисельності та складу центрів відповідальності потребує індивідуального дослідження для кожного підприємства. Сформовані центри відповідальності повинні бути укомплектовані кваліфікованими менеджерами, здатними не тільки забезпечувати виконання встановлених завдань, але й розробляти пропозиції вищестоящим органам управління по підвищенню ефективності формування та використання фінансових ресурсів в межах контрольованої ними діяльності підрозділів.

Інформаційне забезпечення фінансового менеджменту

При розгляді цього питання слід мати на увазі, що ефективність кожної управлінської системи в значній мірі залежить від інформаційного забезпечення. Від якості інформації, що використовується для прийняття управлінських рішень значною мірою залежить обсяг витрачання фінансових ресурсів, рівень прибутковості, ринкова вартість підприємства, альтернативність вибору інвестиційних проектів і наявних фінансових інструментів та інші показники, які характеризують рівень добробуту власників і персоналу, темпи розвитку підприємства тощо.

Система інформаційного забезпечення (інформаційна система) фінансового менеджменту являє собою неперервний і цілеспрямований відбір відповідних інформаційних показників, які необхідні для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень по всім напрямкам фінансової діяльності підприємства.

Інформаційна система фінансового менеджменту призначена забезпечувати необхідною інформацією не тільки управлінський персонал та власників самого підприємства, але й задовольняти інтереси широкого кола зовнішніх її користувачів. Основними користувачами фінансової інформації є внутрішні і зовнішні користувачі.

Зовнішні користувачі використовують лише ту частину інформації, яка характеризує результати фінансової діяльності підприємства і його фінансовий стан. Більша частина цієї інформації зосереджена в офіціальній фінансовій звітності, яка надається підприємством.

Внутрішні користувачі крім вищеназваної використовують значний обсяг інформації про фінансову діяльність підприємства, яка є комерційною таємницею.

Висока роль фінансової інформації в підготовці і прийнятті ефективних управлінських рішень зумовлює високі вимоги до її якості при формуванні інформаційної системи фінансового менеджменту, серед яких виділяють вимоги до її значимості, повноти, своєчасності, достовірності, зрозумілості, співставимості, ефективності.

1. Значимість, яка визначає, на скільки залучена інформація впливає на результати фінансових рішень, в першу чергу, в процесі формування фінансової стратегії підприємства, розробки цілеспрямованої політики по окремим аспектам фінансової діяльності, підготовки поточних і оперативних фінансових планів.

2. Повнота, яка характеризує завершеність кола інформативних показників, необхідних для проведення аналізу, планування і прийняття оперативних управлінських рішень по всім аспектам фінансової діяльності підприємства.

3. Достовірність, яка визначає, на скільки інформація, що формується, адекватно відображує реальний стан і результати фінансової діяльності, правдиво характеризує зовнішнє фінансове середовище, нейтральна по відношенню до всіх категорій потенційних користувачів та перевіряєма.

4. Своєчасність, яка характеризує відповідність сформованої інформації в її потребі за період її використання. Окремі види інформативних показників “живуть” в його інформаційній системі в незмінному якісному виразі лише один день (наприклад, курс іноземних валют, окремих фондових і грошових інструментів на фінансовому ринку), інші – місяць, квартал і т.ін.

5. Зрозумілість, яка визначається простотою її побудування, відповідністю визначеним стандартам представлення та доступністю розуміння тими категоріями користувачів, для яких вона призначена. Не слід однак змішувати вимоги зрозумілості інформації для конкретної категорії користувачів з її універсальною доступністю для розуміння всіма учасниками фінансової діяльності підприємства, тому що не всі з них можуть мати достатній рівень кваліфікації для адекватної її інтерпретації.

6. Співставність, яка визначає можливість порівняльної оцінки вартості окремих активів і результатів фінансової діяльності підприємства у часі, можливість проведення порівняльного фінансового аналізу підприємства з аналогічними господарюючими суб’єктами і т.ін. Така співставимість забезпечується ідентифікацією визначення окремих інформативних показників та одиниць їх виміру, використанням відповідних національних і міжнародних стандартів фінансової звітності, послідовністю і стабільністю методів обліку фінансових показників на підприємстві.

7. Ефективність, яка означає, що витрати на залучення окремих інформативних показників не повинна перевищувати ефект, який буде отриманий в результаті їх використання при підготовці і реалізації відповідних управлінських рішень.

Склад системи інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, її широта і глибина визначаються галузевими особливостями діяльності підприємств, їх організаційно-правовою формою функціонування, обсягом та ступенем диверсифікації фінансової діяльності та рядом інших умов.

Правове забезпечення фінансового менеджменту

Процес управління фінансами базується на використанні ме­ханізмів фінансового менеджменту, складовою яких є правове і нормативне забезпечення управлінських рішень. Через розробку системи законів та інших нормативних актів держава проводить відповідну фінансову політику і здійснює регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств економічними методами.

Правові основи фінансів окремих суб'єктів господарювання перш за все базуються на конституційних нормах. Конституція України є важливим джерелом фінансового права і віддзеркалює у концентрованому вигляді правовий простір, в якому здійснюєть­ся розвиток підприємництва в нашій країні. Конституцією Украї­ни регламентується право громадян на здійснення будь-якого виду підприємницької діяльності, не забороненої законом. Водночас держава забезпечує розвиток конкуренції в підприємницькій ді­яльності, здійснює антимонопольне, кредитне, бюджетне та по­даткове регулювання, захищає права споживачів, контролює якість і безпеку продукції і всіх видів послуг та робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Конституція України формує правовий простір для розвитку вільного підприємництва в країні й водночас створює передумови для використання фінансового ме­неджменту як системи управління фінансами суб'єктів господарювання в економіці ринкового типу.

Правовим забезпеченням фінансового менеджменту є чинні закони України, укази Президента, постанови Ка­бінету Міністрів України, накази та положення мініс­терств та відомств, установчі договори та статути підприємств.

Проаналізуємо зміст окремих законодавчих актів більш де­тально.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Кон­ституції України правові основи господарської діяльності (гос­подарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів госпо­дарювання різних форм власності. Згаданий вище кодекс має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів госпо­дарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищен­ня ефективності суспільного виробництва, його соціальну спря­мованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі Украї­ни, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Господарський кодекс визначає основні засади господарюван­ня в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

З метою залучення зовнішніх фінансових ресурсів господарські товариства можуть випускати корпоративні або боргові цінні па­пери. Умови такої емісії в загальному вигляді регламентуються Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18.06.91.

Крім того, підприємства можуть здійснювати фінансові опе­рації різного роду з цінними паперами, керуючись положенням Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.97.

Фінансово-майнові відносини підприємств регламентуються нормами цивільного права, зафіксованими у Цивільному кодексі України і Законі України "Про власність". Цей закон визначає об'єктів і суб'єктів права власності, порядок використання влас­ником майна для здійснення підприємницької діяльності, а та­кож визначає право приватної, колективної, державної та інте­лектуальної власності.

Фінансові відносини підприємства зі своїми працівниками щодо оплати праці регламентуються Законом України "Про оплату праці". Закон визначає економічні, правові й органі­заційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством на підставі трудового договору.

Державне регулювання фінансових аспектів зовнішньоеконо­мічної діяльності підприємств здійснюється відповідно до пра­вових норм, закріплених у Законі України "Про зовнішньоеко­номічну діяльність" від 16.04.91. Цей закон вводить основні терміни і положення, визначає суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в Україні, встановлює форми зовнішньоекономічних угод і договорів. У розрахунках із зарубіжними партнерами за­стосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку. Особливості та сфера застосування державного регулювання цін регламентуються Законом Украї­ни "Про ціни і ціноутворення". Порядок використання інозем­ної валюти визначається валютним законодавством України.

На підставі Закону України "Про систему оподаткування" від 18.02.97, підприємства мають певне коло юридичних обов'язків. Зокрема, вони зобов'язані:

• вести бухгалтерський і податковий облік;

• складати звітність про фінансово-господарську діяльність;

• сплачувати належні суми податків та обов'язкових платежів у встановлені законодавством терміни;

• допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для отримання при­бутку, а також для перевірок щодо питань обчислення та сплати податків.

Порядок складання бухгалтерської звітності та подання стати­стичної звітності визначається Законом України "Про державну статистику" (в новій редакції від 13.07.2000) та відповідними П(С)БО. Аудиторська перевірка звітності підприємств регламен­тується Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22.04.93 зі змінами 1997 р. Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності підприємств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.

Фінансова політика держави у сфері оподаткування конкре­тизується у спеціальних актах податкового права, серед яких найбільш суттєве значення для підприємств мають Бюджет­ний кодекс України, Закони України "Про оподаткування при­бутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про плату за землю", "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", декрети Ка­бінету Міністрів України "Про акцизний збір", "Про місцеві податки та збори" з наступними змінами та доповненнями та ін. Кожний з перелічених законодавчих актів конкретизує певні аспекти державної податкової політики. Так, сплата підприєм­ством таких обов'язкових податків, як податок на прибуток та податок на додану вартість, регламентується окремими зако­нодавчими актами. Закони України "Про оподаткування при­бутку підприємств" та "Про податок на додану вартість" визначають платників податку, об'єкти оподаткування, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звіль­нених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бю­джету.

В цілому, характеризуючи податкове законодавство в Україні, слід відзначити його недосконалість і нестабільність, значний податковий тиск на підприємців і, у зв'язку з цим, неможливість формування власних фінансових ресурсів підприємств, достатніх для розширеного відтворення їх виробничих фондів. У ситуації, яка склалась сьогодні, навіть маючи високий рівень доступу до інформації, дуже важко прослідкувати за всіма змінами у подат­ковому законодавстві і відреагувати на них належним чином.

Взагалі сучасна податкова система містить багато протиріч, є громіздкою і непрозорою, що у свою чергу ускладнює ведення податкового обліку і певною мірою провокує поглиблення "тіні-зації" національної економіки. У результаті високого податково­го тиску вимиваються власні оборотні кошти, погіршується фінан­совий стан підприємств, збільшується обсяг кредиторської та де­біторської заборгованості, що може призвести до їх банкрутства, якщо не вжити антикризових заходів. Ці заходи, а також дії під­приємства за неможливості відновлення фінансової стабільності регламентуються Законом України "Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом", прий­нятим у грудні 1999 р.

Таким чином, реформування податкової системи є однією з нагальних проблем удосконалення правової бази фінансового ме­неджменту. Особливо актуальним для України є прийняття ново­го податкового кодексу, який би виправив суттєві недоліки чин­ного податкового законодавства, зменшив податковий тиск на суб'єктів підприємництва, врегулював кількість податків та спро­стив порядок їх справляння.

Водночас, з метою підвищення дієвості податкового механізму необхідно більшою мірою задіяти стимулюючу функцію податків через систему таких пільг, як зміна об'єкту оподаткування, змен­шення бази оподаткування, диференціація податкових ставок, запровадження спеціального податкового режиму тощо. У цьому випадку будуть створені правові передумови для проведення на підприємствах ефективної податкової політики, спрямованої на збільшення фінансових ресурсів суб'єктів господарювання.

Низку ефективних заходів, спрямованих на реформування податкового законодавства, вже здійснено. Так, 8 червня 1998 р. прийнято Указ Президента України "Про фіксований сільсько­господарський податок", а 3 липня 1998 р. — Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва". Відповідно до цих нормативних актів сільськогосподарські та малі підприємства можуть сплачувати один податок, який замінює цілу низку по­датків, що діють сьогодні. Прийняті законодавчі акти можна роз­глядати як перший крок до зниження податкового тиску та спро­щення порядку справляння податків. Поряд із подальшим рефор­муванням податкового законодавства необхідно вдосконалити взаємовідносини між суб'єктами підприємництва та органами контролю (податковими службами, митними органами, органами контрольно-ревізійної служби та ін.), а також взаємовідносини між суб'єктами підприємництва та виконавчими органами місце­вого самоврядування.

Ці питання слід вирішувати на законодавчому рівні, і перш за все впорядкувати контрольно-ревізійні функції органів контро­лю, включаючи:

• визначення граничного переліку цих функцій;

• встановлення строків, періодичності та послідовності конт­рольних перевірок;

• розроблення лінійного механізму відповідальності органів контролю та посадових осіб за допущені під час перевірок пору­шення;

• забезпечення підприємств нормативними документами, що регламентують діяльність відповідних органів контролю.

Отже, реформування національного законодавства безпосеред­ньо пов'язане з вирішенням проблем організації фінансової діяль­ності підприємств, забезпеченням їх стійкості шляхом створення передумов для ефективного застосування концепцій фінансового менеджменту при управлінні фінансовими процесами.

Одним із головних напрямків подальшого удосконален­ня законодавчої бази фінансового менеджменту є приве­дення її у відповідність до швидкозмінюваних вимог рин­кової економіки, ліквідація неоднозначності та супереч­ливості в деяких законодавчих актах, забезпечення яс­ності та простоти їх розуміння.

Можна погодитися з думкою багатьох науковців, які вважа­ють за необхідне систематизувати законодавство України про підприємництво у вигляді Зводу законів про підприємництво і включити до нього норми Концепції державної політики розвит­ку підприємництва, норми законодавства України про місцеве самоврядування, норми Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, що регулюють діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, державних органів і органів місце­вого самоврядування у цій сфері.

Процес систематизації законодавства про підприємництво має здійснюватись на основі глибокого пізнання соціально-економіч­ної сутності та закономірностей розвитку підприємництва, а та­кож на засадах єдиного розуміння стратегії державної політики розвитку підприємництва в Україні й ринкового реформування господарського механізму. Саме такий підхід до формування за­конодавчої бази підприємницької діяльності сприятиме підвищен­ню ролі фінансових менеджерів в управлінні фінансовими проце­сами суб'єктів господарювання.