1770 Року реґулярні війська з донськими козаками виступили проти

пікінерів і оточили їх. Ватажків повстання після жорстоких кату-

вань забито і тіла їх «таскали по селах для остраху іншим». Багатьох

заслано на Сибір на вічні каторжні роботи."' Так постраждала Пів-

денна Україна від знищення козацького ладу.

В останніх роках існування Запорізької Січі боротьба її з Новоро-

сійською губернією набула характеру постійної війни. Крок за кро-

ком захоплювалися запорізькі землі, просувалися поселення в степи.

Запорожці руйнували ці поселення і забирали до своїх «вольностей»

людей та худобу. Пікінери, цілими селами переходили до запорожців.

Німецький мандрівник Й. ґюльденпітедт у своїх записках про Пів-

денну Україну року 1774 писав, що багато пікінерських слобід пов-

ністю перейшли до запорожців;вінназивавЗелену,Жовту,Кам'янку,

Верблюжку та інші. Відзначав він ще цікаву рису; переходили ігікі-

нери не з примусу, а добровільно, а з другого боку — запорожці заби-

рали до себе тільки населення українських слобід, не торкаючи ро-

сійських («москалів», як називав їх Й. ґюльденпітедт)."*

В наслідок Кучук-Кайнарджинського миру переведено новий

адміністраційний розподіл Південної України. Засновано Озівську

губернію, до якої відійшли Лівобережна частина Новоросійської гу-

бернії, землі Війська Донського, Кинбурн з його околицями і Бахмут-

ський повіт. Решта території Новоросійської губернії залишилася

ігід старою назвою — «Новоросійська губернія».

ЗАПОРІЖЖЯ УЧАСТЬ ЗАПОРІЖЖЯ В ПОЛІТИЧНИХ СПРАВАХ ГЕТЬМАНЩИНИ

Запоріжця до повстання Богдана Хмельницького було тісно зв'я-

зане з козаччиною і являло собою головний осередок, з якого виходи-

ли політичні почини. За Богдана Хмельницького воно втратило по-

літичне значення. .В Січі стояли тільки невеликі залоги козаків під

проводом кошового отамана, якого призначав гетьман. Характери-

стично, що в 1654 році, коли відбувалася присяга'Москві, Хмельниць-

кий не вважав за потрібне привести до присяги запорожців тому, що

вони «люди маленькі*.

Але Запоріжжя почало відігравати значну ролю в загальному

житті Украйні, і сюди сходилися опозиційні елементи, незадоволені

політикою гетьманів. Хмельницький міг своєю твердою рукою трима-

ти порядок на Запоріжжі, але після його смерти, коли почалася бо-

ротьба за булаву і обраний був Іван Виговський, запорожці виступили

з протестом: чому їх не покликали до обрання гетьмана. Кошовий ота-

ман Яків Барабаш звернувся до Москви з доносом на Виговського. Йо-

го підтримав Полтавський полковник Мартин Пушкар. Москва, яка

завжди розпалювала соціяльні суперечки в Україні, поспішала під-

тримати всякого роду опозицію проти старшини. Тому підтримувала

вона і Запоріжжя, яке виступало проти гетьмана-«ляха», що потурав

старшині. Що далі йшло соціяльне розбиття України, то більше вису-

валося Запоріжжя на керівне місце і часто відігравало при цьому ве-

ґатевну ролю, виступаючи на боці Москви проти власної старшини.

Проте, на Запоріжжі ве було сталої орієнтації і політика його по-

стійно хиталася. Контакт з Москвою не всіх задовольняв, навпаки

він викликав обурення тієї частини козаків, які ставилися вороже до

політики Москви й розуміли небезпеку її для України. На Запоріж^

існувала протилежна орієнтація, а саме — на допомогу Криму та Ту-

реччини. Тому під час боротьби Дорошенка з Польщею запорожці

виставили проти нього молодого писаря Петра Суховія (Суховієнка),

якого підтримували татари, і вів проголосив себе гетьманом під про-

текторатом Криму.

Типовим представником Запоріжжя другої половини XVII ст. був

Іван Сірко, що кілька разів був кошовим отаманом. Він був талано-

витим стратегом, полководцем, але як дипломат завдав багато шкоди

справі визволення України і в критичні моменти нищив її успіхи. На-

падом на Крим в часі Конотопської перемоги він примусив татар по-

кинути Виговського і тим позбавив його помочі союзників-татар.

Сірко повторив цей маневр 1667 року під час облоги Дорошенком Пгд-

гайців, де засів Ян Собеський: нападом на Перекоп Сірко примусив та-

тар зрадити Дорошенка. Наслідком цієї зради була капітуляція Доро-

шенка, Це не перешкодило в 1669 році Сіркові перейти на бік Доро-

шенка. А служачи інтересам Москви, він того ж року побив відділ

татар, що служили Дорошенкові. Така «хитка» політика Сірка від-

штовхнула навіть Москву від нього, і після того, як Сірко виставив

свою кандидатуру на гетьмана, його заарештовано і заслано на Сибір.

Правда, звідти його незабаром звільнили, і він продовжував свою

деструктивну й згубну ролю на Запоріжжі, де завжди знаходив при-

хильників. Помер він у 1680 році."'

Андрусівське перемир'я 1667 року поставило Запоріжжя під

спільний протекторат Польщі та Москви, але фактично Запоріжжя

залишалося незалежним. Так само було, коли після підписання «віч-

ного миру» Москви з Польщею року 1686 віддано Запоріжжя в під-

данство Москві: це підданство мало тільки номінальний характер і

Запоріжжя вело свою власну політику.

За гетьманування Мазепи Запоріжжя, під проводом кошового

Гордієнка, стало в опозицію до гетьмана, бо запорожці противилися

політиці Мазепи в соціяльних питаннях і в питаннях відносно Мос-

кви. Кость Гордієнко, людина освічена, принципова, був твердим

противником союзу з Москвою. Після переходу Мазепи до шведів

Гордієнко, не зважаючи на особисті розходження з гетьманом Мазе-

пою, перейшов до Карла XII, привівши з собою 8.000 козаків. Це мало

величезне значення, піднісши повстання Мазепи в очах народу і за-

безпечивши гетьмана значною військовою силою.

Внаслідок приєднання запорожців до Мазепи повстали майже

ввесь Полтавський полк, завжди тісно зв'язаний з Запоріжжям, ча-

стина Слобожанщини та Правобережної України. До запорожців

пристали: Переволочна, Келеберда, Нехвороща, Маячка, Нові Сан-

жари та ін. Кость Гордієнко розсилав листи всюди, де міг знайти

підтримку, і закликав українців приєднуватися до шведів. Щоб «до

бунта не допускать», Петро відрядив на Полтавщину три драгунсь-

ких полки і козаків із Стародубського та Ніженського полків.

До Січі прибуло посольство від Миргородського полковника Д.

Апостола, щоб підняти козаків проти Гордієнка. Це їм не вдалося.

Проте, настрій серед запорожців не був однаковий, і Гордієнко мав

там багато противників, які на початку квітня 1709 року обрали ко-

шовим Сорочинського. Але Москва на цьому програла: новий кошо-

вий належав до кримської орієнтації, ворожої Москві."'

Тоді Петро вирішив знищити Запоріжжя. Три полки під командою

полковника Яковлева спалили Келеберду, 18 квітня здобули Пере-

волочну, зруйнували замок і порубали з тисяча запорожців, а багато