Тема 4. Особистість у системі соціальних зв’язків.

Мета: Сформувати уявлення про особистість, її соціальну сутність; дослідити специфіку соціальних якостей та факторів впливу на їх формування; виявити взаємозв'язки між соціальними потребами, соціальними інтересами та соціальною діяльністю; показати специфіку девіантної поведінки і її характеристик.

Питання для розгляду:

1. Поняття «особистість» в соціології. Структура особистості.

2. Соціальна типологія особистості.

3. Соціальні ролі та статуси особистості. Рольовий конфлікт.

4. Соціалізація особистості. Роль соціальних цінностей і соціальних норм в соціалізації особистості.

5. Соціальні потреби, соціальні інтереси та соціальна діяльність. Тенденції взаємодії людини і суспільства в сучасних умовах.

6. Девіантна поведінка особистості.

7. Маргинальність як соціальне явище.

Звертаємо увагу на те, що у соціології закріпилося розуміння особистості як соціально-типової характеристики людини, як сукупності соціальних ролей, що визначаються соціальним статусом (становищем у суспільстві). Розглядаючи процес входження індивіда до суспільства, соціалізацію та ідентифікацію його з різними соціальними групами, соціологія пов'язує поняття особистості з соціалізованим індивідом, що у своїй свідомості та поведінці відображає особливості соціальної організації конкретного суспільства. Дослідження особистості в соціології здійснюється за такими основними напрямками: 1) соціальна типологія особистості, формування основних соціальних типів особистості, що відображають особливості соціальної організації й розвитку суспільства; 2) закономірності соціалізації як процесу включення індивіда до системи суспільних зв'язків, особливості життєвого шляху особистості; 3) структура особистості, рольова діяльність і спілкування як шляхи реалізації потреб, інтересів, соціальних установок і ціннісних орієнтацій особистості; 4) особистість і соціальне мікросередовище, в якому відбуваються безпосереднє міжособистісне спілкування і взаємодія.

Акцентуємо увагу на рольовій теорії, побудованій на уявленні про особу як суб'єкта соціальної діяльності, основний зміст якої полягає у виконанні соціальних ролей, що відповідають суспільному становищу індивіда, його соціальному статусові; символічному інтеракціонізмі, згідно якого у межах теорії "дзеркального Я" самосвідомість людини розглядається як результат соціальної взаємодії (інтеракції), завдяки якій індивід здатний побачити себе "збоку" очима інших учасників взаємодії і на підставі набутого досвіду сформувати соціальний образ свого "Я", який є, по суті, продуктом відображення в особистості всієї сукупності її міжособистісних контактів; марксистській теоріі особистості, що орієнтувалася на трактування особистості як продукту соціальної взаємодії; соціологічні концепції необіхевіоризму, зокрема в теорії соціального обміну, згідно яких розвиток особистості постає як результат фіксації індивідом досвіду суспільної поведінки, що становить сукупність соціально прийнятних реакцій на стимули, джерелом яких є соціальне середовище; концепції психоаналітичної соціології, де основною проблемою є конфлікт особистості і суспільства, пошук шляхів вирішення якого пов'язується з розробкою специфічних методів "суспільної психотерапії", зживанням масових патологічних комплексів, викликаних конфліктом індивідуальних потягів та суспільних вимог, що обмежують індивідуальну свободу; сучасних тенденціях розвитку соціологічної теорії особистості — інтеграції в конкретних дослідженнях окремих елементів класичних теоретичних підходів у соціології та соціальній психології, а також, підвищенні уваги соціологів до когнітивних структур, повсякденного досвіду та соціально-культурних характеристик особистості.

Особливу увагу слід звернути на теорії "соціального характеру", у межах яких опрацьовувались питання взаємозв'язку соціально типових характеристик особистості і динаміки суспільних перетворень. Саме соціальний характер, на думку Е.Фромма, як сукупність особистісних характеристик більшості членів певної соціальної групи, стає вирішальною передумовою того чи іншого політичного вибору за умов соціальної нестабільності, характерної для перехідного стану суспільства. Цим, наприклад, він пояснював той факт, що "нижчий середній клас" Німеччини, який завжди вирізнявся любов'ю до сили, ненавистю до слабких, агресивністю тощо, саме в період перебудови країни після Першої світової війни сприйняв нацистську ідеологію та сприяв приходу фашистської влади.

Акцентуємо увагу на сутності категорії "базисний (основний) тип особистості". Базисна особистість репрезентує своє суспільство і постає у двох іпостасях: по-перше, як тип особистості, що статистично найчастіше зустрічається (наприклад, конформіст у тоталітарному суспільстві), а по-друге, як найяскравіший представник цінностей певного суспільства, навіть якщо реальні представники цього соціального типу в меншості (наприклад, "ударник" та "новатор" у радянському суспільстві епохи сталінізму). На різних етапах розвитку і за різних типів суспільства домінуючими можуть бути різні базисні типи особистості; особистість, "розчинена" в суспільстві, в межах якої окрема людина — лише функціонально визначений елемент суспільної системи; особистість, відчужена від суспільства, що характеризується подвійною системою цінностей, при цьому одна система призначалася для внутрішнього використання як виявлення власних "егоїстичних" інтересів, а інша — для пристосування до зовнішніх вимог; амбівалентна особистість, що характеризується двоїстим, суперечливим ставленням до перспективи розвитку суспільства.

Свідомість амбівалентної особистості формується з двох складових — демократичних ціннісних уявлень, з одного боку, і тоталітарних орієнтацій, породжених у жорсткій нормативній системі закритого суспільства, — з іншого. Кожному типові суспільного устрою відповідають свої типи соціально-політичних орієнтацій: 1) одноманітність — тоталітарний "монотип"; 2) плюралізм — взаємоузгоджена різноманітність, або демократичний "політип";3) амбівалентність — взаємовиключна різноманітність, або перехідний "амбітип".

Враховуючи, що за умов нестабільного суспільства особистий вибір є однією з головних передумов вибору суспільного, на особливу увагу заслуговують такі типові форми вияву амбівалентного типу особистості: конформно-амбівалентний тип особистості, для якого є характерним некритичне прийняття будь-яких соціально-політичних альтернатив, а також підтримка політичних рішень, лідерів і організацій, які взаємно виключають одна одну; нігілістично-амбівалентний тип особистості, схильний до заперечення будь-яких альтернатив суспільного розвитку, до негативізму у ставленні до будь-якої організованої політичної сили. Переважання таких реакцій призводить до відмови від політичного життя в усіх його формах, крім стихійного висловлювання невдоволення та протесту; мозаїчно-амбівалептний тип особистості, що характеризується суперечливим поєднанням елементів демократичної свідомості, яка формується, та тоталітарних структур, що поступово руйнуються, при цьому, основний конфлікт мозаїчної свідомості полягає в суперечності між демократичним ідеалом та реальними темпами і масштабами демократизації, що породжує намагання будь-якими засобами прискорити процес демократичного оновлення, у тому числі й засобами з добре засвоєного тоталітарного арсеналу - - посиленням боротьби з "ворогами демократії".

Звертаємо увагу на суспільні наслідки переважання певного типу особистості: конформно-амбівалентна свідомість веде суспільство до авторитарної форми правління (по суті, до неототалітаризму), а нігілістично-амбівалентна — до бунту, закономірним фіналом якого буде загальний хаос або (правильніше, "та") диктатура, то мозаїчна свідомість здається найбільш гнучкою, здатною в міру руйнування ідеологічних стереотипів минулого до сприйняття демократичних норм. Переважання того чи іншого типу свідомості зумовлює і можливий варіант розвитку суспільства: до авторитарної влади, до бунту та диктатури або до демократичної еволюції.

Акцентуємо увагу на тому, що у соціології особистість вивчається насамперед як член суспільства, носій певних соціальних функцій, тому основним є зображення особистості через структуру виконуваних ролей. Соціальна роль у соціології визначається як соціальна функція, модель поведінки, об'єктивно задана позицією особи в системі суспільних відносин та міжособових стосунків. Виконання соціальної ролі має відповідати прийнятим у суспільстві нормам і очікуванням. Індивід не є режисером та автором соціальної ролі, яку він виконує. Його можна порівняти з актором. Не випадково багато понять, що використовуються в теорії соціальних ролей, запозичено з театральної лексики. Соціальні ролі задані людині об'єктивно — суспільством, культурою, соціальною групою, їх зміст визначають прийняті в суспільстві чи соціальній групі соціальні норми, тобто ті вимоги, яким має відповідати поведінка людей, які займають певну позицію в суспільстві. А глядачами є середовище, що оточує індивіда, яке має певні очікування щодо "правильності" гри, відповідності поведінки особи соціальній ролі, яку вона виконує. Навіть ті ролі, які, здавалося б, зумовлені біологічно, насправді залежать від типу суспільства та його культури.

Показово, що рольові приписи можуть бути як "писаними", тобто зафіксованими в офіційних документах, так і "неписаними", закріпленими у звичаях, традиціях, нормах. Проте в будь-якому разі в суспільстві діє досить жорстка система контролю за правильним дотриманням ролі. Цій меті слугує розгалужена система соціальних санкцій, застосовуваних як оцінка дій людей у суспільстві. Вони можуть бути позитивними і негативними (відомий метод "батога та пряника"), жорстко регламентованими, що застосовуються владними органами, і неформальними, як, наприклад, моральний осуд. Головна конструктивна функція ролі полягає в тому, що узгодження щодо змісту соціальних ролей дає людям змогу нормально співіснувати в суспільстві, передбачати реакцію оточення на свої дії. Виступаючи в певній ролі, людина сподівається, що інші учасники також дотримуватимуться "правил гри", які не залежать від того, хто в цю гру грає.

Особливу увагу слід звернути на рольову структуру особистості й рольові конфлікти. Людина входить до складу багатьох соціальних груп і, отже, є носієм різних соціальних ролей. Вони можуть бути постійними — професійні, сімейні та ін. та ситуативними (роль покупця магазину, клієнта ательє, пасажира та ін.).Входження індивідів до різноманітних соціальних угруповань, які характеризуються різною системою очікувань, множинність соціальних ролей, виконуваних індивідом, спричиняють виникнення рольових конфліктів. Загалом їх можна звести до двох типів: міжособистісний рольовий конфлікт, який виникає на ґрунті незбігу очікувань щодо змісту однієї й тієї самої соціальної ролі (конфлікти молодого подружжя, які виховувалися в різних сім'ях і мають різне уявлення щодо соціальних ролей дружини і чоловіка); внутрішньоособистісний, оскільки кожна особа "не одну грає роль", і вимоги цих ролей, зумовлені нормами соціальних груп, де струк-туруються ролі, можуть не збігатися або навіть суперечити одна одній ( на думку дружини, добрий чоловік не повинен вживати спиртних напоїв, а компанія приятелів завжди робить це при своїх зустрічах. І та, й інша групи є значущими для людини, яка перебуває в них і не хоче втрачати жодну з них).

Щоб стати людиною, мало однієї біологічної спадковості, потрібна спадковість соціальна. Процес засвоєння людиною певної системи знань, норм і цінностей, притаманних повноправним членам суспільства, звичайно називають соціалізацією. Іншими словами, соціалізація — це перетворення біологічного індивіда на соціальну істоту, входження індивіда в соціум. Акцентуємо увагу на тому, що у науці склалися різні концепції соціалізації залежно від того, як розуміються особистість та рушійні сили її розвитку. На одному полюсі можна розмістити авторів, які поділяють уявлення про біологічну сутність людини ( 3. Фрейд та його послідовники), і тоді процес соціалізації постає як придушення природних інстинктів людини, пристосування їх до поширених у суспільстві заборон і табу; на другому — вчених, які вважають особистість пасивним продуктом виховання (як це розуміє біхевіоризм за загальною схемою "стимул — реакція"). Перелік етапів соціалізації залежить від того, як той чи інший автор бачить розвиток особистості на різних стадіях її життя.

Особливістю соціологічного вивчення процесів соціалізації є увага до ролі в них соціальних інститутів і організацій суспільства.

Акцентуємо увагу на тому, що мотиваційна сфера особистості в різних теоретичних напрямах і різними авторами зображується через систему різних понять: потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні установки тощо. Найзагальнішою спонукою людини до дії є потреби — усвідомлення і переживання людиною необхідності в тому, що потрібно для життєдіяльності її організму та розвитку особистості. Сучасна наука застосовує різні класифікації потреб: за сферою діяльності (потреба в праці, пізнанні, спілкуванні, відтворенні), за об'єктом (матеріальні й духовні потреби, етичні, естетичні тощо); за значенням у житті людини (першочергові та другорядні). У західній літературі найвідомішою є структурна модель потреб особистості Маслоу, який вбачав сутність, вищий прояв особистості в її гуманістичній само-актуалізації. Наявність потреб зумовлює виникнення такого мотивуючого утворення, як інтерес. Саме інтерес є реальною причиною дії людини в певному напрямі. Важливе місце в мотиваційній структурі особистості посідають такі утворення, як установки, що визначають схильність людини до певних дій, реакцій на об'єкти. Установка складається з трьох компонентів: когнітивного (усвідомлення ставлення до об'єкта), афективного (емоційної оцінки об'єкта) та поведінкового (послідовної поведінки стосовно об'єкта).

Кожне суспільство має певні соціальні цінності, які є критеріями особливої значущості певних матеріальних і духовних благ для існування та розвитку певної соціальної системи. Засвоєння цих цінностей на рівні структури особистості є необхідною умовою співіснування людей у суспільстві. Переважна орієнтація людини на ті чи інші цінності утворює відмінність в ієрархії ціннісних орієнтацій індивідів. Для одного це може бути робота, для іншого — сім'я, для третього — дозвілля.

Особливу увагу слід звернути на труднощі класифікаціі девіантної поведінки, оскільки одні й ті ж самі види поведінки можуть вважатися як девіантними, так і не девіантними не тільки в різних суспільствах, але й у різних спільнотах одного суспільства, показати сутність первинних і вторинних відхилень, розкрити зміст пояснювальних моделей причин девіантної поведінки: біологічних, психологічних і соціологічних,охарактеризувати п'ять типів поведінкових реакцій: конформізм, інновація, ритуалізм, ретретизм, заколот.

Акцентуємо увагу на тому, що маргинальною може бути окрема особистість, соціальна спільнота, суспільна підсистема і суспільство.

Маргинальність виникає внаслідок втрати органічного зв'язку зі сталою системою відносин, із соціокультурним середовищем. Доцільно виявити специфіку стану маргинальності в Україні: викликана масовою спадаючою мобільністю в умовах загальної кризи; носить переважно вимушений характер під впливом зовнішніх факторів, пов'язаних із соціально-економічною й соціокультурною трансформацією суспільства в цілому, яка, в свою чергу, змусила соціальні групи, що мали раніше високий статус, змінити або повністю втратити його і відповідне соціальне середовище, соціальні зв'язки й систему ціннісних орієнтацій; притаманна більшості груп, що відрізняються досить високим рівнем освіти й високим соціально-професійним статусом, який мали в минулому. У цілому можна сказати, що українське суспільство «втратило» верству інтелектуалів і інтелігенції, які виконують у рамках культурно-нормативної системи основну функцію передачі базових цінностей і культурних стандартів і які є інтегруючою силою сучасного суспільства.

Термінологічний словник

Науково-теоретичні визначення

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА - негативні форми поведінки, вияв етичних вад, відхилення від норм моралі, права, форма етичного зла. Одна з гострих проблем, з якими доводиться мати справу соціальним працівникам різних спеціалізацій.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ (вiд лат. individuum - неподiльне) - сукупнiсть неповтоpно своєpiдних pис та особливостей людини, що вiдpiзняє її вiд iнших людей.

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ (від лат. interior - внутрішній) - процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні.

КОНФОРМІЗМ (вiд лат. conformis - вiдповiдний, подiбний) - позицiя особистостi, що визначає її ставлення до piзних пpоявiв соцiального контpолю. Свiдоме пpийняття iндивiдом поглядiв, цiнностей та ноpм поведiнки певної соцiальної гpупи пiд тиском зовнiшнiх умов та обставин всупеpеч власним пеpеконанням.

ЛЮДИНА - вищий рівень розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури. Відмітна особливість Л. - здатність виробляти знаряддя праці і використовувати їх для впливу на навколишній світ. Л. за своєю природою є цілісною біосоціальною істотою, в якій біологічне і соціальне знаходяться в діалектичній єдності, взаємодії і взаємопроникненні. Сукупність соціально значущих якостей Л. утворює поняття "особистість". Л. притаманна діалектична єдність загального (загальнолюдського, родового), особливого (формаційного, соціально-класового) і одиничного (індивідуального) способів існування. Л.- предмет дослідження різних областей знання. На рівні соціологічного аналізу розглядаються функціональні відносини Л. з соціальними і іншими групами і спільністю, організаціями, соціальною системою загалом. У соціальній роботі особливо важливо враховувати всі без винятку компоненти її структури: біологічний, психічний, соціальний.

МАРГІНАЛ - людина, що перебуває в проміжному, пограничному становищі між якими-небудь соціальними групами (або культурами), людина, що втратила колишні соціальні зв'язки і не прилаштувалася до нових умов життя. Частіше за все це представники мігрантів, етнічних меншин, сільські жителі, переміщені в міста, що не мають умов для сприйняття і засвоєння міського образу життя, його норм, цінностей, установок тощо. М. - особливий і важкий об'єкт в діяльності соціальних служб, соціальних працівників.

МАРГІНАЛЬНІСТЬ - стан груп людей або особистостей, які поставлені суспільним розвитком на межу двох (або декількох) культур, беруть участь у взаємодії цих культур, але не примикають повністю ні до однієї з них; стан маргінала; знаходження в пограничному, проміжному положенні між якими-небудь соціальними групами.

ОСОБИСТІСТЬ - 1) стійка система соціально значущих меж, які характеризують індивіда як члена суспільства, спільності, групи, 2) індивідуальний носій цих меж як вільний і відповідальний суб'єкт свідомої вольової діяльності. Соціологічний аналіз О. передбачає виділення в ній соціально-типових, необхідних для виконання суспільних функцій, характерологічних, етичних якостей, знань і умінь, ціннісних орієнтації і соціальних установок, переважаючих мотивів діяльності.

ОСОБИСТІСТЬ АНТИСОЦІАЛЬНА - безвідповідальна людина, що заподіює своєю діяльністю збиток іншим, нездібний відчувати свою провину, часто конфліктує з навколишніми загальносуспільними інститутами, схильна звинувачувати інших і не витягувати уроків з помилок тощо. Така модель поведінки вказує на недостатню соціалізацію і є одним з особистісних розладів, що найчастіше зустрічаються.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ - процес становлення особистості, засвоєння індивідом цінностей, норм,' установок, зразків поведінки, притаманних даному суспільству, соціальній групі, тій або іншій спільноті людей. С. здійснюється в трьох основних сферах: діяльність, спілкування і самосвідомість. Виділяють три стадії процесу С.: дотрудова, трудова і післятрудова. Соціальні працівники, виконуючи свої професійні функции, практично займаються С. клієнтів. С. можна поділити на первинну і повторну. Первинна стосується безпосереднього оточення людини, тобто батьків, братів і сестер, бабусь і дідусів, близьких і далеких родичів, що приходять, нянь, друзів сім'ї, однолітків, вчителів, лікарів, тренерів тощо. Повторна С. здійснюється опосередкованим, формальним оточенням, впливом установ і соціальних інститутів. Первинна С. грає велику роль на ранніх етапах життя людини, повторна на пізніх.

СТАТУС СОЦІАЛЬНИЙ (лат. status - становище) - інтегрований показник положення соціальних і інших груп і їх представників в суспільстві, в системі соціальних зв'язків і відносин. Визначається по ряду ознак як природного (стать, вік, національність), так і соціального характеру (професія, рід занять, прибуток, службове положення тощо).

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ— модель поведінки, об'єктивно задана статусом особистості.

СОЦІАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР — сукупність особистісних характеристик більшості членів певної соціальної групи.

СОЦІАЛЬНІ ОЧІКУВАННЯ — деяка сукупність легітимних і загальноприйнятих зразків виконання особою ролей, які відповідають її статусу.

ПОТРЕБИ— усвідомлена і пережита людиною необхідність у тому, що відповідає вимогам її життєдіяльності та розвитку.

РОЛЬОВА СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ— сукупність ролей, виконуваних особою в різних соціальних групах і будь-яких соціальних ситуаціях.

УСТАНОВКА — орієнтація особистості, яку характеризують усвідомлення свого ставлення до об'єкта, емоційна оцінка об'єкта, реальна поведінка щодо нього.

Іронічні визначення

ДЕВІАЦІЇ – протизаконні або аморальні дії, що відхиляються від нормальної поведінки в суспільстві тією самою мірою, що й благородні вчинки; на відміну від останніх, девіації часто-густо лишаються непокараними.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – неповторна сукупність якостей, властива окремій людині; неповторна вона тому, що повторювати більш нікому не хочеться.

КОНФОРМІСТ – людина, для котрої хибна думка тим ближча до істини, чим небезпечніше спростування її.

МАРГИНАЛИ – люди, котрі застрягли між низьким і високим соціальним статусом, оскільки перший – нижче їхніх потреб, а другий – вище здібностей.

ОСОБИСТІСТЬ – категорія, що має два визначення: романтичне – "кожен із нас" і реалістичне – "рідкісний із нас".

ПЕРЕМІЩЕННЯ СОЦІАЛЬНЕ – масовий процес, який відбиває незмінне прагнення члена суспільства посісти в ньому не своє місце.

РОЛІ СОЦІАЛЬНІ – ролі в театру абсурду, де глядачі вилазять на сцену, нагороджують один одного стусанами і дуже засмученні через те, що ніхто не викликає їх "на біс".

СОЦІАЛІЗАЦІЯ – послідовний процес уведення, розмішування та розчинення індивіда в суспільстві.

СОЦІАЛЬНА ДИСТАНЦІЯ – відстань, на яку люди підпускають представників інших соціальних груп – при цьому дистанційне управління завжди перебуває в руках у лідерів цих самих груп.