1. Прадавня і середньовічна Україна

2. Найдавнішими видами людей були : Australopitecus (південна мавпа) , Homohabilis (людина вправна) , Homoerectus (людина випрямлена). На думку вченого О.Білоусько , Кожен вид , більше пристосований до змін умов життя , краще соціально організований , витісняв попередні види , полюючи на них. Приблизно 300 тис. років тому з’явився Homosapiens (підвид Homosapiensneanderthalensis – неандертальська людина). З ним почав конкурувати близько 130 тис. років тому Homosapiens , який мігрував на Близький Схід із Африки (між цими двома підвидами не існувало шлюбних зв’язків). Не виключено , що 9 млн. років тому першими предками сучасної людини були гігантопітеки (рід викопних людиноподібних мавп). Проте більшість учених вважають найдавнішими примітивними представниками людського роду австралопітеків , які жили 5,5 – 1,0 млн. років тому. Останки їх знайдено в Південній, Східній та Центральній Африці , об’єм мозку був невеликий – від 410 до 550 куб. см (у сучасної людини 1450 куб. см). На африканському континенті знайдено найдавніші останки Homosapiens віком 200 – 60 тис. років. До початку процесу акселерації людина розумна мала зріст від 1 м 69 см до 1 м 77 см , масу 68 – 73 кг , об’єм мозку – в середньому 1400 куб. см. В Європі Homosapiens дістали назву кроманьйонців після відкриття їхніх кісток у гроті Кроманьйон на Південному Заході Франції , Крім них , у Європі й Середземномор’ї проживали гримальдійці (захоронення знайдено у гроті Гримальді в Італії) – це могли бути предки сучасних негроїдів. У Китаї було знайдено кістяки людей із ознаками монголоїдності (печера Джоукоудянь ). Кроманьйонці ж поклали початок європейській расі.

3. Учені відкрили в Україні близько 500 стоянок пізнього палеоліту. Тоді в поселеннях проживало від 25 до 70 осіб. Середня тривалість життя не перевищувала 23 – 26 років. На терені сучасної України мешкало в цей період не більше 25 тис. чол. Наприкінці неоліту середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року , для чоловіків 35,6. Населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб.

4. Деякий час під протекторатом Києва могли перебувати угорці , а їхній князь Олмоен нібито став навіть особистим другом Аскольда. У 860 – 866 рр, руси напали на Царгород , і під час другого походу Аскольд міг бути охрещений патріархом Фотієм. Дехто з істориків стверджує , що при цьому він дістав християнське ім’я Микола , а 867 р. до Києва прибув із Візантії митрополит Михайло в супроводі шести єпископів. За деякими джерелами , повернувшись до Києва , Аскольд наказав знищити язичницьких кумирів, що викликало озлоблення й ненависть жерців та киян – язичників , адже населення Русі поклонялося за тих часів язичницьким богам.

5. Священними у праукраїнців вважалися дуб , ліщина , клен і липа , причому два останніх дерева були символами подружжя ; під липами відбувалися жертвоприношення. Існували Священні Гаї (вони називалися раєм) , куди мали право заходити лише жерці (волхви) , котрі водночас були вчителями , астрономами , магами , лікарями , літописцями , хоронителями мудрості. Фактично такі гаї являли собою своєрідні природні заповідники. Із птахів та звірів слов’яни обожнювали білих лебедів , котрих заборонялося вбивати під загрозою суворого покарання. Соколи шанувались як прабатьки світу , існував ще культ ласок жаб. Майже в кожній оселі жили вужі , яким дозволяли навіть пити з однієї миски з дітьми.

6. 4(17) вересня 1911 р. в Києві за проектом скульптора Івана Кавалеридзе було споруджено монумент – пам’ятник княгині Ользі. Ще раніше , 1839 р. на вулиці Кловській біля Печерського монастиря збудовано церкву Святої Ольги. У 1919 р. більшовики скинули з п’єдесталу фігуру княгині , встановивши замість неї скульптурне погруддя Т.Шевченка , потім 1923 р. зняли скульптури апостолів і просвітителів. Через три роки було зруйновано і постамент та сквер , і 70 років на цьому місці залишалася лише клумба. Лише 1996 р. із білого італійського мармуру було відновлено фігури Ольги , Кирила та Мефодія , апостола Андрія Первозванного. З 1987 р. у Баунд-Бруці (поблизу Нью-Йорка) встановлено статую княгині Ольги роботи П.Карпушенка. Як рівноапостольну її канонізовано ще в 1547 році.

7. У 968 р. князь Святослав захопив на Болгарській території 80 міст , вирішивши зробити своєю столицею місто Переяславець. Частина болгарських аристократів вважала , що Святослав має законне право на трон Болгарії , як син Ольги , що походила з м. Пліски. Однак більшість населення Болгарії не бажала бачити Святослава на чолі держави. Не сприяла й його популярності надмірна жорстокість : у Філіппополі Святослав наказав набити на палю 20 тис. полонених болгар і греків , у Доростолі – вбити 300 бояр і ув’язнити 20 тис. жителів.

8. У 980 р. на річці Друть, що на Смоленщині , відбулася битва між військами Володимира та Ярополка , у якій останній зазнав поразки. У червні 980 р. Володимир зайняв Київ , наказав убити Ярополка , а його дружину , грекиню Юлію, забрав собі. Приклади брутальної поведінки володарів ми можемо знайти і в епосі Західної Європи : Зиґфрід силоміць оволодів Брунгільдою , шведська принцеса Сигрід Горда спалила своїх женихів у лазні , а Кримхільда знищила ціле місто за смерть свого чоловіка. Всього Володимир мав сім чи вісім жінок , але всі шлюби укладалися ним або з обов’язку Великого князя , або з політичних міркувань. Трагічна доля Рогніди – матері Ярослава Мудрого. Вона не змогла простити Володимиру знищення рідного міста і розправи над її рідними. Після невдалої спроби вбити сплячого чоловіка вона разом із сином Ізяславом , який заступився за матір , була вислана на батьківщину , у новозасноване місто Ізяславль (сучасний Заславль Мінської області). Там вона прийняла чернецтво під ім’ям Анастасії , заснувала один з перших монастирів Східної Європи і в 1000 році померла , її син Ізяслав пережив матір на рік.

9. Процес християнізації в Європі завершувався ще до сходження Володимира на київський престол. Починався він зверху : тож чеські князі хрестилися 845 р., болгарський князь – 865 р., хорватські і сербські князі – упродовж 800 – 850 р. р., польський князь Мешко – 966 року. Тому язичницьку Русь Європа вважала «поганью». Якщо 981 р. Володимир наказав руйнувати християнські храми на Волині, то через вісім років за його наказом нищаться вже ідоли , вирубуються священні гаї.

10. Чи відомо вам , що деякі елементи язичництва збереглися аж до нашого часу. Недобрий знак – поява чорного кота, перехід дороги перед перехожим із пустим відром та ін. Церква була змушена примиритися з існуванням таких язичницьких свят і обрядів , як колядки , свято квітів, урожаю, Маковія, Масляна. Водночас у християнстві і язичництві виявилося чимало близьких за своєю сутністю символів : добрі й злі духи у язичників – ангели та чорти у християн, пантеон богів – єдиний бог; обряди - молитви, жерці – священики. Усе це полегшувало процес вкорінення нової віри серед населення.

11. Після смерті 1011 р. дружини Володимира Анни, виконуючи її волю, князь призначив правити Києвом їхнього сина Бориса – Романа (народився приблизно 990 р. ) як майбутнього великого князя. Після смерті Володимира між старшими синами князя почалися чвари. З 10 братів (Вишеславт Ізяслав на той час вже померли)живими залишилися троє чи четверо. Першим 24 липня 1015 р. було вбито Бориса Ростовського, а 5 вересня того ж року – Гліба – Давида Муромського, потім зник безвісти Святослав, що правив у Деревлянській землі. У 1072 р. Борис і Гліб були приєднані до лику святих мучеників православної церкви. Автори літописів звинувачують у їхній смерті Святополка, який у 1855 р. дістав прізвисько «Окаянний», хоча будь – яких вірогідних даних про його участь у вбивстві братів до цього часу не виявлено.

12. Ярослава Мудрого по праву називали «тестем Європи» : його сестра Добронега (Марія) стала дружиною Казимира Польського, дочка Анастасія видана заміж за короля Угорщини Андрія, інша дочка, Єлизавета , – за ГарольдаIII Суворого , короля Норвегії. Гарольд, воїн і поет, 15 років служив Русі, прибувши сюди у важку годину міжусобиць і повернувшись на батьківщину лиш після утвердження влади свого тестя. Після смерті чоловіка Єлизавета стала дружиною данського короля Cвена. Син Ярослава Мудрого Святослав взяв за дружину онуку германського імператора Генріха II , Ізяслав одружився з дочкою польського короля. Дочка великого князя Анна 19 травня 1051 р. (чи 1049 р. ) обвінчалася з королем Франції Генріхом I Птахоловом (з 1062 р. її чоловіком став один із нащадків Карла Великого – граф Рауль Валуа де Крепі). Деякий час Анна , після смерті чоловіка виконувала регентські обов’язки при сині Філіпі, потім переїхала з дітьми до містечка Санліс, збудувавши там на подаровані при одруженні з королем кошти абатство святого Венсана. Папа Римський Миколай II відзначив «її розум , гідність , повагу й щедрість до церкви». На Євангелії , яке Анна привезла з Києва , аж до 1825 р. присягалися французькі королі. Племінниця Анни Євпраксія (відома на Заході як Адельгейда) на церковному соборі в П’яченці 1 березня 1095 р. своєю розповіддю про знущання з неї чоловіка , германського імператора Генріха IV, сприяла тому, що той, як авантюрист, розпусник та вбивця, був позбавлений престолу. ВолодимирII продовжив традиції династичних шлюбів із сім’ями Європейських монархів. Сам великий князь одружився з Гітою , дочкою англійського короля Гарольда II, його син Мстислав взяв за дружинуКрістіну, дочку короля Швеції, дочка Мономаха Євфимія вийшла заміж за угорського короля Коломана, інша дочка Марія – за сина грецького імператора.

13. Згідно з даними академіка П. Толочка , стародавній Київ забудовувався за системою модульного планування , а в ролі архітектурної домінанти виступали храм Святої Софії , Десятинна церква та інші храми. Верхня частина міста мала радіально – кільцеве планування – від воріт в оборонних валах (останні сягали 25 м заввишки і понад 3,5 км завдовжки) вулиці сходилися до центру – Софійського собору. На Подолі розміщення вулиць залежало переважно від особливостей рельєфу. Вулиці середньовічного Києва були вузькими – приблизно 3,5 м , вимощувалися колотими колодами , зверху яких вкладали товсті дошки. Ці конструкції замінювали приблизно через кожні 20 років.

14. Грошова система Русі складалася поступово і не визначалася стабільністю. Спершу мірилом вартості виступала худоба , згодом – хутро (за гроші правили білячі шкурки, зав’язані по 18 штук і скріплені свинцевими пломбами. Але вони швидко псувались) . У I ст. н. е. поряд із хутровими й шкурковими грошима використовувалися римські динарії. Одна шкурка куниці дорівнювала одному динарію. Якщо у Прибалтиці, Новгороді, Пскові, Полоцьку наприкінці Х – ХI ст. західноєвропейські динарії застосовувалися досить часто, то в інших землях з VIII – до XIII ст. розплачувалися переважно арабськими срібними дирхемами. Протягом XI – XII ст. іноземні монети та срібні речі часто переплавляли у зливки – куни. Одна куна важила 2,7 – 2,8 г ногата (від арабської «наката» - добірна монета) – 3,4 – 3,5 г. В Хорватії гроші дотепер називають куною. Гривні вироблялися зі срібла найвищого ґатунку (860 - 960-тої проби) у формі ромба, прямокутника, шестикутника, круглої палички. Київська гривня важила від 68,22 до 140-160г, новгородська і псковська – 195-204,5 г. Гривні слугували нагородами : воєводи одержували шейні браслети – золоті гривні, княжі дружинники – срібні, прості воїни – бронзові. У XIV – XVст. в Україні розплачувалися новгородською гривнею вагою 204,5 г, а також польською – 197,98 грамів. Гривні використовувалися в оптовій торгівлі, для дрібних розрахунків їх доводилося рубати ( звідси – «рубль»).

15. У старовинних текстах аж до XVI ст. слова не обов’язково відокремлюються одне від одного, інколи виділяються тільки групи певних слів. До XIV ст. для писання використовували пергамент або берестяну кору, потім з’явився привізний папір. Чорнило готували із суміші солей заліза, дубильних речовин, води, вишневого клею, меду та камеді.

16. Деякі сучасні дослідники вважають, що в XI – XIII ст. на теренах Русі у вжитку було близько 140 тис. книг 200-300 назв. Було написано приблизно 95 літературних творів, включаючи першу працю географічного характеру – «Життя та подорожі Данила, настоятеля монастиря в Руській землі» ( після 1108 року), книгу з медицини «Аліма» ( лікувальні мазі ). Систематичне літописання в XII – XIII ст. існувало в Києві до 1238 року.

17. На зламі XII – XIII ст. у монгольських скотарів зміцніли племінні об’єднання, з яких наймогутнішим стало напівзлочинне формування Темучина – четвертого сина хана Есугая. Створивши загони переважно з вигнанців, злочинців, знедолених та пригноблених, він розв’язав фактично громадянську війну. У цій війні міжплемінне об’єднання Темучина вийшло переможцем, і в 1206 році на все монгольському курултаї (з’їзді, зборах) саме його проголосили вождем всіх «чорних татар», надавши титул «Океан – хана» ( монгольською мовою – Чингізхан). Озеро Байкал монголи називали океаном. Зібравши військо, яке ніколи не перевершувало 100 тис. вершників, він та його нащадки понад 80 років воювали на трьох фронтах : китайському, південно-західному та північно-західному. Вони підкорили 80-мільйонний Китай, 20-мільйонну середню Азію, 8-мільйонну Східну Європу, загалом 720 народів і племен. Діяли за принципом : «Вирізати всіх, хто доріс до колісної підводи».

18. Уперше вираз «татаро – монголи» застосував 1823 року граф П. Наумов із Санкт–Петербурга. Але, як відомо, татари вбили батька Чингізхана, і він нещадно, до останнього немовляти, винищив їх. Отже, в його війську не було жодного татарина. Тимчасом китайці називали всі народи, що жили на північ від них, - «та – та», а на заході, з легкої руки Людовіка IX, про монголів говорили : «Вони вийшли з «класичного тартару, де жили демони». Саме так виник словесний симбіоз татарів з монголами. Термін «Золота Орда» (так називали намет хана Гуюка Каракорумі 1246р). офіційно стала йменуватися Золотою Ордою (зі столицею в місті Сарай на Волзі). Двісті років правнуки Чингізхана воювали в Індії, В’єтнамі, Кореї, Передній Азії, неодноразово – у Східній Європі. Єдиним східноруським князівством, яке не підкорилося загарбникам, була Полоцька земля.

19. Загони монголо – татар просувалися в Україну Чорним, Кучманським, Молдавським або Покутським та Моравськими шляхами(сакмами). Найголовнішим із них вважався Чорний(Джорна іслях). Лише 1566 – 1567 рр. було розграбовано 327міст і сіл, вивезено до Криму 9 тис. осіб, багато худоби. Чимало українських жінок і дівчат потрапили в гареми до турків і татар. У татар існував звичай : якщо українка народжувала татаринові 6 дітей, то з сьомим вона могла повернутися на батьківщину. Відомо, що сестра козацького ватажка Семена Палія була дружиною татарського мурзи, але це лише посилило ненависть Палія до «потуречених» земляків. Є дані, що в 1400 – 1650 рр. татари захопили в полон або вбили під час нападів кілька сотень тис. осіб.

У 1572 році війська хана Давлет – Гірея зруйнували Москву, 1 вересня 1482 року вони спалили і спустошили Київ. Козацькі ватаги, в свою чергу, постійно влаштовували походи проти татар. Ще 1516 року староста м. Хмельника Лянкоронський(один із перших гетьманів козацтва) на чолі озброєного загону штурмував фортецю Очаків. Староста м. Бар німець Претвич провів 70 боїв з кримчанами.