1.Методика викладання української мови як науки

Щоб успішно навчати дітей, треба:

1) визначити зміст навчання;

2) мати матеріал для роботи з уч­нями;

3) розробити методи (тобто способи досягнення певних результатів у вивченні навчальної дисципліни) і прийоми викладання предмета.

У яких документах усе це втілюється і в межах якої науки вони опрацьовуються?

1. Зміст навчання дітей української мови у кожному з чотирьох класів визначає програма з української мови. У ній дано перелік того, чого слід навчати учнів 6—10-річного віку і якого результату треба досягти.

2.Наповнення цього змісту конкретним навчальним матеріалом представлене в букварі, читанках, підручни­ках з української мови і в книгах для поза класного чи­тання.

3.Рекомендації і вказівки, як працювати на уроках з цими матеріалами, які методи і прийоми раціонально ви­користовувати в навчальному процесі для досягнення ос­вітньої і виховної мети, викладаються у посібниках для вчи­телів.

Усе це: зміст навчання, втілення його у підручниках і форми організації навчального процесу в 1—4 класах опрацьовує методика викладання української мови у по­чаткових класах як одна із дисциплін. Яке ж її місце серед інших наук? Методика викладання мови — педагогічна наука. Пе­дагогічною вона вважається тому, що предметом її до­слідження є процес оволодіння українською мовою в умо­вах навчання дітей у школі. Це означає, що в центрі її уваги лежить навчання (процес оволодіння). А навчання разом з вихованням, як відомо, становить зміст педаго­гіки. Але оскільки йдеться про оволодіння українською мовою, то методика мови, будучи педагогічною наукою, розробляє теорію викладання саме української мови (тобто процес навчання української мови). Теорія викладання мови формується на основі дослі­дження закономірностей навчального процесу: його місця у навчанні дітей, застосування організаційних форм (ме­тодів, прийомів) у викладанні рідної мови. Узагальнені дані про способи навчання дітей становлять теоретичну базу методики. Ґрунтуючись на теоретичних засадах, ме­тодика визначає вимоги до того, 1) чим повинен керуватися вчитель і 2) що йому брати з методичного арсеналу для практичного здійснення пізнавальної діяльності учнів і досягнення виховної мети навчання.

Отже, методика мови, як і методика будь-якої іншої дис­ципліни, складається з двох частин. Одна з них — теоретич­на, яка встановлює місце і завдання викладання мови в школі, формулює наукові основи методики, розглядає іс­торію виникнення і розвитку методів початкового навчан­ня, визначає структуру і форми організації навчального процесу за відповідною програмою, опрацьовує наукові вимоги до підручників і посібників з мови. Друга — прак­тична, яка пропонує конкретні методи, прийоми навчання і розкриває «механіку» впровадження їх у життя школи, тобто становить «технологію» учительської праці. Обидві ці частини складають єдине ціле. Вони невідривні одна від одної. Теоретичні засади методики і конкретні способи викла­дання формуються у шкільній практиці. На ній же вони перевіряються й апробуються, тобто схвалюються. Мето­дика спирається на вивірений досвід: бере на озброєння позитивне, зважає й на негативне, адже воно теж повчаль­не. Ясна річ, методика залучає до свого арсеналу лише найдоцільніші методи і прийоми навчання, за потреби вносячи корективи в свою теорію. Отже, сказане можна узагальнити так: методика викла­дання української мови в початкових класах — це педаго­гічна наука, що визначає теоретичні засади навчання мови учнів І—4 класів і рекомендує найефективніші методи і прийоми удосконалення мовленнєвого розвитку молод­ших школярів, формування у них засобами мови і літера­тури наукового уявлення про мову як знакову систему.

Методику рідної мови створюють не тільки науковці. Активними дослідниками незвіданих стежин, діяльними помічниками вчених у перевірці нових ідей виступають учителі, їх навчальна робота. Тепер стає зрозумілим, чому так настійно лунає заклик перетворювати школи в ла­бораторії наукових досліджень, а вчителів залучати до експериментальної роботи. Утвердження добрих традицій школи і пошуки нових, досконаліших форм викладання в школі — це і є дослід­ницька діяльність, у якій виявляється творчість педагога. А у творчості — його зростання. Вчитель — активний бо­рець із застоєм і формалізмом, як і непримиренний супро­тивник безпідставних новацій. Бути таким має кожен су­часний класовод. І до цього необхідно готуватися випуск­никові педагогічного інституту, педагогічного училища.

2.Форма наукових досліджень і участь учителів у їх проведенні Є кілька форм наукових досліджень, у яких участь учителів початкових класів не тільки можлива, а й необхідна, оскільки вияв­ляється корисною для них. Це 1) цілеспрямоване спостереження за процесом освоєння уч­нями програмового матеріалу, 2) вивчення позитивного досвіду колег-класоводів, 3) участь у проведенні експе­рименту.

1. Спостереження за тим, як учні оволодівають про­грамним матеріалом,— найпростіша форма досліджень, до­ступна і конче потрібна кожному вчителеві, який би клас він не вів. Йому не байдуже, як учні засвоюють вимоги на­вчальної програми, чи встигають вони набувати необхід­них умінь і навичок, інакше кажучи, наскільки успішно іде навчальний процес під його керівництвом. Дані таких спостережень дозволяють класоводові своєчасно усувати недоробки.

Мета спостережень може бути різною. В одних випад­ках доцільно поставити питання про ступінь засвоєння граматичних понять чи рівень орфографічної грамотності. В інших — виникає потреба виявити вміння дітей складати план і переказувати за ним зміст твору. Іноді з'являється необхідність проаналізувати, як дотримуються діти ор­фоепічних норм української мови в різних сферах мовлен­нєвої діяльності — в усному мовленні і при читанні. З форм спостереження застосовуються фіксації відпо­відей учнів на запитання вчителя, аналіз учнівських ро­біт — класних, домашніх, контрольних та ін. Результати спостережень ретельно аналізуються, узагальнюються. На їх основі робляться висновки, які вкажуть на шляхи вдосконалення подальшої роботи вчителя.

2. Мета вивчення досвіду — виявити, оцінити, узагаль­нити і поширити те нове, ефективне, що спостерігається в практиці викладання рідної мови. Вивченню припустимо піддавати як досвід одного вчителя, так і практику навчаль­ної діяльності багатьох викладачів школи. Об'єктом дослідження можуть бути або вся система ви­кладання рідної мови, або окремі її компоненти, наприклад: організація уроків читання чи письма, вивчення граматики чи проведення уроків з розвитку мовлення, робота з пер­шокласниками чи четвертокласниками. Як правило, вивчення досвіду складається з трьох етапів: 1) спостереження за роботою вчителя або групи вчи­телів; 2) узагальнення набутих спостережень; 3) поширення осмисленого досвіду, тобто впровадження його у практику діяльності вчителя або вчителів школи чи класоводів міста, району, області. Спостереження здійснюється безпосередньо на уроках. Відомості для описування досвіду можна дістати з аналізу письмових робіт учнів. В осмисленні досліджуваної теми значну допомогу подасть сам учитель розповіддю про те, як він здійснює навчання. Здобуті матеріали обговорюються на засіданнях методоб'єднань і рекомендуються для використання іншими класоводами. Вивчення досвіду, обмін досвідом не завадять ніякому вчителеві, який би педагогічний стаж він не мав. Особливу зацікавленість в ознайомленні з позитивним досвідом вияв­ляють молоді вчителі.

3. Участь учителів у проведенні науковцями експеримен­ту — корисна форма підвищення їхньої кваліфікації. Експеримент присвячується або пошукам нових методів навчання, або відбору матеріалу для вивчення, або змінам у його змісті чи розташуванні. Експеримент програмується: висувається гіпотеза (на­укове припущення) ефективного навчання школярів, го­туються необхідний дидактичний матеріал і програма його впровадження в навчальний процес. Для проведення експе­рименту виділяється експериментальний клас, у якому й здійснюється спостереження. Безпосередня участь учителя в експерименті збагачує його теоретично і практично, зосереджує увагу вчителя-практика на тонкощах учительської майстерності, робить його чутливим до раціональних і ефективних методів і прийомів навчання, нарешті, вчить бути самокритичним.

Курс методики викладання української мови, який ви­вчається в педучилищах і педінститутах, передбачає залу­чення майбутніх учителів до науково-дослідної роботи, її проводять у процесі оволодіння навчальним предметом ме­тодики. Результати оголошуються на практичних заняттях. Наукова робота може в успіхом здійснюватися також і в наукових гуртках навчального закладу.