6.4. Формування особистості в період ранньої юності

У порівнянні з підлітками зростає рівень свідомого самоконт­ролю, хоча саме в цьому віці найчастіше скаржаться на слаб­кість волі, залежність від зовнішніх впливів і такі характерні риси як примхливість, ненадійність, схильність легко і безпідставно ображатися тощо.

Емоційно-вольова сфера

Залежність емоційних реакцій підлітків від гормональних та фізіологічних про­цесів певною мірою зберігається і в період ранньої юності, однак вона вже не є визначальною. Особливості емоційної сфери старшокласників залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні відмінності часто суттєвіші за вікові.

Усі основні структури темпераменту і його залежність від властивостей нер­вової системи закладаються ще в підлітковому віці. Рання юність характеризуєть­ся посиленням інтегральних зв'язків між його елементами, внаслідок чого полег­шується управління власними реакціями (B.C. Мерлін). Так, юнаки та дівчата, незалежно від типу нервової системи, значно стриманіші та врівноваженіші у по­рівнянні з підлітками (О.В. Кучменко).

Однак саме в цьому віці особливо гостро проявляються окремі властивості характеру, інколи доходячи до рівня акцентуацій, які, не будучи самі по собі патологіями, збільшують імовірність психічних травм та провокують відхилення у поведінці. Приміром, загострення такої типової для юнацтва риси як гіпертимність (підвищена активність та надмірна збудженість) нерідко спричиняє нерозбірливість молодих людей у знайомствах, схильність до непродуманих, аван­тюрних учинків, а типологічне зумовлена замкнутість може перерости у хвороб­ливу самоізоляцію або й почуття власної неповноцінності тощо. Узагалі вік від 14 до 18 років є критичним періодом для психопатій (О.Є. Личкв).

Загалом варто наголосити, що емоційні труднощі та негаразди не є типовими для юнацького віку. Імовірніше, тут спостерігається деяка загальна закономір-

102

ність, а саме: підвищення рівня організації і саморегуляції організму призводить до збільшення емоційної чутливості, але паралельно зростають і можливості пси­хологічного захисту (І.С. Кон).

Загальне емоційне самопочуття вирівнюється. Афективні вибухи, характерні для підлітків через їх постійну збудженість, зустрічаються рідше. Емоційне життя стає багатшим за змістом і диференційованішим за відтінками почуттів. Інтенсивно розвивається відкритість до емоційних впливів, здатність до співпереживань (емпатія), емоційна чутливість.

У період ранньої юності принципово змінюється ставлення до власної особистості. Якщо для підліткового віку характер­ним є бурхливий розвиток самосвідомості, то тепер йдеться вже про формування нової якості: усвідомлення себе як неповторної особис­тості, із власними думками, переживаннями, почуттями, поглядами й оцінками.

Розвиток самосвідомості

На думку В. Штерна, вирішальну роль у формуванні особистості віді­граєте, яку цінність людина вважає найвищою, визначальною. Саме цінності зумовлюють тип людської особистості. В. Штерн описав шість таких ти­пів: теоретичний — особистість, усі прагнення якої спрямовані на об'єктивне пізнання дійсності; естетичний — особистість, для якої об'єктивне пізнання байдуже, вона прагне зрозуміти одиничний випадок і "вичерпати його без залишку з усіма його індивідуальними особливостями"; економічний—жит­тям людини керує ідея користі, прагнення "найменшими зусиллями досягти найбільшого результату"; соціальний — "сенсжиття—любов, спілкування і життя для інших людей"; політичний — для особистості характерне праг­нення до влади, панування, впливу на інших; релігійний — особистість спів­відносить "усіляке одиничне явище із загальним сенсом життя і світом".

Визначаючи кожен із цих типів, В. Штерн аж ніяк не вважає, що в житті особистості е лише одна спрямованість цінностей. "Навпаки, — пише він, — усі спрямованості цінностей закладені в кожній індивідуальності... Але якась одна з них набуває пріоритетного значення і, в основному, визначає життя".

Високий рівень розвитку самосвідомості породжує інтерес до власної осо­бистості, до форм її організації та саморегулювання.

Основний психологічний здобуток юності — власний внутрішній світ. Зовніш­ній, фізичний світ тепер є лише однією з можливостей суб'єктивного досвіду, центром якого є власна особистість, власне "Я".

Як відомо, відкриття для себе власного внутрішнього світу розпочинається вже у підлітковому віці. У цей же період розвивається формально-логічне мис­лення. Інтелектуальний розвиток, що супроводжується нагромадженням і систе­матизацією знань про світ, і інтерес до власної особистості та розвиток рефлексії виявляються у ранній юності тією основою, на якій грунтується світогляд. Карти­на світу при цьому може бути матеріалістичною, ідеалістичною, формуватися на базі релігійних уявлень тощо.

103

Сам процес пізнання навколишнього світу має свою специфіку в різні вікові періоди. Підліток відштовхується у пізнанні дійсності багато у чому "від себе", від своїх переживань. Старшокласник, навпаки, пізнаючи навко­лишнє, повертається до себе і ставить світоглядні питання: "А що Я значу в цьому світі?", "Яке місце Я займаю у ньому?", "Які мої можливості?", "Який Я?". Він шукає чіткі, однозначні відповіді, у своїх поглядах категоричний, недостатньо гнучкий — недарма кажуть про юнацький максималізм.

Варто мати на увазі, що світоглядні проблеми не вирішуються раз і назавжди. Наступні кризи, труднощі, життєві колізії приведуть до перегляду юнацьких пози­цій. Доросла людина буде повертатися до цих "вічним" проблем, відмовляючись від своїх колишніх рішень або ж утверджуючись у них знову, але вже на іншому,

вищому рівні.

Безумовно, не в усіх старшокласників світогляд формується як система чіт­ких, стійких переконань. Окремим учням вчителі дають такі характеристики:

"Безпринципний, ніколи не знаєш, чого від нього сподіватися", "Не має власної думки, завжди наслідує інших" тощо. За даними одного з опитувань, проведе­ного у 90-і роки, 50% старшокласників вважають себе схильними змінити власне рішення під впливом однолітків та дорослих, 69% зауважують невпевненість при виборі власної позиції, сумніваються у правильності своєї точки зору.

Процес відкриття власного "Я" складний і внутрішньо суперечливий. Неспо­дівано виявляється, що "внутрішнє" "Я" не співпадає з "зовнішньою" поведін­кою, тому актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостат­ня диференційованість, розмитість "Я" в цьому віці зумовлюють відчуття стур­бованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось заповнити, що, у свою чергу, породжує посилення потреби у спілкуванні. Водночас зростає вибірко­вість спілкування та потреба у відособленні від інших.

У дослідженні Т.В. Снєгірьової визначено шість типів ціннісної струк­тури "Я", що відображають індивідуальну своєрідність особистісного са­мовизначення у ранньому юнацькому віці і виражаються у співвідношенні між минулим, сьогоднішнім і майбутнім "Я".

1. Усі три "Я" пов 'язані між собою з дотриманням наступності й одна­ковою мірою відповідають ідеальному "Я". Це — суб'єктивне гармонійне уявлення людини про себе.

2. Актуальне "Я"більшою мірою тяжіє до майбутнього, ніждо минулого "Я". "Я"-минуле уявляється дуже далеким, ставлення до нього незмінно критич­не. Сучасне "Я" виступає як новий ступінь особистісного самовизначення.

3. Майбутнє "Я" відірване від сьогодення. Усі три "Я" сприймаються як абсолютно різні. З ідеальним "Я" узгоджується лише "Я"-майбутнє.

4. Ідеальне "Я" не включене ні до актуального, ні до майбутнього "Я", воно ізольоване від них і не бере участі у розвитку особистості.

5. Минуле і сьогоднішнє "Я" пов'язані між собою. Інший полюс, відірва­ний від них, утворює зв 'язок між майбутнім та ідеальним "Я". Таке поєднан-

104

ня особистіших атрибутів корелює з низькою самооцінкою і відсутність засобів, за допомогою яких особистість змогла б зблизити минуле й акту­альне "Я" з ідеальним і майбутнім.

6. Актуальне "Я" зовсім випадає з процесу розвитку. Воно відірване від минулого "Я", не має зв'язку з майбутнім, водночас не відповідає й ідеальному "Я".

У ранньому юнацькому віці найчастіше зустрічається другий варіант. Критичність щодо дитинства, яке вже минуло, у цьому випадку супрово­джується порівняно високою самооцінкою та спрямованістю життєвих перспектив у майбутнє. Друге місце займає перший варіант, а третє, від­повідно — третій. Усі інші варіанти у цьому віці є винятком і, ймовірно, репрезентують вікові психологічні аномалії.

Уявлення про себе співвідноситься передусім із певним збірним поняттям "Ми" (образ типового представника свого віку і статі), але ніколи з ним повністю не співпадає. Образ власного "Я", як правило, диференційованіший, і включає в себе інші нормативні якості у порівнянні з образом "Ми".

Наприклад, юнаки вважають себе не такими сміливими, комунікабельними та життєрадісними, як однолітки, зате добрішими і здатними краще зрозуміти іншу людину. Дівчата ж приписують собі меншу комунікабельність, зате більшу щирість, справедливість та вірність (І.С. Кон, В.О. Лосенков). Аналогічну тенден­цію виявлено, скажімо, і в молодих французів (Б. Заззо).

Надзвичайно важливий процес у розвитку юнацької самосвідомості — фор­мування особистісної ідентичності, відчуття індивідуальної тотожності та ціліс­ності. Найглибше і найдетальніше ця проблема розглядається у працях Е. Еріксона.

Юність, за Еріксоном, — це передусім криза ідентичності, яка полягає у по­слідовності соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій та самовизначень. Успішно впоравшись із вирішенням відповідних завдань, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації.

Нерозв'язаність цих завдань зумовлює формування у молодих людей неадек­ватної ідентичності. Її розвиток може йти по таких основних напрямках: відмова від психологічної інтимності, уникання тісних міжособистісних стосунків, неспро­можність будувати життєві плани, боязнь ставати дорослим, страх перед перемі­нами; ослаблення продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси і зосередитися на основній діяльності; формування "'негатив­ної ідентичності", відмова від самовизначення та вибір негативних зразків для наслідування.

В інших дослідженнях (Дж. Марша) виділено ряд етапів у розвитку ідентич­ності, детермінованих рівнем професійного, релігійного та політичного самови­значення молодих людей: "невизначена, розмита ідентичність" (індивід ще не має певних чітких переконань, не обрав професії і не зіткнувся з проблемою кризи ідентичності); "передчасна ідентифікація" (індивід уже включився в пев­ну систему стосунків, але не з власної волі, внаслідок пережитої кризи та випро-

105

бувань, а на основі чужих думок, під впливом еталону або авторитету); "мора­торій" (індивід перебуває у процесі нормативної кризи самовизначення, виби­раючи з численних варіантів той єдиний, який можна вважати власним); "зріла ідентичність" (криза самовизначення завершена, індивід від пошуку себе пе­рейшов до практичної самореалізації).

Цікаво порівняти досягнутий молодими людьми рівень ідентичності з прита­манними їм комплексами індивідуально-особистісних рис (слід зазначити, що індивідуальні відмінності тут не менш важливі, ніж вікові). Наприклад, стадія "мо­раторію" пов'язується, як правило, із високим, а стадія "'передчасності" — із низьким рівнем особистісної тривожності. Вищі рівні ідентичності корелюють з високою самоповагою, а також зі складнішими і диференційованішими інтере­сами, краще розвинутою рефлексією. "Мораторій" і "зрілість" характеризують­ся домінуванням інтернального, а "невизначеність" і "передчасність" — екстер-нального локусу контролю. "Передчасність" пов'язана із найвищими показни­ками за шкалою авторитарності й найнижчими — за шкалою самостійності. Най­більше розвинута моральна свідомість у людей, які досягай стадії "мораторію" та "зрілості (Дж. Марша).

Істотні відмінності спостерігаються й у стилі спілкування та міжособистісних стосунках. Психологічна інтимність, глибокі почуття та взаємність стосунків при­таманні передусім стадіям "мораторію" та "зрілості", тоді як для етапів "неви­значеності" та "передчасності" більшою мірою характерні стереотипні контак­ти. Серед молодих людей з "невизначеною" ідентичністю найбільше "ізольова­них" (С. Хаузер, Л. Кале).

Важливим моментом стає формування відчуття дорослості, причому не загалом, як це мало місце у підлітковому віці, а саме чоловічої і, відповідно, жіночої дорослості. Особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як осо­би певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленням до представників протилежної статі та відповідними формами пове­дінки (І.В. Дубровіна).

Самосвідомість та самооцінки юнаків і дівчат істотно залежать від стереотип­них уявлень про нормативні образи чоловіка та жінки, які визначені історично зафіксованою диференціацією статевих ролей.

Центральним новоутворенням ранньої юності, як уже зазначалося, стає са­мовизначення не лише особистісне, але й професійне. У 80-і роки при виборі професії старшокласники передусім орієнтувались на престижність професії (со­ціальну значимість), її вимоги до особистості, принципи й норми взаємин, харак­терні для даного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.

Самовизначення пов'язане зі спрямованістю в майбутнє, тобто сьогодення постійно порівнюється з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове

106

усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості за наявності впевненості в собі, у своїх можливостях та силах.

Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі харак­терні тенденції. Наприклад, у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, власні можливості, і тому не виявляють надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно здійсню­вати реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників зберігає оптиміс­тичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з влас­ними можливостями). У інших самооцінка завищена, охоплює всі сторони жит­тя, змішуючи реальність із бажаним, а третім (переважно дівчатам) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість у собі, гостре переживання невід­повідності своїх прагнень наявним можливостям (І.Ю. Кулагіна).

Загалом юність — це період стабілізації особистості, формування системи стійких поглядів на світ та своє місце в ньому, особистісного та професійного самовизначення. У юнаків та дівчат вища, порівняно з підлітками, самоповага. Інтенсивно розвивається саморегуляція, зростає контроль за власною поведін­кою, проявом емоцій, а настрій стає стійкішим і усвідомленішим.

В яких соціальна—психологічних умовах відбувається формування особистості

старшокласника ?

Яка діяльність є провідною для старшокласників?

Назвіть основні новоутворення ранньої юності.

В чому полягає специфіка пізнавальних процесів у юнаків та дівчат?

Як протікає становлення емоційно-вольової сфери в період ранньої юності?

В чому виявляються особливості самосвідомості у старшому шкільному віці?

Дайте характеристику особливостей стосунків юнаків і дівчат з однолітками

та дорослими.

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. — М., 1997. — Гл. 17.

2. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К., 1976. — Розділ VII.

3. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. — М., 1979.—Гл. VI.

4. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. — М., 1996.

5. Кон И.С. Психология ранней юности.—М., 1989.

6. Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет). — М., 1997.—Р. II, гл. 7.

7. МнацаканянЛ.И. Личность и оценочные способности старшеклассников.—М.,1991.

8. Практикум по возрастной и педагогической психологии / Под ред. А.И. Щер­бакова. — М., 1987. — Тема 7.

9. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя.—М..1991.

10. Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии.—М., 1981.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества.—К., 1991.

2. Бауэр М. Психологическое развитие младенца. — М., 1979.

3. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. — М., 1986.

4. БехІ.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. —К., 1998.

5. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. (Психологическое исследование). —М., 1968.

6. Братусь Б. С. Аномалии личности. — М., 1988.

7. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: нор­ма и отклонения. — М., 1990.

8. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. — М., 1988.

9. Валлон А. Психическое развитие ребенка.—М., 1967.

10. Выготский Л. С. История развития высших психических функций // Собрание сочи­нений в 6-й т. — Т. 3. — М., 1983.

11. Выготский Л.С. Кризис первого года жизни // Собрание сочинений в 6-й т. — Т.4.—М., 1984.

12. Выготский Л.С. Младенческий возраст // Собрание сочинений в 6-й т. — Т. 4. — М., 1984.

13. ВыготскийЛ.С. Мышление и речь//Собрание сочинений в 6-й т.—Т. 2.—М., 1982.

14. Эльконин Д. Б. Избранные психологические труды.—М., 1989.

15. Эльконин Д.Б. Психология игры. — М., 1978.

16. Эриксон Э.Г. Детство и общество. — СПб., 1996.

17. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. — М., 1988.

18. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. — М., 1986.

19. Але М. Психология подростка (психосексуальное развитие).—М., 1991.

20. Кон И.С. Дружба: этико-психологический очерк. — М., 1987.

21. Леонтьев А.Н. К теории развития психики ребенка // Избранные психологические произведения в 2-х т. — Т. 1. — М., 1983.

22. Ле Шан Э. Когда ваш ребенок сводит вас с ума. — М., 1990.

23. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. — М., 1983.

24. Максименко С.Д. Основи генетичної психологи". — К., 1998.

25. Мид М. Культура и мир детства. — М., 1988.

26. МудрикА.В. Современный старшеклассник: проблемы самоопределения.—М., 1987.

27. Обухова Л.Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы. — М., 1995.

28. Рабочая книга школьного психолога 1 Под ред. И.В. Дубровиной. — М., 1991.

29. Фельдштейн Д.Н. Психология развития личности в онтогенезе. — М., 1989.

30. Франки В. Человек в поисках смысла. — М., 1990.

31. Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции. — М., 1989.

32. Фромм Э. Искусство любить: исследование природы любви. — М., 1990.