Тема 19. Зміст родинного і громадського навчання і виховання у етнопедагогіці та національній системі виховання

Народна педагогіка про роль сім'ї у вихованні дитини.

Підростаюче покоління – опора і радість сім'ї. Народне розуміння проблеми продовження людського роду. Індивідуальне /"одинакове"/ і сімейно-групове виховання дітей. Педагогічне мотивування багатодітності у етнопедагогіці.

Народно-побутові пріоритети дитинства. Любов, повага і ласка до дітей як емпірично-методологічна основа виховання в сім'ї. Функції сім'ї.

Громадська відповідальність батьків за виховання дитини. Історико-педагогічний досвід вирішення проблеми "батьки -діти" в громаді.

Принципи родинного виховання. Розвиток виховних функцій сім'ї на основі утвердження авторитету батьків, почуттів подружнього обов'язку і честі сім'ї.

Турбота про повноцінний, гармонійний розвиток дітей у сім'ї. Батько і мати - перші природні вихователі дитини. Провідна роль прикладу батька і матері у становленні особистості дитини. Вимоги народної педагогіки до батьків як вихователів дітей. Ставлення молоді до старших як мірило вихованості суспільства.

Значення виховного впливу батьків ("Молодь багата мудрістю мами і тата"). Громадська відповідальність батьків за виховання дитини.

Роль і педагогічні функції матері-виховательки у формуванні духовного світу дитини /розвиток мовлення, засвоєння настанов старших і народної моралі/. Повага і любов до матері – перша моральна заповідь етнопедагогіки. Зміст материнського виховання в сім'ї.

Українські народні прислів'я та приказки про батька і матір. Становище жінки-матері та батька у житті громади. Т. Шевченко, О. Довженко про українську жінку.

Вимога до дітей – слухати й поважати своїх батьків, виконувати їхні поради й заповіти. Синівські та дочірні обов'язки перед батьками. Святий обов'язок дорослих дітей піклуватися про своїх батьків.

Взаємовідносини дітей у сім'ї, обов'язок старшого брата, старшої сестри по відношенню до молодших братів і сестер.

Формування навичок родинних стосунків в сім'ї між дітьми /братами й сестрами/. Народнопоетичні зразки родинної любові, взаємовиручки, допомоги, щирості, сердечності тощо. Формування взаємин дитини з однолітками. Побратимство /посестринство/ як критерій найсвітліших стосунків між людьми і стимул до виховання і перевиховання підлітків.

Дідусь і бабуся, куми – найближчі помічники в сімейному вихованні. Роль "печальників" /"печаловаться" – турбуватися, опікувати/ в забезпеченні функцій сімейного виховання дітей-сиріт. Дідусі та бабусі – носії життєвої й виховної мудрості. Теплі спогади видатних людей – Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, О. Гончара, В. Сухомлинського про своїх дідусів та бабусь.

Чуйне ставлення до людей похилого віку – найхарактерніша ознака людяності. Родина з дідусями та бабусями – ознака її духовної довершеності. Ставлення молоді до старших як мірило вихованості суспільства.

Соціально-педагогічний зміст категорій: синівський обов'язок, великодушність до людей похилого віку.

Засоби та методи родинного виховання.

Прищеплення дітям почуття роду, родини, обов'язку щодо вшанування своїх пращурів. Роль сімейних свят, престольних "празників" у згуртуванні родини.

Роль громадської думки у вихованні.

Основні форми громадського виховання в Україні (інститут кумівства, сусідська взаємодопомога у догляді за немовлятами та малими дітьми, різні види опікунства у відповідності до народного звичаєвого права). Громадська думка, осуд чи схвалення старших людей у вихованні моральності молоді церковна громада.

Громадське життя дітей і молоді. Гуртування дітей і підлітків за місцем проживання, під час випасання худоби, проведення дитячих свят. Об'єднання молоді в парубоцькі і дівочі громади. Вечорниці, досвітки, "вулиці", гуляння під час свят, участь в обрядах. Звичаї, пов'язані з громадським життям юнаків і дівчат.

Запровадження ідей етнопедагогіки в практику родинного виховання.