2. Місто як об’єкт дослідження. Типологія міст.

Як правило, під містом розуміють цілісну територіальну одиницю з високою компактністю населення і значним числом мешканців, зайнятих різноманітними і неоднорідними видами трудової діяльності, зі специфічним способом життя.

Місто - це одночасно і центр науки, освіти і найбільш розвиненої культури, це і центр промислового виробництва, це і місце, де сконцентровані основні соціальні групи і верстви населення. Саме тому суспільство розвивалось і розвивається через місто. Історичний досвід засвідчує: на різних етапах суспільного розвитку роль і значення міста як центра економічного, соціально-політичного і духовного життя суттєво змінювалось, але при цьому воно завжди зберігало за собою певну роль в соціальному прогресі.

Теорії розвитку міст Модель концентричних зон

Роберт Парк та Ентоні Берджес, вивчаючи соціальні процеси у Чикаго, складали соціальну карту міста: на карти наносилися зони підліткової злочинності, расової напруженості, розподіл кінотеатрів, танцмайданчиків, магазинів і т. ін. Тобто карти складалися за найрізноманітнішими соціальними показниками. Сукупність цих карт „вимальовувала" структуру міста. Центральна зона - це простір, на якому переважають адміністративні та торгівельні установи, банки, театри, дорогі ресторани. Центральну зону оточує перехідна зона - колишня дільниця багатих помешкань, а на час дослідження - район зі змішаною структурою, у якій розміщені офіси не найбагатших фірм, середньої руки ресторани. Наступне кільце утворюють житлові зони: робітничі райони із дешевшим житлом розміщені ближче центру, а у передмістях мешкають заможні городяни. Географічну мобільність автори у даному контексті розглядали як показник соціальної мобільності.

Ця теорія не є універсальною, вона описує передусім модель конкретного міста - Чикаго, а також тенденції, які характерні для розвитку міст у США. У європейських, латиноамериканських, азіатських містах диференціація міської території часто дзеркальна північноамериканській: робітничі околиці оточують привілейований центр, в якому деякі квартали особливо вирізняються дорожнечею землі, високим благоустроєм і заселені привілейованими верствами.

Подібні підходи до аналізу життєвого простору міста застосовують і дослідниками на пострадянських теренах. Олександр Трущенко, наприклад, у 1995 році опублікував книгу із красномовною назвою „Престиж центра: городская социаль-ная сегрегация в Москве". В ній, зокрема, говориться, що напередодні революції 1917 року дві третини найзаможніших родин жили у межах Садового кільця. Традиція збереглася і при Радянській владі. В межах Садового кільця було локалізовано 85% театрів, 65% музеїв, 70% концертних і виставкових залів, 65% бібліотек, 65% шкіл із поглибленим вивченням іноземної мови. Аналіз показав, що працюючий житель центру за рахунок територіальних факторів організації побуту і проведення вільного часу отримував додатково 6 годин вільного часу денно! Проаналізувавши, як наприкінці 70-х років розподілялися московські адреси членів трьох спілок - Спілки композиторів, художників та письменників (адреси представників політичної та господарської еліти дістати було практично неможливо), автор виявив, що у межах Садового кільця мешкало 78% членів Спілки композиторів СРСР, 76% членів Спілки художників СРСР і 69% Членів Спілки письменників СРСР.