Економічні закони
Виявлення економічних законів, з’ясування їх змісту і механізму дії, обґрунтування шляхів і засобів використання економічних законів в практичній діяльності суспільства є кінцевою метою економічної теорії (політичної економії). Саме пізнання економічних законів та шляхів їх практичного застосування забезпечує реалізацію провідних соціальних функцій політекономії.
Економічні закони – це об'єктивні, внутрішньо необхідні, сталі, істотні й постійно відновлювані
Економічні закони так само, як і закони природи, мають об’єктивний характер – вони виникають і діють незалежно від волі та свідомості людей. Але на відміну від законів природи, які є довічними і діють незалежно від наявності людського суспільства, економічні закони мають історично минущий характер. Економічні закони виникають тільки за наявності певних соціально-економічних умов, розвиваються і діють тільки в процесі економічної діяльності людей і не існують поза нею.
Політекономія досліджує закони, що регулюють суспільне виробництво, розподіл, обмін та споживання життєвих благ і розробляє загальні методологічні засади механізму їх використання суспільством з метою підвищення ефективності виробництва і зростання добробуту людей за умов обмежених економічних ресурсів.
Зупинимося на декількох, можливо уже відомих вам, законів.
Закон зростання потреб.
Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону обмеженості ресурсів.
На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб.
Перший етап - до середини 50-х років, домінували матеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавчо обмежений 40 годинами.
Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до "економіки споживання", коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін. На прикладі США можна простежити перехід до типу споживання, де панують послуги. Вже в 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 відсотків становили витрати на послуги, більше 12 відсотків - на товари довгострокового споживання. Частка витрат на харчування в США становила 15 відсотків (у Західній Європі - 20 відсотків, Японії - 27 відсотків).
Дію закону зростання потреб протягом XX ст. підтверджує динаміка вартості робочої сили. В 1970 р. порівняно з 1910 р. реальний зміст заробітної плати в США і ФРН зріс більше ніж у 8 разів, у Великобританії та Франції - в 3-4 рази, суттєво випереджаючи зростання вартості постійного капіталу, що припадає на одного робітника.
Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.
За даними опитування, 3/4 американців ладні відмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб нематеріального характеру. Від 14 до 42 відсотків усіх робітників і службовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків.
У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних;від задоволення елементарних потреб - до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання - до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.
Кожний крок в розвитку суспільства - це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні.
Потреби, які задовольняються через виробництво благ і їх споживання називаються економічними.
Наявність економічних потреб є спонукальним мотивом для виробництва. Потреби і виробництво є двома полюсами економіки, між якими знаходиться усе її різноманіття. Ці два полюси постійно взаємодіють між собою.
Закон безмежного зростання людських потреб є об’єктивним економічним законом. Виробництво, яке обумовлене наявністю потреб, зростає слідком за ростом потреб. В той же час ріст виробництва збільшує потреби. Відбувається взаємний поступальний рух вперед, відбувається економічний прогрес. Проте завжди в цьому русі попереду йдуть потреби.
Закон обмеженості ресурсів.
Базисним елементом економічної теорії є обмеженість ресурсів. А центральним законом аналітичної економіки є закон обмеженості ресурсів, який стверджує,
Обмеженість ресурсів і благ є причиною існування в економіці кожної країни (незалежно від її типу) проблеми розподілу (аллокації) обмежених ресурсів і благ, яка в свою чергу обумовлює необхідність господарювання (рис.2).
Рис.
2. Причинно-наслідковий зв’язок між
обмеженістю ресурсів і необхідністю
господарювання
При вирішенні проблеми розподілу (аллокації) обмежених ресурсів необхідно відповісти на три основоположних економічних питання:
Що і скільки необхідно виробляти ?
Як необхідно виробляти?
Для кого виробляти?
Обмеженість ресурсів є всезагальним явищем, яке притаманне як діяльності окремої людини, так і суспільству в цілому. В кожної людини є свої індивідуальні рамки: фізичні, інтелектуальні, фінансові, часові. І ці рамки не дозволяють реалізувати усі її прагнення і бажання в сьогоднішньому багатому, різноманітному світі.
Суспільство, не лише в планетарному масштабі, але і в кордонах самих багатих і благополучних країн, також є обмежене в своїх можливостях. Тисячоліття суспільного розвитку дещо розширили рамки цих обмежень, проте як і в минулому, сьогодні і в майбутньому постійна нестача наявних ресурсів залишається жорсткою умовою поведінки усіх економічних суб’єктів.
Обмеженість ресурсів може бути абсолютною і відносною. Відносна обмеженістю ресурсів не означає, що певного ресурсу немає взагалі, а те що його не можна отримати на попередніх умовах. Додаткове залучення цього ресурсу обійдеться суб’єкту дорожче.
Закон спадної граничної корисності.
В кількісній теорії корисності припускається, що корисність блага або ж набору благ має конкретний числовий вимір. Проте корисність являє собою психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення від споживання даного блага і тому ця оцінка є різною для різних людей, а для однієї людини корисність одного і того ж блага може бути різною в залежності від інтенсивності потреби та ступеня її насичення, запасу блага, періоду часу. Тому може скластися думка про абсолютну неможливість кількісного вимірювання корисності благ.
Проте є багато прикладів, які свідчать про протилежне. Якщо, наприклад, ми самі робимо вибір між двома споживчими кошиками, то теоретично звичайно ми можемо стверджувати, що цей набір подобається нам в певну кількість разів більше, ніж інший, тому що:
ми готові заплатити за нього в певну кількість разів більше;
ми готові пробігти пропорційну більшу дистанцію;
ми готові простояти в черзі за ним пропорційно більшу кількість часу.
Даний приклад свідчить, що теоретично можна знайти спосіб вимірювання корисності. Хоча при цьому потрібно пам’ятати, що така процедура не є простою і достатньо суб’єктивною, а спосіб вимірювання корисності блага є одним із слабких місць кількісної теорії.
Приклад : Інколи виникає цікаве запитання, а чи можна виміряти корисність (цінність) дітей. Спробували відповісти на таке запитання дещо незвичним способом викладачі Військово-медичної академії в Санкт-Петербурзі професори І. А. Ліхтарьов і В. П. Рамзаєв. Вони провели опитування серед слухачів академії за таким запитанням:
“Припустимо, Ви не маєте дітей і втратили репродуктивну здатність. Скільки років свого власного життя Ви б пожертвували заради відновлення репродуктивної здатності і можливості мати одну, дві, три, чотири дитини?”
Дані опитування були узагальнені і зведені в таблицю (табл. 1).
Таблиця 1