
- •Основні підходи до інтерпретації поняття «відповідальність» (філ.,прав,політолог.)
- •Філософські погляди на проблему відповідальності людини
- •3. Поняття соціальної відповідальності
- •4. Види соціальної відповідальності:
- •Соціальні норми та їх види
- •Поняття політичної відповідальності
- •7,8,9 Види політ.Відповідальності:
- •14. Інститути політ відповід в контексті різних форм держ правління.
- •15. Інстит політ відпов в президентській республіці.
- •16. ….В парламентарній республіці.
- •18. Політ відповід гл д-ви: загальна характеристика.
- •19.Принципи конституційного статусу глави д-ви..
- •20. Імпічмент як інститут політ відповід гл д-ви.
- •21. Чинники ефективності імпічменту як інституту політ відповід гл д-ви.
- •23. Особлив інстит конрасигнатури в парламентарній та зміш республ.
- •24. Поняття політ відповід уряду.
- •25. Форми підпорядкування уряду парламенту і главі держави.
- •26. Форми політ відповід уряду залежно від способу його формування.
- •27. Форми відповід уряду перед парламентом: вотум недовіри та відмова у довірі.
- •28. Політична відповідальність парламенту.
- •29. Форми пв парл перед главою держави
- •30. Підстави розпуску парламенту
- •31.Відкладальне вето(відносне)
- •32. Вето за різних форм держ. Правління
- •33, 34, 35, 36. Інститут відповідальності парламентарія
- •34. Принципи конституційного статусу парламентаріяю
- •35. Пв парламентарія
- •36. Форми відповідальності парламентаріїв.
- •37. Інститути пв в сист судової влади.
- •38. Принципи організації та діяльності суд влади
- •39. Інст. Форми пв в системі взаємовідносин Громадянське суспільство- держава
- •40. Вибори в системі пв
- •41. Політична відповідальність в контексті різних типів виборчих систем
- •Референдум як засіб реалізації політичної відповідальності органів державної влади
- •Політична відповідальність громадянського суспільства перед державою
- •Партії та громадські обєднання як субєкти політичної відповідальності перед державою.
- •Конституційні вимоги щодо утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій
- •Поняття та система органів місцевох влади
- •47. Моделі публічної влади.
- •Громадівська та державницька теорії.
- •Дуалістська теорія
- •Інститути політичної відповідальності в системі місцевої влади: загальна характеристика
- •Інституціональні форми Політичної відповідальності органів місцевого самоврядування
- •52. Форми контролю держави за Місцевим самоврядуванням.
- •53. Вибори як інституціональний засіб реалізації політичної відповідальності органів місцевого самоврядування
- •54. Етапи трансформації інститутів політичної відповідальності в не залежній Україні
- •55. Політична відповідальність Президента України
- •56. Інститут контрасигнатури та імпічменту в Україні.
- •57. Трансформація інститутів політичної відповідальності уряду в Україні.
- •58. Становлення інститутів взаємної політичної відповідальності держави та громадянського суспільства в Україні.
- •59. Інституціональні форми політичної відповідальності парламенту в Україні.
- •60. Трансформація інститутів політичної відповідальності політичних партій в контексті зміни типу виборчої системи в Україні.
- •61. Референдум в системі інститутів політичної відповідальності в Україні.
- •62. Інституціональні особливості відповідальності політичних партій та громадських організацій перед державою в Україні.
- •63. Розвиток інститутів політичної відповідальності в системі місцевої влади в Україні.
- •64. Вибори як засіб реалізації політичної відповідальності органів місцевого самоврядування в Україні.
- •65. Поняття морально-політичної відповідальності.
- •66. Ідейно-теоретичні засади дослідження морально-політичної відповідальності.
- •67. Індивідуальна та колективна морально-політична відповідальність.
- •68. Депутатська та парламентська етика як складові морально-політичної відповідальності.
- •69. Моральні принципи депутатської етики та правове регулювання.
- •70. Парламентська етика в Україні.
55. Політична відповідальність Президента України
Конституція України 1996 року встановила недоторканність Президента України і передбачила можливість притягнення його до відповідальності тільки в порядку імпічменту.
На основі цих конституційних норм усунути Президента України з поста практично неможливо. По-перше, тому що підставою для усунення Президента України з поста визнається тільки вчинення ним державної зради або іншого злочину (що для глави держави малоймовірно), але не порушення Конституції і законів України (до чого він часто вдається). Прикладами порушення президентами України (як нинішнім, так і попередніми) Конституції можуть бути: несвоєчасне підписання законів, ухвалених парламентом; відмова підписувати закони після подолання парламентом президентського вето щодо них; непризначення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою; призначення та звільнення керівників деяких центральних органів виконавчої влади і голів місцевих державних адміністрацій; видання актів без скріплення їх підписами (контрасигнування) глави і членів уряду; навіть (як показала політична криза 2007 року) розпуск парламенту без відповідних правових підстав. Однак такі дії не визнаються злочинами чинним кримінальним законодавством України. Це означає, що Президент України не може бути притягнений до відповідальності за навмисне порушення Конституції.
По-друге, через невиправдано завищені вимоги щодо парламентської більшості, необхідної для реалізації процедури імпічменту: питання про усунення Президента України з поста ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (щонайменше 226 народних депутатів); рішення про звинувачення Президента України приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (щонайменше 300 народних депутатів); рішення про усунення Президента України з поста приймається не
менш як трьома четвертими від конституційного складу Верховної Ради України (щонайменше 338 народних депутатів). Потрійне голосування в однопалатному парламенті та ще й з такими вимогами щодо більшості не застосовується у демократичних державах. Як зазначалось вище, у більшості країн для ініціювання процедури імпічменту необхідна одна третина голосів парламентаріїв, а для прийняття відповідного парламентського рішення – дві третини.
По-третє, через надмірне розширення кола учасників процедури імпічменту. Крім народних депутатів як членів Верховної Ради України та її спеціальної тимчасової слідчої комісії, до нього належать ще „спеціальний прокурор і спеціальні слідчі”, статус яких не визначено ні в Конституції, ні в законі, а також Конституційний Суд України і Верховний Суд України, кожний з яких з тих чи тих причин (у тому числі й через симпатії суддів до глави держави) зможе звести нанівець усю процедуру імпічменту.
56. Інститут контрасигнатури та імпічменту в Україні.
Контрасигнатура – скріплення акта глави держави підписами прмєр-міністра і/або міністрав відповідального за акт його виконання, без якої акт не набирає юр. Сили. В Україні інститут контра сигнатури відіграє формальну роль. Він є засобом зняття відповідальності з Президента України за виданий ним акт і покладення її на Прем’єр-міністра України і міністрів, але не ставить главу держави у залежності від уряду. В ході конституційної реформи, яка здійснюється в Україні, кількість контрасігнуемих актів президента передбаається скоротити з 13 до 4, однак угрудні 2005р. конституційність цього положення поряд з іншими положеннями конституційного закону, схваленого Верховною Радою 8 грудня 2004 р., знову булла оскаржена.Акти глави держави контрасігнуют як Прем'єр-міністр, так і галузевий міністр, «відповідальний за акт та його виконання» Обов'язковій контрасигнації підлягають акти Президента, видані ним з таких питань: управління зовнішньополітичною діяльністю держави; визнання іноземних держав; призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; дострокове припинення повноважень Верховної Ради України; призначення і звільнення членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади; призначення на посади і звільнення з них за згодою парламенту Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; утворення, реорганізації і ліквідації центральних органів виконавчої влади; призначення на посади і звільнення з них вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань; управління у сферах національної безпеки і оборони; діяльності Ради національної безпеки і оборони України; введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; призначення суддів Конституційного Суду України; утворення судів; присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.
Імпічмент: Імпічмент – це конституційно встановлений порядок притягнення парламентом до відповідальності вищих посадових осіб держави (президента, міністрів, суддів вищих судів тощо) за порушення ними законів На основі цих конституційних норм усунути Президента України з поста практично неможливо. По-перше, тому що підставою для усунення Президента України з поста визнається тільки вчинення ним державної зради або іншого злочину (що для глави держави малоймовірно), але не порушення Конституції і законів України (до чого він часто вдається). Прикладами порушення президентами України (як нинішнім, так і попередніми) Конституції можуть бути: несвоєчасне підписання законів, ухвалених парламентом; відмова підписувати закони після подолання парламентом президентського вето щодо них; непризначення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою; призначення та звільнення керівників деяких центральних органів виконавчої влади і голів місцевих державних адміністрацій; видання актів без скріплення їх підписами (контрасигнування) глави і членів уряду; навіть (як показала політична криза 2007 року) розпуск парламенту без відповідних правових підстав. Однак такі дії не визнаються злочинами чинним кримінальним законодавством України. По-друге, через невиправдано завищені вимоги щодо парламентської більшості, необхідної для реалізації процедури імпічменту: питання про усунення Президента України з поста ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. По-третє, через надмірне розширення кола учасників процедури імпічменту. Крім народних депутатів як членів Верховної Ради України та її спеціальної тимчасової слідчої комісії, до нього належать ще „спеціальний прокурор і спеціальні слідчі”, статус яких не визначено ні в Конституції, ні в законі, а також Конституційний Суд України і Верховний Суд України, кожний з яких з тих чи тих причин (у тому числі й через симпатії суддів до глави держави) зможе звести нанівець усю процедуру імпічменту.