Тема 3 Основні напрями

екологізації економічного розвитку

3.1 Наслідки техногенного типу економічного розвитку

Техногенному типу економічного розвитку притаманне виникнення глобальних проблем і екологічних криз. Останні за характером плинності поділяються на 2 групи.

Кризи, що носять вибуховий, раптовий характер. Типовими є промислові катастрофи, наприклад, Чорнобильська катастрофа, вибух на хімічному комбінаті в Бхопалі (Індія). Дані кризи можна передбачити з тією або іншою часткою вірогідності, Але, як правило, точний час їх виникнення невідомо.

Кризи «повзучі», повільні по характеру виникнення і плинності, можуть тривати десятиріччями, поки кількісні зміни не перейдуть в якісні. Характерними прикладами є Аральська криза, такі глобальні кризи як обезлісення, опустелювання.

Ті та інші кризи притаманні сучасному стану довкілля на планеті. У XXI столітті людство зіткнулося з безпрецедентною проблемою глобального екологічного виживання. Немає жодної країни в світі, багатої чи бідної, якої не торкнулася б тією чи іншою мірою екологічна криза, що безпосередньо пов’язана з обмеженістю природних ресурсів планети, зі станом демографічних, соціальних та економічних процесів.

Погіршення екологічної ситуації в Україні викликає цілий ряд економічних та юридичних чинників, що діють у різних сферах і з різним масштабом впливу; серед них основні:

• макроекономічна політика, що приводить до екстенсивного використання природних ресурсів;

• інвестиційна політика, яка орієнтована на розвиток ресурсоексплуатуючих секторів економіки;

• неефективна секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, лісове господарство та ін.);

• недосконале законодавство;

• невизначеність прав власності на природні ресурси;

• відсутність екологозбалансованої довгострокової економічної стратегії;

• інфляція, економічна криза та нестабільність економіки заважають реалізації довгострокових проектів, до яких відносяться більшість екологічних проектів;

• сировинний характер експорту.

Ці та інші чинники вплинули на нинішню екологічну ситуацію в Україні, яку можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що мали місце протягом тривалого часу, призвели до того, що територія України за техногенним навантаженням на природне середовище у 4-5 разів перевищує аналогічний показник для розвинутих держав. При цьому розораність земель досягла 80 відсотків до площі сільгоспугідь i 57 відсотків – до загальної площі (суші); використання води в 2-5, а на деяких підприємствах у 10-13 разів більше, ніж потрібно при сучасних технологіях.

Експлуататорський підхід до використання природних ресурсів призвів до масштабного руйнування природних ландшафтів. У критичному екологічному стані опинився Дніпро – головна водна артерія України.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсоємних та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш «дешевим» способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Ресурсоємність валового національного продукту в нашій країні у 3 рази перевищує світовий рівень.

В Україні потенційно небезпечні виробництва мають велику питому вагу в структурі промислового виробництва: на них припадає 42,8 % вартості основних фондів, 33,8 % обсягів виробництва.

Статистичні дані свідчать, що у структурі ВВП України значно зросла частка сировинно- та енергоємних й водночас найбільш забруднюючих довкілля галузей промисловості – гірничо-металургійної і паливно-енергетичної, а також хімічної та нафтохімічної (з 17,3 % у 1991 р. до 59,2 % у 2000 р.) паралельно зі скороченням частки галузей, які виробляють продукцію кінцевого споживання, насамперед – машинобудування, легкої і харчової промисловості.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довгочасними медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила ситуацію, яка наблизилася до рівня глобальної екологічної катастрофи.

В даний час стан навколишнього природного середовища на планеті, виснаження природних ресурсів переросли в найважливішу глобальну проблему сучасності. Вона вже зачіпає основи існування людського суспільства. Цілком очевидно, що її вирішення можливе лише за умови об’єднання зусиль міжнародного співтовариства, коли охорона навколишнього природного середовища стане однією з найважливіших функцій усіх без винятку країн.