4. Зовнішня політика Ярослава Мудрого:

а). «Західний» і «північний» вектори закордонної політики Ярослава

Після 1026 р. суперечок між братами Ярославом і Мстиславом більше не виникало, вони допомагали один одному у війнах. Найзначнішим їхнім успіхом була перемога над Польщею, ослабленою чварами, що почалися по смерті Болеслава Хороброго. В 1031 р. Ярослав Мудрий і Мстислав виступили у похід проти Польщі, й повернули під владу Києва Червенську Русь із містами Перемишль і Холм. З польського полону повернулися захоплені Болеславом київські бояри, які знемагали там понад десять років. Брати змогли побачитися зі своїми сестрами Предславою і Премиславою, які вже давно були у шлюбі в представниками правлячих домів Чехії та Угорщини.

Ярослав прагнув також зміцнити позиції Русі у Прибалтиці. У1030 р. він переміг чудські племена, предків естонців, і заснував у їхній землі місто-фортецю Юр'їв (нині Тарту). Потім були походи Ярослава на ятвягів, Литву й мазовшан, а його старший син Володимир, який правив Новгородською землею, підкорив угро-фінські племена за Невою і Ладогою. Племена Східної Прибалтики, в межах сучасних Литви, Латвії та Естонії, визнавали себе данниками Русі. З Польщею було укладено почесний для Києва мир, а зі скандинавськими країнами, Чехією та Угорщиною Ярослав Мудрий підтримував традиційно дружні стосунки.

На кінець 30-х років XI ст. володіння великого князя простягалися від Фінської затоки, Ладоги й Онеги до Чорного та Азовського морів, від Карпат і Нижнього Дунаю до Середньої Волги й верхів'їв Північної Двіни, перевершуючи розмірами решту християнських держав. За кількістю населення Русь у Європі поступалася лише Східній (Візантійській) і Західній (Священній Римській) імперіям.

б) Відносини з Візантією.

У 1043 р. блискучі успіхи були дещо затьмарені невдалим походом на Константинополь старшого Ярославового сина Володимира та воєводи Вишати. Біля болгарського узбережжя флот русичів потрапив у сильну бурю. Вишата, опинившись із частиною дружини на березі, потрапив у полон і був звільнений лише через чотири роки. Володимир, попри складність ситуації, розбив висланий проти нього візантійський флот, але, зазнавши втрат, змушений був вернутися додому. Відносини з Візантією на якийсь час зіпсувалися. Конфлікт поглибився й тим, що, всупереч волі візантійської сторони та багатолітній традиції, Ярослав Мудрий посадив на київську митрополичу кафедру не грека з Константинополя, а свого сподвижника Іларіона.

Відносини Русі та Візантії до останніх років Ярослава залишалися напруженими. Ситуація нормалізувалася незадовго до його смерті, що було ознаменовано шлюбом Всеволода Ярославича з Марією — дочкою імператора Константна IX Мономаха. Від цього шлюбу в 1053 р. народився Володимир, прозваний Мономахом на честь діда по материнській лінії. Йому судилося відіграти видатну роль в історії Київської Русі.

в) Боротьба з кочівниками.

Печеніги, які зазнали тяжких поразок від дружин Ярослава під Києвом 1017 р. й на Альті 1019-го, у 1036 р. були остаточно розбиті під Києвом і більше не чіпали Русі.

В боротьбі із печенізькими ханами Ярослав зміцнював і південно-східні кордони Русі. Він продовжив справу свого батька Володимира, який насипав на межі зі степом величезні й довгі (на багато сотень кілометрів) земляні вали з розташованими на них фортецями. У народі їх прозвали» Змійовими валами».

Усунення печенізької загрози дозволило Ярославу зосередитися на внутрішніх справах. Князюванню Ярослава Мудрого у цей період був притаманний виразно державотворчий підхід, він більше дбав про консолідацію, розбудову й захист своїх земель, аніж про силове приєднання нових територій. Хоча й нові території теж додавались.

г) Ярослав Мудрий - «Тесть Європи».

Загострення стосунків із могутньою Візантією, яка прагнула не лише церковно-культурної, а й політичної гегемонії в усьому східному християнському світі, змусило Ярослава приділяти більше уваги державам Центральної та Західної Європи. Традиційно близькими були стосунки зі скандинавськими країнами, зокрема зі Швецією, до того ж сам Ярослав Мудрий був одружений із дочкою шведського короля Олафа III. Дружиною Ізяслава Ярославича була Гертруда-Олісава (Єлизавета), дочка польського короля Мешка II, яку видали за київського княжича у зв'язку із встановленням миру між Руссю та Польщею на початку 30-х років. Святослав Ярославич був одружений з Одою, дочкою впливового графа Нижньої Саксонії Ліапольда Штаденського, гегемона Північної Німеччини. Його великі володіння прилягали до Польщі із заходу. Ярослав Мудрий, не дуже довіряючи Мешку II, хотів мати союзника в нього за спиною.

Розвиткові та зміцненню стосунків із провідними європейськими державами, які перебували у сфері церковної юрисдикції Рима, сприяли і шлюби дочок Ярослава. Старша, Анастасія, стала дружиною угорського короля Андрія; Єлизавета — короля Норвегії Гаральда III, а після його смерті — датського короля Свена II. Молодша Ярославна, Анна, вийшла заміж за короля Франції Генріха І. Київський палац Ярослава, його "Великий двір" часто приймав іноземних гостей і послів, які сватали за своїх монархів та спадкових принців дочок великого князя.

Мета династичних шлюбів була, насамперед, політичною, ними скріплювали мирні договори й гарантували міцність союзів. Однак не слід гадати, ніби вони завжди суперечили волі молодих людей. Відомо, скажімо, що Гаральд, коли був принцом, добивався прихильності Єлизавети Ярославни на рицарських турнірах. Він складав на її честь вірші, які сам виконував, славлячи свою кохану в різних країнах Європи, і зрештою досяг взаємності.