3.1. Поняття законності, її гарантії та принципи.

Законність - це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється в результаті неухильного дотримання їхніх вимог всіма суб'єктами права.

Принципи законності, тобто ті головні засади, на яких базується законність у сучасній державі:

- єдність, тобто однаковість розуміння і застосування законів та підзаконних нормативно-правових актів на всій території їхньої дії та щодо одноіменних суб'єктів;

- верховенство закону, тобто регулювання всіх найважливіших аспектів суспільного та державного життя законами та відповідність всіх підзаконних нормативно-правових актів Конституції та законам;

- контроль за законністю, тобто наявність дійового механізму недопущення та усунення будь-яких порушень законності з боку будь-яких суб'єктів права;

- неминучість відповідальності за порушення вимог закону, тобто кожен випадок порушення закону з боку будь-якого суб'єкта права повинен тягнути за собою відповідне реагування з боку держави, відповідних органів.

При комплексному аналізі законності й існуючих у науці по­глядів можна виділити те головне, що й становить суть, основу закон­ності - суворе, неухильне дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин. Саме це притаманне законності будь-якого історичного періоду незалежно від умов, місця і часу.

Законність - це комплексне політико-правове явище, що відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, зв'язок між правом і державою. Поняття "законність" характеризує правову дійсність, узяту під кутом зору практичної реалізації права, ідейно-політичних основ правової системи, її зв'язку з основними суспільно-політичними інститутами, з політичним режимом цього суспільства.

Законність можна визначити і як принцип, метод і режим суворо­го, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин (державою, її органами, суспільними й іншими організаціями, трудовими колективами, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями). В той же час поняття законності охоплює не лише дотримання й виконання нормативно-правових актів, але й відповідність всіх нормативно-правових актів Основному Закону - Конституції.

Але з другого боку, до категорії законності зараз висуваються та­кож інші вимоги, пов'язані з демократизацією суспільства і держави, переходом від авторитаризму і тоталітаризму до демократії, розбудовою правової держави. Законність у правовій державі заснована не на будь-яких законах, а саме на правових законах - на тих, що засновані на таких правових принципах, як справедливість, рівність, свобода, які відповідають повною мірою волевиявленню більшості суспільства, відображають загальнолюдські цінності й ідеали, забезпечують пріоритетність прав і свобод людини і громадянина.

Суть законності полягає в реальності права, в рівні дотримання законів та підзаконних актів, у гарантуванні прав і свобод особи. За­конність є елементом демократії та народовладдя.

Зміст законності полягає в таких ознаках, як загальнообов'язко­вість права, високий рівень правосвідомості та правової культури в суспільстві, неухильне виконання правових норм з боку як громадян, так і державних органів; це той суспільний режим, за якого діяльність всіх суб'єктів заснована на законі, який носить правовий характер.

Загальність законності полягає в її обов'язковості, що розповсюджується на всіх і кожного без винятку, незалежно від положення, чину і рангу. Перед законом усі рівні й усі повинні йому підкоряти ся, інакше відповідальність неминуча. Всі громадяни, посадові особи є суб'єктами законності, тому що на всіх них розповсюджуються її вимоги.

Єдність законності полягає в поширенні цієї вимоги на всю без винятку територію держави, в її однаковому розумінні. Прояв місництва - протизаконне явище. Місцеві особливості потрібно враховувати, але тільки в рамках закону і на його основі. Верховенство закону є найважливішою властивістю законності, зв'язаною з вищою юридичною силою закону. З верховенством закону пов'язане питання конституційної законності, яка включає в себе наступні вимоги: Конституція є Основним Законом, якому належить юридичне верховенство у правовій системі; принципи і норми Кон­ституції мають пряму дію; Конституція діє на всій території держави; засобом забезпечення верховенства Конституції є конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом.

Закони приймаються на основі Конституції, а підзаконні нормативно-правові акти - на основі законів та на їх виконання. Невідворотність реалізації законності означає припинення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили, невідворотність відповідальності за ці порушення. Усяке правопорушення є водночас і порушенням законності.

Неприпустимість протиставлення законності і доцільності. За­конність є вищою доцільністю. Діалектика взаємин тут така: будь-який відступ від законності, що мотивується "вищими інтересами", "вимогами народу", "моральними розуміннями" тощо, призводить до дестабілізації в суспільстві, сприяє зростанню правового нігілізму.

Якщо закон застарів, став недоцільним, його потрібно змінити, до­повнити, але тільки відповідно до встановленої процедури, що також визначається законом. Доти, доки зміни не внесені, закон діє.

Нерозривний зв'язок законності і культури. Без культури не може бути і мови про законність; чим вищий рівень культури (особливо правової) суспільства в цілому, окремих громадян, тим вищий і рівень законності.

Єдність законності і демократії полягає в активній участі громадян у справах суспільства і держави, насамперед у демократичній процедурі прийняття законів й інших нормативних актів. Це є запорукою того, що прийняті закони будуть сприйняті абсолютною їх більшістю. Демократія, у свою чергу, забезпечує зацікавленість людей у виконанні законодавства і підконтрольність діяльності державного апарату.

З позицій особистості законність виступає насамперед як засіб захисту її прав, свобод і законних інтересів. Вона забезпечує охорону людини як від свавілля самої держави і її органів, так і від протиправ них дій з боку інших осіб. Від стану законності залежить ступінь свободи особи, реальність її прав, рівень і реальність демократії. А оскільки в сучасних умовах інтереси особистості стають пріоритет ними для держави, ця сторона законності і правопорядку є найважливішою метою державної діяльності.

ГАРАНТІЇ ЗАКОННОСТІ

Гарантії законності - це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється, і в разі порушення, відновлюється законність.

Гарантії законності поділяються на загальносоціальні, тобто такі, що залежать від стану суспільства в цілому чи в окремих його аспектах, вони бувають економічні, політичні, ідеологічні; та спеціальносоціальні, або юридичні.

Юридичні гарантії законності - це передбачені законом спеціальні засоби впровадження, охорони та відновлення законності.

Види юридичних гарантій законності:

1) За найближчими цілями:

- превентивні, або попереджувальні, тобто такі, що спрямовані на запобігання правопорушенням;

- відновлюючі, тобто такі, що спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслідків правопорушень;

- каральні, або штрафні, які спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників.

2) За суб'єктами застосування гарантій:

- парламентські;

- президентські;

- судові, прокурорські та ін.

3) За характером юридичної діяльності:

- правотворчі;

- правороз'яснювальні;

- правозастосувальні;

- правореалізаційні.

4) За формою зовнішнього виразу (об'єктивації):

- документальні, які поділяються на нормативно-документальні (гарантії законності, передбачені нормативно-правовими чи правороз'яснювальними актами загального характеру)

- індивідуально-документальні (правозастосувальні акти, покликані забезпечувати, охороняти чи відновлювати законність).

5) Діяльнісні, які поділяються на діяльність певних суб'єктів щодо:

- застосування юридичних норм;

- реалізації юридичних норм.

Під гарантіями законності слід розуміти систему засобів, спосо­бів, прийомів і методів забезпечення законності, що дозволяють без­перешкодно реалізувати правові норми, користуватися суб'єктивни­ми правами і виконувати юридичні обов'язки.

Під гарантіями розуміються як об'єктивні умови існування суспі­льства, так і спеціально вироблені державою і громадськістю засоби, що забезпечують точну реалізацію норм права всіма суб'єктами.

Економічними (матеріальними) гарантіями є насамперед матері­альні умови життя суспільства, серцевину яких складають соціально-економічний устрій суспільства, форми власності, їхнє різноманіття, господарська самостійність суб'єктів.

Соціальні гарантії включають весь комплекс громадських заходів для боротьби з правопорушеннями, відступами від ідеї законності. Це профілактична діяльність з попередження правопорушень, конт­рольна функція громадськості, врахування суспільної думки тощо.

Політичні гарантії - це демократизм державного і суспільного ладу, відбитий у функціонуванні політичної системи в цілому, із вла­стивим демократичному суспільству політичним плюралізмом, ре­альним поділом влади, наявністю правової держави (чи хоча б тенденції до її побудови).

Ідеологічні гарантії полягають у пануванні ідеології, в центрі якої загальнолюдські цінності, на її базі розвиваються духовне життя сус­пільства, ідейне виховання громадян, глибока повага до права як со­ціальної цінності.

Юридичні гарантії виступають як система спеціальних правових засобів зміцнення законності і правопорядку. До спеціальних юри­дичних засобів варто віднести насамперед усі норми права, в яких виражена вимога законності. Правова регламентація суспільних від­носин ставить правоохоронні органи в чіткі правові рамки, позбав­ляє їх можливості діяти, виходячи з інтересів доцільності.

Юридичні гарантії законності поділяються за наступними крите­ріями: 1) за суб'єктами застосування (парламентські, президентські, судові, прокурорські, адміністративні, міжнародно-правові тощо); 2) за видами правових норм (конституційні, галузеві, матеріальні, процесуальні); 3) за характером юридичної діяльності (правотворчі, правозастосовчі, правореалізаційні, правоохоронні).

Крім того, до гарантій законності належать спеціальні засоби ви­явлення правопорушень (прокуратура, органи розслідування тощо); засоби попередження правопорушень (наприклад, митний огляд); засоби припинення правопорушень (затримання, арешт); заходи по захисту та відновленню порушених прав; юридична відповідальність; процесуальні гарантії; правосуддя.