Тема 12 Фінансово-кредитна система в ринковій економіці (лекція 12/ заняття 15)

План лекції

1. Поняття фінансової системи. Ознаки її побудови.

2. Сутність та структура державного бюджету

3. Дефіцит бюджету і державний борг

4. Кредит: принципи і функції

5. Поняття фінансової системи. Ознаки її побудови.

До визначення фінансової системи підходять з наступних основних позицій:

- як до певних економічних відносин, що виокремлюють фонди фінансових ресурсів;

• як до сукупності виокремлених фондів фінансових ресурсів за певною ознакою;

• як до сукупності організаційних структур та органів управління фінансами в державі.

Фінансова система – це сукупність економічних відносин та виокремлених різноманітних фондів фінансових ресурсів, які створюються і використовують в місцях їх акумулювання з певними намірами економічного і соціального розвитку, а також сукупність органів управління фінансами в державі.

Найбільш відома у практичному плані типізація фінансових систем за наступними видами:

• світові;

• регіональні;

• національні.

Світові та регіональні ФС характеризують фінансові відносини групи країн чи всього світу.

Національні ФС характеризують фінансові відносини кожної країни. Вони поділяються на відповідні сфери та ланки.

ФС розглядають за внутрішньою та організаційною будовою.

За внутрішньою будовою ФС – це сукупність взаємопов`язаних фінансових відносин, що формують і використовують доходи і відповідні фонди, а також відображають форми і методи розподілу і перерозподілу ВВП.

ФС за організаційною будовою – це сукупність фінансових органів та інститутів, що спрямовують, управляють та контролюють грошові потоки.

Фінансова система України

Внутрішня будова

Організаційна будова

Міжнародні фінанси

Фінанси господарчих суб`єктів

Фінансові інститути

Органи управління фінансами

Державні фінанси

Фінансовий ринок

2. Сутність та структура державного бюджету

Державний бюджет — це баланс доходів і видатків держави, який ухвалюється на фінансовий рік. Уряд мобілізує грошові кошти насамперед через податки для фінансування загальнодержавних видатків.

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування — прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування.

Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються на такі види:

пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується;

регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

Податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств та ін.

Непрямі — це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуги.

Прибутковий податок з громадян в Україні є прогресивним, тобто особи з вищими доходами сплачують вищий відсоток свого доходу у вигляді податку, ніж ті, хто заробляє менше.

Платниками податку з прибутку є виробничі підприємства, фінансові й некомерційні установи, які мають доходи, не звільнені від оподаткування. В Україні передбачене пропорційне оподаткування прибутку підприємств. Ставки цього податку диференціюються за­лежно від сфери діяльності (підприємництво, аукційна торгівля, продаж цінних паперів тощо).

Об'єктом оподаткування при стягуванні податку з майна є його вартість у період володіння ним або під час продажу чи успадкування.

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподатковуваних сум прибутку в перші роки використання устаткування.

Отже, уряд мобілізує кошти до державного бюджету через податки, а відтак здійснює видатки.

Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів:

1. національна оборона;

2. утримання державного апарату;

3. фінансування бюджетного сектора економіки;

4. соціальні видатки;

5. фінансування розвитку економіки;

6. проценти за державний борг.

Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.

У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Державний бюджет має бути збалансованим. Це означає, що видатки мають дорівнювати доходам. Якщо доходи перевищують видатки, то має місце надлишок, або профіцит, бюджету; якщо, навпаки, видатки більші за доходи, то виникає дефіцит бюджету. Майже всі країни, за небагатьма винятками, мають нині дефіцит бюджету.

Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, називають рівнем дефіцитності бюджету. Якщо такий рівень становить 1—2%, ситуація є терпимою, якщо більший, то підриваються підвалини стабільності економіки.

Є три основні способи збалансування дефіцитного державного бюджету:

підвищення податків;

додаткова емісія грошей, або сеньйораж;

державні позики — випуск державних цінних паперів.

Фіскальна політика — це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів.

Розрізняють два види фіскальної політики:

Стимулювальна політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує обидва заходи. Це збільшує інвестиції та зменшує безробіття.

За стримувальної політики уряд прагне знизити рівень інфляції через підвищення податків, скорочення державних видатків чи поєднуючи обидва ці заходи.

3. Дефіцит бюджету і державний борг

Державний борг — це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів з вирахуванням надлишків бюджету. Абсолютний розмір державного боргу не є показовим макроекономічним показником. Тому для оцінки величини боргу найчастіше використовують, відносні показники заборгованості:

1) державний борг як відсоток ВВП;

2) відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Обслуговування боргу пов'язане з поступовою сплатою основної суми боргу і щорічною виплатою процентів.

Державний борг складається з двох частин: внутрішнього боргу і зовнішнього боргу. Внутрішній борг — це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни. Зовнішній борг — заборгова­ність держави іноземним громадянам, фірмам, урядам та міжнародним фінансовим організаціям.

Для оцінки впливу фіскальної політики на бюджет обчислюють так звані циклічно скоригований дефіцит бюджету (його нерідко ще називають дефіцитом бюджету за повної зайнятості, або структурним дефіцитом). та циклічний дефіцит.

Для визначення цих дефіцитів спочатку обраховують бюджет за повної зайнятості — він показує, якими були би податкові надходження, а відтак і сальдо державного бюджету, якби національна економіка продукувала природний обсяг продукції, а державні видатки були поточними. Зміна бюджету за повної зайнятості показує напрям впливу фіскальної політики на сукупний попит у національній економіці.

Фактичний дефіцит державного бюджету — це різниця між державними надходженнями і видатками. Він складається під впливом фіскальної політики і циклічних коливань.

Структурний дефіцит визначають як різницю між надходженнями за повної зайнятості за наявних податкових ставок і фактичними видатками.

Циклічний дефіцит — це різниця між фактичним і структурним дефіцитами. Перевищення фактичного дефіциту над структурним становить циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним — циклічний надлишок.

Первинний дефіцит бюджету — це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг.

4. Кредит: принципи і функції

Кредитом називається позичка в грошовій чи товарній формі на умовах зворотності і звичайно зі сплатою відсотка.

Основні функції кредиту:

• перерозподільча полягає в постійному перекачуванні вільних фінансових ресурсів з однієї сфери господарської діяльності в іншу, що приносить більш високий рівень прибутку;

• економія витрат обертання полягає в залученні тимчасово вивільнених в процесі кругообігу промислового і торгового капіталу фінансових коштів для заповнення тимчасової нестачі у власних оборотних коштах;

• прискорена концентрація капіталу. Прискорення концентрації капіталу забезпечується придбанням засобів виробництва за рахунок використання позикових коштів, тобто даному підприємству не приходиться чекати, коли буде накопичена необхідна грошова сума у вигляді прибутку для придбання відповідного устаткування;

• обслуговування товарообігу полягає у використанні як засобу платежу так званих кредитних грошей (векселя, чеки, кредитні картки, акредитиви), що приводить до значного підвищення швидкості укладання угод, стимулює збільшення обсягів випуску продукції;

• прискорення НТП забезпечується за рахунок довгострокового кредитування глобальних наукових програм, результати яких стають відомими через кілька років.

Основні принципи кредиту:

1. принцип зворотності виражає необхідність обов'язкового своєчасного повернення одержуваних від кредиторів фінансових ресурсів після завершення їхнього використання позичальником.;

2. принцип терміновості відображає необхідність його повернення точно в зазначений термін, зафіксований в кредитному договорі, а не в зручне для позичальника час;

3. принцип платності виражає необхідність повернення не тільки позикового капіталу, але і плати за його використання;

4. принцип забезпеченості кредиту виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань;

5. цільовий характер кредиту виражає необхідність цільового використання коштів, що знаходяться в позичальника (вказується в договорі). Порушення цього пункту може призвести до штрафних санкцій чи розриву кредитного договору;

6. принцип диференційованого підходу до позичальника полягає в диференційованому підході до всіх категорій потенційних позичальників. Залежить від політики держави й індивідуальних інтересів комерційного банку.

Основні види кредиту:

1. Банківський кредит – найбільш розповсюджена форма надання кредиту, при якій об'єктом угоди є безпосередня передача коштів. Надається винятково спеціалізованими кредитно-фінансовими організаціями, що мають відповідну ліцензію НБУ. Позичальниками в даному випадку можуть бути тільки юридичні особи. Інструментом кредитних відносин є кредитна угода чи кредитний договір.

2. Міжгосподарський кредит – це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами, з одного боку, і органами галузевого управління, з іншого, в процесі їх фінансових взаємовідносин. Цей вид кредиту включає:

• Комерційний кредит використовує в основному вексельне обертання, знаходить практичне застосування у фінансово-господарських відносинах між юридичними особами у формі реалізації продукції чи послуг з відстрочкою платежу. Основним фінансовим інструментом комерційного кредиту є вексель.

Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського кредиту:

• у ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а будь-які юридичні особи, зв'язані з виробництвом або реалізацією продукції;

• надається винятково в товарній формі;

• середня вартість комерційного кредиту завжди нижче середньої ставки банківського відсотка на даний період часу;

• при юридичному оформленні угоди між кредитором і позичальником плата за цей кредит включається в ціну товару, а не обмовляється окремо.

• Дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб`єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а ніби примусово, незалежно від їх волевиявлення; причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;

• Тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення.

3. Споживчий, головним ознакою якого є цільова форма кредитування фізичних осіб. Кредиторами м.б. спеціалізовані кредитні організації, а також будь-які юридичні особи, що здійснюють реалізацію товарів і послуг. Він може надаватися:

• у грошовій формі, як позичка фізичній особі для придбання нерухомості, придбання товарів побутового призначення, оплати послуг, оплати дорогого лікування і т.д.;

• у товарній формі в ході роздрібної реалізації товарів і послуг з відстрочкою платежу

4. Державний, для якого характерне кредитування державою в особі органів виконавчої влади різних рівнів наступних категорій позичальників:

• конкретних галузей чи регіонів, що випробують особливу потребу у фінансових ресурсах, якщо можливості бюджетного фінансування уже вичерпані, а позички комерційних банків не м.б. притягнуті в силу дії факторів кон'юнктурного характеру;

• кредитування комерційних банків у процесі аукціонного чи прямого продажу кредитних ресурсів на ринку міжбанківських кредитів.

У ролі позичальника держава виступає в процесі розміщення державних позик чи при здійсненні операцій на ринку короткострокових цінних паперів.

5. Міжнародний кредит розглядається як сукупність кредитних відносин між функціонуючими на міжнародному рівні міжнаціональними фінансово-кредитними інститутами (МВФ, МБРР), урядами відповідних держав і окремих юридичних осіб.

6. Лихварський кредит у даний час одержав поширення в основному на території країн СНД як сукупність кредитних відносин, що носять нелегальний характер. На практиці реалізується шляхом видачі позичок фізичними особами, а також господарчими суб'єктами, що не мають відповідної ліцензії від центрального банку. Характеризується надвисокими процентними ставками по позичках з наступними можливими кримінальними стягненнями суми позики з позичальника.

За строками користування кредити поділяють:

• строкові – кредити, надані на визначений у договорі строк. Вони бувають короткострокові (до 1 року), середньострокові (1-3 роки), довгострокові (більше 3 років);

• до запитання – кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;

• прострочені кредити – кредити, строк погашення яких встановленим кредитним договором, минув;

• відстрочені кредити - кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.

За наявністю та характером забезпечення кредити бувають забезпечені і незабезпечені.

Формами забезпечення зобов`язань по кредиту можуть бути:

• застава майна позичальника;

• гарантія або доручення;

• переуступка на користь банку контрактів, вимог та розрахунків позичальників до третьої особи;

• договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості по кредиту;

• супровідні та товарні документи;

• інші грошові вимоги позичальника до третьої особи.

Незабезпечені позики надаються тільки під зобов`язання позичальника погасити позику. При видачі таких кредитів виникає великий ризик для банку, тому вони потребують більш ретельної перевірки кредитоспроможності позичальника та видаються під більш високий відсоток лише надійним постійним клієнтам.

За методами надання розрізняють кредити:

• надані у разовому порядку (тобто рішення щодо надання яких приймається окремо з кожного кредиту на підставі кредитної заявки);

• відповідно до відкритої кредитної лінії (надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування) без погодження кожного разу з банком його умов;

• гарантовані, тобто банк бере на себе зобов`язання при потребі надати клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду (місяця, кварталу, року).

Контрольні питання:

1. Що таке фінансова система країни?

2. Що таке державний бюджет?

3. Назвіть основні складові державного бюджету?

4. Що означає дефіцит державного бюджету? Які існують методи його покриття?

5. Коли виникає державний борг? Назвіть його види.

6. Що таке кредит? Назвіть його принципи та функції?

7. Назвіть види кредиту.