3. Як спілкуватися з дитиною

Кожна мати та кожен батько хоче, щоб спілкування з дитиною приносило радість, щоб були взаєморозуміння й дружба.

Хоча часом це нелегко. Дитина своєю поведінкою часто ставить перед батьками складні завдання: як відреагувати на спалах злості, неслухняності, що робити, якщо дитина пригнічена і невпевнена в собі, як допомогти їй налагодити контакт з однолітками, як бути, якщо ваша надмірно активна дитина не може всидіти і п'яти хвилин на одному місці... У батьків може виникати багато неприємних почуттів - злість, розчарування, безпорадність, почуття провини за те, що не змогли чогось навчити. Сподіваємося, ви знайдете в цій роботі ті ідеї, які допоможуть вам справлятися зі складними ситуаціями, полегшать ваше життя й зроблять батьківство захопливим. Про те, як спілкуватися з дитиною, можна говорити нескінченно. Ми визначили загальні принципи, які можуть бути корисними в різних ситуаціях, докладніше розглянули деякі ситуації, що, за досвідом консультативної роботи з батьками, часто викликають труднощі.

Те, як ми ставимося до дитини, та й не тільки до дитини, впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, задоволення, радості у взаєминах.

Важливо приймати її. Це означає любити її безумовно. Просто тому, що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно вчиться, слухняна тощо. Важливо поважати дитину як особливу людину, поважати її думку і почуття, демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти, намагатися уявити себе на її місці. Важлива цікавість до її світу та її життя. Тоді дитина почувається потрібною, любимою. Тоді вона готова довіряти батькам, ділитися й дружити з ними.

Що має значення в нашому ставленні до дитини? Передусім має значення наше ставлення до неї.

Що можуть робити батьки, щоб дитина сприймала себе як любиму, гарну і здібну? Більше помічати хороше в дитині, акцентувати увагу на тому, що в неї виходить, а простіше кажучи, більше схвалювати її справи і вчинки, частіше обіймати дитину, гладити, говорити їй, як ви її любите, як вона потрібна вам, як добре, що вона у вас є.

За досвідом, хвалити дитину завжди є за що, головне - хотіти знайти. Спробуйте підрахувати, скільки разів на день ви похвалили дитину, а скільки разів - висловили своє невдоволення. Схвалив Генріх Фром визначає дві кардинально протилежні життєві позиції: «мати» і «бути». Перша означає зведення сенсу життя до споживання: «Я є тим, чим я володію». Друга полягає в самому проживанні взаємодії зі світом: «Я є тим, що зі мною відбувається». За першої людина зосереджується на засобах існування. За другої - на сенсі життя.

А тепер спробуймо визначити, що таке культура з педагогічного погляду.

1. Культура - це сукупність людських досягнень, правил і зразків поведінки. Ще дитиною кожен із нас, прийшовши в гості до свого друга (або подруги), знаходив інший спосіб життя в його сім'ї, іншу культуру взаємин. Або національна культура: я вимагаю від дитини, щоб вона «чесно дивилася мені в очі», але в багатьох культурах прямий погляд в очі старшому - це виклик, верх непристойності... Людина, яка сприймає культурні норми, зростає як особистість.

2. Коли нам трапляються вислови на зразок «культура виробництва», «культура голосу» у співаків, «фізична культура», ми розуміємо, що мають на увазі високий рівень виконання певної діяльності. В цьому розумінні ми говоримо про компетентність людини, високий рівень її кваліфікації - про те, що виражає її індивідуальність.

3. Педагогічна культура також передбачає орієнтацію на певні норми (цінності) й уміння втілити їх у своїй професійній діяльності. Коли це відбувається, ми говоримо про людину як суб'єкт діяльності, про її поведінку, культуру.